Гуцульські страви на різні смаки

БОРЩ ДЗЕРОВИЙ

1 невеликий свіжий столовий буряк, 2 л дзеру (сироватки), 200 г сметани, 1 ст. л. масла, 1 ч. л. солі, 1 ч. л. білого борошна.

Буряк порізати на брусочки приблизно 1×1 см і відварити у воді. Дзер нагріти і дати закипіти, добавити туди відварений буряк і знову довести до кипіння. Масло змішати із сіллю, та мукою і нагріти до кипіння. У каструлю з буряками і дзером додати розігріте масло, муку, сіль. Сметану нагріти окремо, даючи їй закипіти, а тоді добавити у борщ.

Борщ подають як страву до картоплі зі шкварками. Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016

Традиції гуцульської кухні

Уже давно виношувалася ідея видати книгу «Кухня Гуцульщини». Її охоче підтримав книговидавець, директор ПП «Писаний Камінь» Михайло Павлюк. Напередодні 2016 року з’явився її сигнальний примірник. Подаємо з неї роздуми П. Гавуки про «Традиції гуцульської кухні» і частину рецептів з розділу «Страви на різні смаки».

Гуцули споконвіку мають оригінальні страви,особливо ті, що приготовлені в сільській печі в глиняному та чавунному посуді й без додавання промислових компонентів: барвників, ароматизаторів, згущувачів, штучних жирів…

Переважна більшість господинь — не професійні кулінари й кондитери, але справжні берегині автентичної кухні. В кожної з них були і тепер є свої таємниці приготування пісних і скоромних страв — родинні, вдосконалені на власному досвіді, запозичені в різних регіонах нашої Гуцульщини та взяті з книжок і періодики. Похвально, що це передається від бабусі — дочці, внучці, а ще й — сусідкам. Подекуди добрі куховарські здібності мають і чоловіки. Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016

Бунькова гора і Барткова криниця

Про Бунькову гору (350 м) у селі Молодятині Коломийського району поміж місцевого люду ходить багато різних переказів і легенд. Гора має два верхи — Більша Бунькова гора і Нижча Бунькова гора. У даному випадку слово Більша вживається з підтекстом Вища. Серед гуцулів та покутян таке поєднання чи протиставлення термінів не є чимсь дивним чи рідкісним.

Наприклад, вони воду не наливають чи ллють, а сиплять (сипати можна пісок і т.д.), про дітей кажуть більша донька і менша узначенні старша і молодша, хоча за ростом дуже часто є якраз навпаки.

Але повернемось до Молодятина. Вершина гори підноситься високо над селом і є панівною в окрузі. З неї видно дуже далеко. Навколо відкриваються мальовничі краєвиди гір, видолинків з гарно впорядкованими садибами, що тонуть у садах. Видно усі кутки і урочища села з оригінальними і рідкісними старовинними назвами — Перехрестя, Варатик, Чемшора, Кирмин, Забаня, Царина, Дем’янівка (з неї починалося колись село), Лази, Щиблінки, Лисаня, Вакулець, Погарі, Побойщина, а далі — древні містечко Печеніжин і славний літописний Княждвір. Трохи нижче по схилу хребта є джерело, звідки б’є чиста лікувальна вода, і зветься те джерело — Барткова Криниця. Ніколи вона не пересихає, навіть у найжаркіші літа. Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016

Микола Шевчук — знавець бджоли і людини

До 100-річчя від дня народження Миколи Шевчука

Шевчук Микола Климович народився у селі Коритня Монастирищинського району Черкаської області 5 травня 1916 року. Про його дитячі роки і навчання ушколі відомостей розшукати поки що ми не змогли. Достовірно вдалося вияснити, що у 1938 році він викладав у сільськогосподарській школі в селі Літинський Майдан Кирилівського району Вінницької області. У даному навчальному закладі здобувала фах пасічника і його майбутня дружина Ганна Никифорівна. За її спогадами Микола Климович викладав предмет «Бджільництво». У червні 1938 року вони одружились, а в 1939 році М. Шевчук був мобілізований на фронт, де брав участь у Фінській війні до 1941 року.

На початку 50-х років минулого століття доля привела його на Буковину. Спочатку молода сім’я зупинилася у селі Віженка Вижницького району Чернівецької області. Тут молодий педагог викладав у місцевій школі «Історію», а потім переїхав до міста Вижниці, де в школі-інтернаті працював теж учителем. Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016

Старійшина пасічників Косівщини

150 років тому в селі Бабині Косівського повіту на кутку Вишні Петрачі в 1863 році народився Петричук Василь, син Юрія, старійшина пасічників Косівщини.

Це був прекрасний столяр, майстер-будівельник дерев’яних гуцульських будинків.

Одного літнього дня в його садок залетів рій бджіл. Порадившись з сусідом, він зібрав його і поселив у примітивну скриньку.

Оглянувши вулики в селі, виготовив свій перший вулик. Ось з цього почалось його пасічникування. Але не все його влаштовувало в конструкціях вуликів, які він бачив, і він взявся конструювати і виготовляти власні оригінальні вулики.

Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016