Мистецька спадщина Т. Шевченка

До неї відносяться твори живопису й графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. За даним українського мистецтвознавця Б.Бутника-Сіверського збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних та зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт, про деякі з них є тільки згадки у його автобіографії, «Щоденнику», листуванні, у повісті «Художник», архівних документах і записах його сучасників. В основному це портрети різних осіб – від близьких і знайомих з часів навчання у Петербурзькій Академії мистецтв до відомих діячів культури та державних урядовців: О. Волховського, О. Лук’яновича, О. Афанасьєва-Чубинського, В. Забіли, С. Гулака-Артемовського, В. Кишкіна, А. Пущиної, Г. Суханова-Подколзіна, дочки С. Гулака-Артемовського, М. Дорохової, Г. Попової, С. Варенцевої з сином, М. Олєйнікова, Л. Зотової, М. Жемчужникова та інших.

Не розшукано й більшості малюнків та етюдів Шевченка, виконаних у навчальних класах Товариства заохочування художників і в Академії мистецтв до зустрічі з К.Брюловим та під час навчання у нього. Не знайдено й картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», яку Рада Академії мистецтв 27 вересня 1840 р. відзначила срібною медаллю 2-ого ступеня як першу Шевченкову спробу в живопису олійними фарбами. Не збереглися ряд картин, дотичних до історії України: «Панна Сотниківна», намальована 1842 р. на прохання Г.Квітки-Основ’яненка, «Будинок Хмельницького в с.Суботові», «Будинок А.О. Козачковського в Переяславі», малюнки, виконані під час розкопок могили Переп’ятихи біля Фастова та ін. Невідома й доля багатьох творів Шевченка часів заслання. Серед них портрети Е. Нудатова (1848-49), М. Обручової (1849-50), Ф. Лазаревського (1850), О. Фролова (1851-52), Є. Косарєва (1852-57), Бажанова (1857), дочки Ускових Наташі (1857); жанрові малюнки з життя казахів: «Казахський бакса» (1848-1849), «Спритний продавець» (1856-57), «Циган», «Дочка хіоського гончаря», «Сцена в казармі» (1857); карикатури на міністра освіти С.Уварова (1847) та раїмських офіцерів (1848-49); портрет Хоми Вернера (1849), автопортрет, що його Шевченко надіслав 22 квітня 1857 р. з Новопетровського укріплення в дарунок Я. Кукаренкові.

За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847 рр.), твори років заслання (1847-1857 рр.) і роботи, виконані після заслання до смерті художника (1857-1861 рр.). У роботах доакадемічного періоду вже яскраво виявився інтерес художника до суспільних та історичних тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. До цього періоду відноситься альбом офортів Шевченка «Живописная Украина» (1844). Він був задуманий як періодичне художнє видання про історичне минуле, народний побут і звичаї та природу України. На гроші, виручені від розповсюдження альбому, Шевченко мав намір викупити з кріпацтва своїх родичів, але мета видання була значно ширшою й глибшою: поширення й утвердження демократії та патріотизму засобами творчого образотворчого мистецтва.

«Живописная Украина» мала виходити окремими випусками, по 12 естампів на рік, з пояснювальними текстами до річного комплекту. (Естамп — відтиск, відпечаток, станкова гравюра або літографія; офорт – від гравюри). Шевченкові не пощастило повністю здійснити свій задум. Наприкінці 1844 р. вийшов єдиний випуск альбому з шести офортів у паперовій папці-обкладинці. Шевченко визначив назви розділів альбому. Перший розділ видання: «Краєвиди Південної Росії, визначні за красою або історичними подіями. Все, що час зберіг від цілковитого знищення, — руїни палаців, храми, укріплення, кургани …». Сюди увійшли офорти «У Києві» та «Видубицький монастир у Києві». Другий розділ: «Народний побут нинішнього часу, обряди, звичаї, повір’я, зміст народних пісень і казок». У цьому розділі вміщено офорти «Старости», «Судна рада» і «Казка». У третьому розділі, якиймав назву «Найважливіші події, відомі з побутописання Південної Росії, починаючи від заснування Києва, що мали вплив на долю жителів цього краю».

Згодом цей розділ був звужений: «Від Гедиміна», тобто від початку литовського панування в Україні в 14 ст., «до знищення гетьманства». Сюди ввійшов офорт «Дари в Чигрині 1649 року».

У 1845 р., як анонсовано в проспекті «Живописной Украины», мали вийти: пейзажі з зображенням Чигирина, Суботова й Батурина та Покровської Січової церкви; жанрові твори з народного побуту й на сюжети народних пісень — «Похорон молодої», «Перезва», «Жнива» та «Ой ходив чумак сім рік по Дону»; історичної композиції – «Іван Підкова у Львові», «Сава Чалий», «Павло Полуботок у Петербурзі» й «Семен Палій у Сибіру».

Сюжетно пов’язані з історичними подіями акварельні малюнки «Богданова церква в Суботові», «Богданові руїни в Суботові», «Чигрин з Суботівського шляху» та ін., виконані у 1845 р. під час подорожі по Україні, дають підстави вважати, що Шевченко й надалі планував видавати альбом. З цими планами пов’язані ескізи історичної композиції «Смерть Богдана Хмельницького» та інші малюнки, в яких Шевченко звернувся до теми історії України, що полонила його уяву замолоду й яку він втілив в часи навчання в рисувальних класах Товариства заохочування художників.

Малярську творчість художника часів заслання становлять переважно акварельні пейзажі, виконані під час експедиції на Аральське море та в гори Каратау, а також у Новопетровському укріпленні та його околицях. Пейзажний живопис часів заслання позначений розмаїтими стилістичними рисами.

Серед творів цього періоду — «Укріплення Іргизкала», «Укріплення Раїм», «Вид верфі на Сирдар’ї», «Острів Чеканарал», «Сад біля Новопетровського укріплення», «Місячна ніч на Косаралі», «Аулієтау», «Долина на Хівінській дорозі», «Місячна ніч серед гір», «Скеля «Монах» та ін., а також портретні зображення «Шевченко і байгуші», «Казашка Катя», «Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», «Байгуші під вікном». У деякі твори («Т.Г. Шевченко і байгуші», «Т.Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою») художник вводить свій автопортрет. Цим Шевченко підкреслює своє глибоке співчуття до долі казахського народу.

Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя відносно невелика. У цей час він багато працював над офортом і досяг нових успіхів. Серед пейзажів переважають етюди й начерки, виконані 1857 року на пароплаві, коли поет їхав із Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені в Україні під час третьої подорожі 1859 року. До жанрових композицій Шевченко звернувся, повернувшись до Петербурга й виключно в зв’язку з роботами в офорті. Серед таких творів «Дві дівчини», «Свята родина», «Притча про робітників на винограднику», «Сама собі в своїй господі». «Приятелі», «Старець на кладовищі».

Портрети — один з найвизначніших як кількісно, так і за своєю художньою цінністю розділів мистецької спадщини художника. До жанру портрета Шевченко звертався протягом усього творчого життя. І в значній мірі для того, щоб покращити своє матеріальне становище. В його доробку переважають індивідуальні, найчастіше погрудні, зображення, але малював він і портрети поясні та на весь зріст, трапляються також портрети парні й групові, що звичайно трактуються, як побутові сцени часів заслання з конкретними персонажами.

Окремий розділ у творчому доробку художника становлять автопортрети Шевченка. Один з найраніших з відомих тепер автопортретів виконано на початку 1840 р. в Петербурзі олійними фарбами. У творі романтично піднесений образ молодого поета-художника. Саме цей портрет став підставою для створення скульптурних пам’ятників Шевченку в багатьох країнах світу. Автопортрет нарисований 1843 р. в  Яготині і подарований В. Рєпніній разом з рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. Інший автопортрет, виконаний у 1845 р. і подарований Н. Тарновській, гранично простий, поет на ньому сповнений енергії, сили та внутрішньої рішучості. У цьому ж, 1845 р., був створений автопортрет із свічкою, відомий за офортом Шевченка з 1860 р.
Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування на засланні. Перший з них поет створив у 1847 р. під час перебування в Орській фортеці і надіслав його А. Лизогубові. Це портрет у солдатському мундирі й безкозирці. Тяжкі муки вже наклали відбиток наобличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповнені скорботи очі.

В час перебування в Аральській експедиції Шевченко створив автопортрет, де зобразив себе у вбранні, яке носив в експедиції — звичайному цивільному пальті й світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі — сліди втоми від нелегких мандрів. Цього автопортрета Шевченко подарував А.Венгжиновському в Оренбурзі. З часів перебування в Оренбурзі Шевченко виконав два автопортрети. Один з них виконано в кінці 1849 р. і подаровано Ф. Лазаревському. На ньому Шевченко зобразив себе в цивільному одязі — у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. До цього автопортрету психологічно близький інший, де Шевченко зображений у солдатському мундирі з погонами, що його автор надіслав А. Лизогубові.

До цих років належить декілька сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Це — «Шевченко серед товаришів», на якому зобразив себе за малюванням разом з Б. Залеським і Л. Турно. На малюнку «Шевченко малює товариша» (останній твір з часів заслання) автор зобразив себе за роботою в кибитці, що її спеціально для цього поставив у саду біля укріплення. Автопортрети, подані силуетом, є й на малюнках «Казарма» та «Кара колодкою». У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також два автопортрети, які були надіслані в дарунок О. Бодянському, а другий — Я. Кухаренкові. На жаль, обидва не збереглися.

У Нижньому Новгороді Шевченко намалював два автопортрети. Одного подарував М.С. Щепкіну, а другого — М. Лазаревському. В обох портретах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламна з найтяжчих випробувань.

Більшість автопортретів, створених в Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорту. Користувався фотографіями, які в той час набували поширення. Перший автопортрет створений весною 1860 р., у якому вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було: в них і сум, і ніжність, і тепле співчуття. Другий автопортрет створено (у кожусі, шапці, з бородою) у квітні 1860 р. За фотографією, яку зробив у 1859 р. в Києві І. Чудовський, 1860 р. виконано автопортрет у світлому костюмі. На обличчі Шевченка помітно сліди тяжкої недуги, яка підточувала й без того надламане засланням здоров’я поета.

Останній з автопортретів (у шапці й кожусі), створений не пізніше грудня 1860 р. за фотографією А. Деньєра (1859 р.) дає узагальнений образ поета. Деякі сучасники вважали його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка. На основі цього автопортрета згодом були виготовлені у різних варіантах скульптурні зображення поета, які тиражувалися в численних екземплярах. Сорокасемирічний Шевченко у цих скульптурних зображеннях поставав перед глядачем як стара, похмура й зла людина, що, на думку багатьох шевченкознавців, не відповідає змісту життя й творчості поета й художника.

Під час перебування Шевченка на засланні, у 1853-1856 роках в Новопетровському укріпленні він виконав ряд скульптурних творів. На цей вид мистецтва царська заборона не розповсюджувалася. Відомо, що Шевченко виконав чотири барельєфи, пам’ятник на могилі сина Ускових і скульптурну групу. На жаль, всі твори не збереглися. Назва й сюжет першого барельєфа невідомі. Інші три мають авторські назви. «Тріо» — барельєф на тему однойменного малюнка Шевченка. Один із відливів цього барельєфа поет передав С. Гулаку-Артемовському, другий — Б. Залеському, який так розповів про його сюжет: «Представляла вона нутро киргизької кибитки, а в ній киргиз грає на балалаю, киргизка меле на жорнах, а третє — теля ричить». Барельєф «Бик і киргиз» бачив у Шевченка В. Михайлов (прапорщик 1-ого лінійного батальйону) і розповів про нього Б.Залеському. Овальний барельєф «Христос у терновому вінку» Шевченко надіслав Б. Залеському, який разом з К.Герном (приятель Шевченка, квартирмейстер Окремого Оренбурзького Корпусу) намагався зробити нові відливи барельєфа, але вони були невдалими. Ще один такий барельєф «Іоанн Хреститель» Шевченко виконав за біблійним виразом «Голос волаючого в пустелі». Пам’ятник на могилі сина Ускових було виконано за архітектурним проектом Шевченка і під його наглядом. За свідченням А.Ускової, пам’ятник «було зроблено прекрасно». У композиції «Скульптурна група» за спогадами Шевченкового командира Є. Косарєва, було зображено граючого на домрі казаха, його жінку, яка товче просо, і двох маленьких дітей.

Шевченко зробив великий внесок в українське образотворче мистецтво, зокрема у розвиток портрета, історичного та побутового жанру й пейзажу. Він виступав як один з перших офортистів не тільки України, а й Росії. Його мистецька творчість сповнена не тільки великим соціально-викривальним змістом, а й відзначається глибокою народністю, гуманізмом і патріотизмом. Твори Шевченка мали вплив на весь розвиток українського мистецтва, вони служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників.

У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури й мови, а його живописна й граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва.

Омелян НІМЕЦЬ,
смт. Кути Косівського району

Share

Прокоментуй!

Випуск №10, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *