Шевченко на Майдані

Тарас Шевченко став символом революції для українців. Зі словами Шевченка йдуть на барикади Майдану. Під його поглядом готові віддати життя. Аби бути вільними. Здається, якби Тарас Григорович жив сьогодні, він теж був би у ці дні в касці, в теплому одязі і на столичному Майдані.

Буваючи на різних майданах, ловлю себе на думці: виглядає, що Великий Кобзар містичним чином ожив. Він живе у слові і живописі. Його читають і слухають, його образ малюють скрізь: на барикадах, на навколишніх будинках і в розкішних залах…

У перші дні Майдану, коли на нього вийшла студентська молодь змусити безвідповідальну владу підписати договір про асоціацію України з Євросоюзом, виглядало все мирно і красиво: креативні люди вийшли проти жлобів; розум — проти покірної тупості; культура — проти безкультур’я. Це був Майдан інтелектуалів, студентів, освічених людей або просто політично грамотних. Після кровавої зачистки Майдану у ніч на 30 листопада та мамаєвого побоїща на Банковій під будівлею Адміністрації Президента (колишнього бункеру центрального комітету компартії України) тепер, звісно, Майдан має інший настрій та інші кольори.

Наприклад, вранці 14 січня мітингувальники вивісили банер із зображенням лідера ОУН Степана Бандери на приміщення Київських міських ради і адміністрації, але щоб бува він не спричинив розбрату на Євромайдані, ввечері його замінили на величезний портрет Кобзаря. Плакат зі Степаном Бандерою повісили всередині будівлі.

Але дух революціонера-поета і революціонера-політика повсякчас витає над Україною.

Художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко — один iз гурту митців, які ще на початку грудня в перші дні Майдану розбили на Хрещатику свій намет «Мистецький барбакан», в одному із своїх інтерв’ю висловив, здавалось би парадоксальну мрію: «У мене є дуже мілітарна думка: хочу зобразити Шевченка, Лесю Українку, Франка зі зброєю — вони відстоюють Україну зі зброєю в руках». На здивований погляд журналістки: «Леся зі зброєю? Жінка, що більшу частину життя була хвора, на інвалідному візку?», влучно і в дусі нинішніх днів відповів: «Думаю, якби вона жила в нашому часі — вона б першою взяла зброю. Я не закликаю до насильства і чогось такого. Але, як бачите, досі в обороні нашої нації стояли поети, мертві поети — Стус, Шевченко, Франко, Симоненко».

Їх справедливого слова потребують усі. Звичайно, найчастіше звертаються за порадою до Батька нації.

В історії це унікальний випадок, коли поет став символом не лише боротьби за незалежність, але й символом держави — України. Через слово. У нього навіть є рядок: «І на сторожі коло них поставлю слово».

Сьогодні є у людей, зокрема у тих, хто виступає зі сцени на Майдані, усвідомлення важливості мовчання, тиші і, відповідно, цінності кожного сказаного слова?
Узяти хоча б слова архієпископа Любомира Гузара, сказані ним 8 грудня на сцені Майдану: «Працюй так, ніби все залежить від тебе, а молися Господові так, ніби все залежить від Нього». Тут — цінність кожного слова.

Як зауважив з цього приводу відомий український композитор Віктор Сильвестров «до Президента звертаються не просто люди, але моральні авторитети — Мирослав Попович, Любомир Гузар та інші. Вони звертаються, а він не чує їх — він слухає своїх холуїв. Звертаються вільні люди культури, а Ви, пане Президенте, слухаєте Путіна з поганою репутацією… Я радив би Януковичу й усім іншим прочитати вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм» і біблейську «Нагірну проповідь». А лише хреститися — будь-який дурень може, а прочитати ці речі — тут потрібен не лише інтелект й освіченість, але й бажання, воля. Зараз поведінка нашого Президента — не поведінка політичного діяча. Це поведінка людини, яка займається якимись своїми справами, а вечорами не дивиться телевізор, а шкода».

— Як би неочікувано це звучало, головний подарунок українцям до ювілею Шевченка — це Майдан. — Переконливо заявила в інтерв’ю інтернетсайту «Лівий берег» Наталія Ворожбит, відомий і популярний український драматург, лідер течії «Українська нова драма», чиї п’єси у різний час успішно ставилися і продовжують ставитися на сценах Англії, Латвії, Росії та України. — Шевченко Майдан передчував. Все життя боровся за свою свободу, зазнавав страждань через дії влади. Я, вважаю, Майдан — абсолютно шевченківська історія. Сьогодні не можна говорити про Шевченка і не говорити про Майдан. Пройдіться по Майдану — це найбільш цитований поет, який найбільше відповідає духу часу, живий, не закостенілий герой! Майдан — витвір сучасного мистецтва, я би по ньому екскурсії водила. Коли мені кажуть, що Майдан нівечить центр, я дивуюся: мені здається, тепер найкрасивіше, що є в центрі Києва — це Євромайдан.

Екскурсії по майдану киянка Ворожбит, котра прожила десять років у Москві і яка стояла біля витоків московського «Театру. doc», водити ще не почала, однак робить те, що вона вміє краще всього — збирає матеріал для майбутнього спектаклю про Майдан. Якщо все складеться вдало, то «Щоденник Майдану», ініційований на початку грудня 2013 року нею і її колегою режисером Андрієм Маємом, стане першим в Україні политичним спектаклем.

Майдан — це справді «спектакль». Ось сцена. На ній можна побачити багато знайомих і відомих облич та й не дуже: політиків, артистів, спортсменів, простих селян і робітників… і колядників, і щедрувальників. А за ними уважно спостерігає з портрета Тарас Шевченко — головний герой сцени, завдяки чому він став ще більш відомим і упізнаваним багатьом людям світу. Живописна картина належить перу геніальної української художниці Аделіни Мухіної, яка 19 січня 2014 року на 84-му році відлетіла у Вічність…
Ось барикади! Які вони викликають враження і емоції?

— У перші дні протистояння на Грушевського у мене в голові крутилися дві цитати, щиро зізнається уже згаданий художник Андрій Єрмоленко: «І вражою злою кров’ю волю окропіте» та «Борітеся — поборете!». І потім так склалося — теж містика! — що саме слова «Борітеся — поборете» цитував у короткометражці, знятій на Майдані, і Сергій Нігоян. Я зараз малюю Нігояна. У нас з’явилися герої! Не сцикуни, які виголошують меморандуми, а герої та відчайдухи. Ви подивіться: один iз кращих фільмів про Україну зняв вірменин Параджанов. І першим зараз загинув теж вірменин. Коли я дивився це відео з Нігояном, яке зняв Сергій Проскурня, і де він читав поему «Кавказ», мене вразило: я також брав участь у цьому проекті і також читав уривок з «Кавказу». Ми з ним однієї крові — ми вільні. Він, на відміну від мільйонів сущих в Україні, загинув вільним, а мільйони живуть рабами»…

Чому Шевченка називають пророком, чому кажуть, що його вірші, на відміну від багатьох його сучасників, досі актуальні для України? Тому що все, що він говорив, не виконане. 200 років ми живемо в кріпацтві. Шевченко писав: «Кайдани порвіте» — не порвали. «В сім’ї вольній, новій» «врага не буде супостата» — є супостат. «Чорніше чорної землі блукають люди» — так воно у масі і зараз є. Український нарід боготворить не постать, вірші, творчість Шевченка, а його «імідж».

Тепер Шевченко потужним набатом лунає над Україною. І не тільки на майданах, у школах, на великих міських і маленьких сільських сценах. Шевченко появляється у храмах наших душ. З 9 лютого, приміром, Святоюрська молодь у Львові у соборі Святого Юра щонеділі опісля вечірньої Божої служби читає твори Кобзаря на спомин про ранених, катованих і вбитих на Майдані. У такий спосіб наша прекрасна молодь вирішила не лише віддати шану Тарасу Шевченку з нагоди 200-річчя від дня його народження, а й згадати усіх жертв сучасного антинародного режиму, за влучним висловом народного депутата Анатолія Гриценка який після кровавих подій на Майдані є яскравим прикладом тоталітаризму і диктатури, що довів до того, що «Україна перетворюється навіть не на Білорусь чи Росію, а на Північну Корею».

Але хіба ми, українці, маючи Шевченка, дозволимо так над нами насміхатися і знущатися?

Михайло ГОРОДЕНКО

Share

Прокоментуй!

Випуск №10, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *