Євген Палійчук: «Моє кредо — робити людям добро»

Народився 24 червня 1946 року в селі Новоселиця Снятинського району, де проживаю і зараз.

Після закінчення середньої школи, набув у м. Калуші кілька професій: Бетоняра, опалубника, бляхаря-покрівельника та електрозварювальника.

Закінчив Чернівецький державний університет ім.. Ю. Федьковича. Вчителював у селі Красноїлля Верховинського району, а також у школах Джурова, Новоселиці на Покутті. Деякий час працював у редакції газети «Радянське життя» (тепер «Вільне життя» у місті Кіцмані на Буковині). Був екскурсоводом у вижницькому бюро подорожей та екскурсій. Тепер на пенсії.

Життєве кредо: «Робити людям добро, бути чесним і справедливим».
Кажуть мені, що я постарів, але відчуваю, що душа не старіє. Читаю з трепетом і хвилюванням поезію, люблю гумор.

Плани на майбутнє: продовжувати писати щось розумне і повчальне, протягом тих літ, які мені призначені.

ЗАПОВІТ ПИЯКА

Як умру, то, поховайте мене коло бару,
В голови кладіть горілку, на груди — гітару.
Я в могилі буду пити й на гітарі грати,
Пси голодні на гробику будуть собі спати.
Жінка скаже: пішов к чорту ти, пустий пияку,
Бо не раз від тебе мала я в житті «подяку».
Діти гірко заридають, скажуть:
Тату, тату,
Не могли ви нам лишити хоч одну зарплату?
Мене будуть пам’ятати всі односельчани,
Будуть мене посилати до дідьчої мами!

ПРО БАРИ

Давно в селі була корчма, жиди торгували,
Тепер скрізь по селах бари збудували.
Там горілка до вибору, вода — до кольору,
І музика виграває у будь-яку пору.
Ходить молодь у ті бари, пиво потягає,
Зароблені гірко гроші отам пропиває.
Насміхаються ще й з бідних,
совісті не мають,
Бог, напевно, їх за таке тяжко покарає.
А розпуста страшна стала між молодіками,
Бо їм уже не соромно навіть перед мамов.
Хлопці дівок баламутять, дівки на все згідні,
Лиш би хлопець причепився,
не зупинять й рідні.
До чого це все доходить? Мусить кара бути!
Бо з пияком на дорозі тяжко ся вбминути.
Ти попробуй зачепити йго на чім попало,
То за це би тобі, вуйку, добре перепало.
У ті бари мальовані зрідка повертаю,
Десятою дорогою їх я обминаю.
Я лишив горілку пити, не буду курити,
Бо горілка мені шкодить, мож п’єтами збити.
Ми з сусідом загорали і дуже упріли,
Як напилися горілки, чуть не подуріли!
Як мені вже приїлася та пуста горілка,
Потраф’єї вна зробити малпу з чоловіка.
Та горілка зіпсувала в світі не одного,
Не один пішов у землю, знаємо, від чого.
Не над одним та публіка вже запанувала,
Не одного без чісу вона в гріб загнала.
Та горілка в гріб загонить, це не забуваймо,
І горілку, люди, пити ми переставаймо.
Бо здоров’я як ся збудеш, в аптеці не купиш,
І молоді свої роки марно ти загубиш!

ОЖЕНИВСЯ Я НЕДАВНО

Оженився я недавно та й став газдувати,
Жінка мене заставила свині купувати.
Привіз я їй тоті свині, роблю на них кучу,
О Боже мій милосердний, як з ними ся мучу!
Одне дуже вибагливе, буркає в кориті,
Ну а двоє лежать в мусті, як чорти немиті!
Що ми лиш не прибагали… І чиру з крупами,
Одне — худьик, як драбина,
з довгими вухами.
Посилає мене жінка зерна купувати,
Не питає мене, звідки гроші маю брати.
Свині жеруть, як ті хорти, їм пійла замало!
Подивився я в пивницю —
картоплі не стало!
А зима лиш у розпалі, ще натягне вуха,
Свині худнуть на очах, худне й клаповуха!..
Діждались ми поросят, дижур встановили,
Аби льоха пацьиточка не передушила.
Як виросли — на базарі ледь не роздавали,
Бо свиней навезли море, вни дешеві стали.
Того хорта зарізали. Сало — як газета,
А на тих двох пішла уже не одна зарплата.
Коби хоч те вернулося, що вже ся розділо!

ЯК Я 3 ЖІНКОВ ПОСВАРЮСЯ

Як я з жінков посварюся, то до бару піду,
А звідти я навколішках додому прилізу.
А як жінка рот отворить, то ще й буде бита,
Бо до бару всім сьогодні дорога відкрита.
Ой вип’ю я стакан пива, кілішок горілки,
Море мені по коліна, ріка по гомілки.
Я до бару повертаю, пиво попиваю,
А про хату і про жінку собі забуваю.
П’ю потрохи чим раз більше, чманію, тупію,
І, напевно, незабаром зовсім удурію.
Будуть мене зрікатися і жінка і діти,
А я буду нещасливий під баром сидіти.
Будуть губи — мні лизати і коти й собаки,
А я в рипу буду їхать, а звідти в Кобаки.

НА ВКРАЇНІ ДОБРЕ ЖИТИ

На Вкраїні добре жити, /2р./
Лиш нема де заробити.
Лиш нема де заробити,
за газ треба заплатити.
І за світло й за фірманку,
нема грошей — скидай дранку,
Я робити вже не годна,
свиня кричить, бо голодна.
Курка ходить, не несеться,
відий, скоро це урветься.
Я йду на лан сапати, ніч не годна переспати.
А корова ричі бідна, не їсть сіно, бо тогідне.
Діти просять грошей в школу,
коза блеї під стодолов.
А пес в буді завиває, чоловік десь утікає,
Він зі мною все свариться,
в мене латана спідниця.
Від роботи я заслабла і в лікарню йти забагла.
А хто хворий, то в лікарню,
хто без грошей, то в трупарню.
Колись були Іванами,
тепер стали всі панами.
В село возять нам пшеницю,
всі втікають за границю.
Утікають із сумками, дома старі з діточками,
На Вкраїні добре жити,
це все мусить ся змінити.
Як би це покерувати,
щоби більш не бідувати?
Щоби старці не ходили,
а всі люди добре жили.
А ви , люди, робіть,
дбайте і надію не втрачайте.
Бо здобули славу й волю ,
будем мати кращу долю.

Share

Прокоментуй!

Випуск №9, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *