На ярмарку у Косові

Скоро світатиме. Ідемо на ярмарок у Косів. Темна в поодиноких зорях ніч повільно звиває свої чорні сувої полотна, схід край неба загоряється яскравим світлим багрянцем. Сонце, наче хлопчик у солом’яному золотому брилі й білій сорочині, піднімається на небосхил і своїм теплим промінням обіймає сонну ще землю.

Але вона вже не дрімає. У Косові чути уже вир ярмарку. Веселково виграють барвисті гуцульські килими, ліжники, рушники, киптарі й вишивані сорочки. Ледь поодаль діжки, цебри, ложки, корита, різьблені шкатулки, рахви, керамічні зозульки, тарелі, гладунці, спів сопілок і дримб, людський гам і мекання, блеяння, мукання худоби…

Поринаю у гаму звичних з дитинства звукових і кольорових відчуттів.

— Купіть коновку, — повертає мене на землю із захоплених роздумів сивовусий дід з Яворівського присілка Никоватої. — Вона з найкращого дерева.

У нього, мабуть, сірники не в пошані, бо виймає кресало й губку і повільним помахом раз-пораз викрешує іскри. Чарівним півколом зірочки-іскринки доганяють одна одну, гойдаються, наче в колисці й залітають зграйкою у люльку. Дід із явним задоволенням запахкав запашим тютюнцем…

Сонце піднімається все вище, ярмарок перетворюється на суцільний гармидер…

Микола Негрич

Share

Прокоментуй!

Випуск №9, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *