Щоб стелилась доля рушниками

Шлях Дзвенислави Гривінської в мистецтво починався з юних років, адже росла дівчина у мистецькій сім’ї, де й батьки, й дідусь з бабусею, і прабабця та й інші члени родини своїми руками творили довкола себе світ прекрасного і щедро дарували його людям. Чисте біле полотно манило дівчину своєю невиказаною таїною, а кольорові нитки, мов спалахи веселкової дуги, чарували ясними барвами, музикою нерозгаданих почуттів.

Взялася за голку в шість літ і поволенькиповоленьки, стібок за стібком повела оповідь про дитячий світ казки, про радість сонячного дня і ніжність маминих рук, про свято, яке завжди має в душі. Спочатку вишивала маленькі салфеточки, сорочечки для ляльок. Згодом захотілося їй з допомогою ниток і полотна відобразити захопливу красу Карпатського краю, і Дзвіна розпочала новий для себе жанр – панно, вишивану картину. Сама підбирала натуру, кольорову палітру, успішно вирішувала всі технологічні та технічні завдання. Такій заповзятливості можна було тільки дивуватися: школярки-ровесниці стрибають через скакалку, граються, а Дзвіна вишиває. Вмовити її покинути улюблене заняття й вибігти у двір розважатися було справою безнадійною.

Наполеглива праця невдовзі приносить зримі плоди: зростає майстерність, вдосконалюється техніка, розширюється жанровий і тематичний діапазон, приходить задоволення від виконаної роботи. Юна художниця, навчаючись у школі, була незмінною учасницею різноманітних конкурсів, виставок, де презентувалось мистецтво вишивання.

Одинадцятий клас закінчила із грамотою за успіхи саме у цьому виді мистецтва, чим була немало втішена, адже те, що зуміла зробити в шкільні роки, не залишилось непоміченим, знайшло визнання серед людей й одночасно визначило її долю. Дзвіна цілком свідомо робить свій перший дорослий вибір: не йде навчатися у вищий заклад освіти, а починає дуже активно працювати як художниця. З її рук виходять чудові рушники, скатертини, панно, салфетки, творячи тим «полотняний літопис України» (вислів Світлани Китової).

Дівчина вникає в семантику орнаменту, вивчає складну мову образотворення вишивального мистецтва. Особливо зацікавлюється рушником як явищем народної художньої культури. 2007 року, ще не маючи й сімнадцяти літ, вперше взяла участь у професійному вернісажі – Різдвяній виставці, яку організувало Косівське регіональне відділення Національної спілки художників України. Цього ж року Дзвенислава Гривінська стала учасницею осінньої республіканської виставки, на якій представила традиційний український рушник. Відвідувачі змогли побачити, як у Дзвениславиних рушниках відтворилися давні мотиви, що походять з далеких епох, традиційні принципи композиційного вирішення, багате живописне звучання геометричних орнаментів Гуцульщини.

Персональна виставка 2009 року в Косівському регіональному відділенні НСХУ дала підставу кваліфікувати Д. Гривінську як оригінальну майстриню із сформованим авторським почерком. Мистецтвознавець О. Слободян відгукнувся про неї як про людину з «високою професійно-художньою майстерністю вишивальниці, досконалим баченням композиції, колористики орнаментів…», зробив висновок, що «вона є справжнім феноменом збереження і примноження українського традиційного мистецтва». На той час доробок Дзвенислави був представлений п’ятдесятьма творами різних жанрів.

29-30 серпня 2009 року відбулася друга персональна виставка Дзвенислави Гривінської в рамках XVIII Міжнародного гуцульського фестивалю у м. Вижниці, на Буковині. Відвідувачі подивляли майстерній роботі дівчини, філігранній техніці, емоційному впливові, який справляли її вишивки. Голова об’єднання гуцулів Румунії, радник міністра культури цієї країни Ярослава Колотило сказала, що Дзвінині твори – це світ радості, у якому хочеться жити.

Етнограф Любомир Сікора звернув увагу на добре знання авторкою локальних особливостей вишивки гуцульського регіону, як, скажімо, Космача, Замагори, Красноїлля. Цікавими для нього в експонованих роботах були мотиви, властиві Чернігівщині, що відтворювали вишивальні традиції краю, звідки родом Дзвінині бабуся і прабабця, які й навчали дівчинку образотворчої премудрості цього виду народного мистецтва. Оглядаючи експозицію, спиняєм увагу на рушникові «Дерево життя», який зберіг архаїчні уявлення українців про світобудову. Дзвенислава відобразила його в символічній тричастинності: крона дерева відображає світ Прави – світ Бога та всесвітніх законів; стовбур позначає Яву – це матеріальний, проявлений світ, де ми живемо; коріння дерева сягає в Наву – підземний, потойбічний світ. Колірне сполучення червоного і чорного доповнює філософське звучання твору. Як мисткині у цій роботі Дзвениславі вдалося не тільки донести до глядача архетипальні ідеологеми нашого народу, а й показати орнаментальну, графічну, живописну культуру української художньої вишивки.

Серед інших робіт, експонованих під час фестивалю, – рушники «Верховиночка», «Дорога творення», «Закохані», «Скрипка грає», «Космацька писанка», «Україна незалежна», «Ніжність», «Свято пісні» та інші. Зорові знаки рушникових орнаментів із Дзвіниного мистецького репертуару відлунюють предковічним знанням, які наш народ завдяки традиції зберіг у цьому рукомеслі. Як пише Вадим Щербаківський, «ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські пісні тощо. Вживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що «так годиться». Але вишивали за старими зразками стародавні мотиви, що зберегли відгомін міфопоетичних уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми знаками була пов’язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в численних нащадків, добробут, щастя».

Дзвенислава Гривінська, чаклуючи над своїми рушниками, ревно дбає про їх естетичну принадність, рівно ж вірячи в їх магічнооберегову силу. Тому й вишила «Великодній», «На щастя, на долю», «Веселкову зірку», скатерть «Різдвяний рай», салфетку «Христос воскрес», доповнюючи цими творами буттєвоментальний ритм нашого життя, вносячи в нього виразні емоційні акценти, високу моральну налаштованість на добротворення.

Своєю працею юна художниця доводить, що рушник, інші вишиті речі донині не втратили свого значення, якщо і тепер ними прикрашають інтер’єри житлових, адміністративних і громадських приміщень, вівтарі та ікони в церквах і капличках. Вишивка актуальна, вона є невід’ємним атрибутом наших звичаїв, свят, обрядових дійств. Саме ці думки висловила Дзвенислава перед гостями XVIII Міжнародного фестивалю, за що отримала схвальні оплески. Журі нагородило художницю дипломом лауреата першого ступеня із формулюванням: «За високий художньомистецький рівень творів, представлених на персональній виставці в рамках фестивалю».

2009 рік у житті Дзвенислави залишив яскравий слід численними виставками, як персональними, так і колективними, в яких вона взяла участь. 5-6 вересня в Івано-Франківську проходив Четвертий фестиваль народного прикладного мистецтва «Карпатський вернісаж», з якого дівчина повернулася дипломанткою. Була персональна виставка в Києві в рамках роботи ЮНЕСКО, у буковинському Карапчеві на Всеукраїнській конференції з питань освіти дорослих (29 вересня 2009р. ), у Вижниці 29 листопада 2009 року, присвячена 58-й річниці від дня народження Назарія Яремчука. Молода художниця отримує запрошення експонувати свої твори на заходах, що їх проводило ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка в Чернівецькій області, на які вона, розуміючи важливість цієї діяльності, охоче погоджується. У грамоті, врученій їй головою Чернівецького обласного відділення «Просвіта», заслуженим діячем мистецтв України Остапом Савчуком, записано: «…за сприяння в діяльності «Просвіти» з утвердження державної української мови, розвитку національної культури, відродження історичної пам’яті, формування національної свідомості та піднесення духовності українського народу». Для зовсім іще молодої громадянки України таке визнання її праці, звичайно, не лише тішить, але й зобов’язує. Як і диплом номінації «Творчість молодих» за підсумками виставкового сезону 2008-2009 років, яким нагородило її правління Косівської регіональної організації Національної спілки художників України.

Дзвенислава Гривінська має велике бажання щоденної творчості. Вишивання, здається, її зовсім не втомлює, хоч працює дівчина голкою на полотні багато, без огляду на час чи пору року. Копітке заняття не обтяжує рук, а приносить насолоду від витвореної краси. Сама відчуває, як зростає у майстерності, в техніці швів художнього вишивання, в можливостях матеріалізувати створені уявою художні образи на полотні.

Захоплення вишивкою дало Дзвениславі не лише досконалі виконавські навички – воно сформувало в дівчині потребу дослідництва, здібність заглибитись у народне мистецтво, пізнавати його духовне коріння, зв’язки з природою, космосом, фольклором, побутовими устоями життя, традиціями. Маючи щасливу можливість спілкуватись із трьома поколіннями митців у власній родині (нагадаємо, що це прабабуся, дід з бабусею, батько і мати), дівчина органічно перейняла від них народне світосприймання, ментальні етнічні риси, національно орієнтовані погляди на мистецтво як естетичну складову життя українців, розуміння семантики образно – орнаментальних структур.

Можемо стверджувати, що в творах Д. Гривінської знаходить своє оприявлення традиційна українська художня етнокультурна в гармонійності поєднання глибокого образно-емоційного змісту та виражальних засобів. З 11 по 20 червня 2010 року Дзвенислава Гривінська експонувала 47 своїх творів на персональній виставці у Центральному будинку художника Національної спілки художників України. Це була хвилююча подія в житті молодої мисткині, своєрідний екзамен на фахову зрілість, який дівчина витримала гідно. Її твори, як висловлювались відвідувачі виставки, захоплюють глядача у свої орбіти, по вінця наповнюють переживаннями своєї причетності до правічної української культури, усвідомленням власної належності до українського роду.

Голова Національної спілки художників України Володимир Чепелик у книзі відгуків записав: «Дякую за прекрасні твори і Ваш талант. Бажаю успіхів у творчості на майбутнє». Дзвенислава своїми ніжними дівочими руками творить довкруж себе кольорове диво, тягне безперервну нитку народної пам’яті. Хтось із мудрих сказав про працю художника: «Лінія черпає свою силу з енергії того, хто її провів». Коли дивитись на лінії Дзвіниних узорів, видається, що це не стібки голкою, а вічні лінії життя – простори вічності, які дарують нам знання про щось надзвичайно важливе та незабутнє; у тих лініях-стібках закодована вся Україна, у них – неперервний зв’язок часів.

…Дівчина бере в руки шмат білого полотна і починає нову роботу. З вуст зринає неголосна пісня: жоден із своїх творів вона не випустила в світ, не виспівавши його.

Отак і працює: шиє і співає, співає і шиє, доповнюючи своїм чудовим голосом таїнство творення. Може, тому твори її не просто експозиційні, вони – дуже оповідні, в них монолог художниці перетікає в щиру розмову про сьогоднішнє й завтрашнє, про минуле і вічне. Таких творів у її доробку вже шістдесят. І дуже прагнеться їй, Дзвіні Гривінській, вділити всім, хто споглядає її вишиття, часточку добра, щастя, сонячної радості, щоб світили вони кожному на життєвій дорозі. Хай і їй доля стелиться рушниками, щоб змогла виконувати свою мистецьку місію, виповісти той скарб, який заклав у неї її рід, наша земля, – і бачити, як той скарб вдячно приймають.

Аделя ГРИГОРУК,
старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство» Національної академії педагогічних наук України, заслужений працівник освіти України

Share

Прокоментуй!

Випуск №1, 2010

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *