Між нас тобі, Тарасе, жити

Шевченко і Україна — нероздільні і єдині. Мабуть, багато людей інших країн відкривали для себе Україну саме з імені Тараса Шевченка. Тому й не є випадковістю те, що у світі пам’ятників нашому славному Кобзареві найбільше серед славник синів і дочок України. Там, де прижилися українці, возвеличується наш славний Кобзар у пам’ятниках, постаментах, стелах… Вони, як спогад про рідний край, родину і Людину, що понад усе любила Україну. Ці знаки величі й пам’яті ніби звертаються до кожного з нас словами самого Кобзаря:

Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.


В Україні з кожним роком стає все більше і більше цих пошанівок величі  й слави Т.Г. Шевченка. У великих містах і маленьких селах, у найвіддаленіших куточках знають і шанують його, Людину, чиє слово є величним і передається з покоління в покоління , від батька до сина. Місця, де вивищуються пам’ятники великому Кобзарю,  є святинями для нашого народу.

Такий пам’ятник славною величчю і окрасою здіймається  й в центрі села Середній Березів Косовського району. Мрію про його створення березуни виношували здавна, і, нарешті, 17 травня 1992 року, вона стала дійсністю, а втілив її у життя скульптор із Рахова Юрій Гав’юк.

Чудового весняного дня, коли вся природа вже одягнулася в нові зелені шати, зібралася дружня громада, жителі навколишніх сіл та представники громадських організацій на давноочікуване свято —відкриття пам’ятника славному сину України, улюбленцю мільйонів Тарасу Григоровичу Шевченку. Це був перший пам’ятник Великому Кобзарю на березівських теренах.

Відбулось освячення пам’ятника та панахида. Опісля свято продовжилось багатолюдним віче та літературно-музичною композицією «Між нас тобі, Тарасе, жити».На святі виступали представники громадських організацій, шанувальники полум’яного слова Т. Шевченка.

У літературно-музичній композиціі взяли участь виконавці, хори й ансамблі з цілого району.

Особливо приємним сюрпризом був приїзд гостей  з міста Львова, хору  й танцювального ансамблю товариства «Гуцульщина»,головою якого був уроженець нашого села Дмитро Антонович Геник. Ведучою свята була вчителька місцевої школи Марія Дмитрівна Симчич.

Із того весняного дня не заростає стежка пам’яті до постаменту безсмертного генія українського народу Т.Г. Шевченка. Кожного року, в день його смерті, біля пам’ятника відправляють панахиду пам’яті місцеві священики. На спільну молитву приходять учні,вчителі та працівники школи, представники громадських організацій, партій, небайдужі до Шевченкової постаті люди.

Відбувається покладання квітів та запалювання свічок, що супроводжується палкими виступами та читанням безсмертних творів Т. Шевченка.

Це дійство проходить у період проведення в школі Шевченківського тижня. До нього готуються всі учні та вчителі школи.

Тиждень розпочинається загальношкільною лінійкою, на якій лунає вступне слово вчителя-словесника, відповідального за його проведення. Основну підготовку в проведенні тижня традиційно здійснює 9 клас, який детально вивчає життя і творчість Тараса Шевченка в хронологічній послідовності. План проведення тижня обговорюється заздалегідь з колективом учителів та учнів. У всі дні тижня в актовій залі проходять цікаві заходи: виставки, конкурси, заочні подорожі, зустрічі та екскурсії, вікторини, інсценізації, виступи хорів та ансамблів… А закінчується тиждень загальношкільним святом — літературно-музичною композицією, куди попадають переможці всіх проведених протягом тижня заходів. Переможці й активні учасники тижня обов’язково відзначаються подяками, грамотами, посвідченнями. Такі заходи залишають свій слід у пам’яті всіх, хто буває на них, і викликають цікавість до життя й творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Тепер  вся Україна та українці зарубіжжя готуються до відзначення 200-річчя від дня народження одного з найулюбленіших, найпопулярніших, найславніших синів — Тараса Шевченка. Дату його народження знають , як «Отче наш…», від малого до старого. Творами Безсмертного Кобзаря зачитувались предки, ними ж захоплюються сучасники. Віримо, що й прийдешні покоління заглиблюватимуться в його творчу спадщину. Бо поки існуватиме життя на землі, допоки не заростатиме стежка любові й пам’яті до його постаті, його творів, його постаментів…І дай, Боже, щоб всі ті, хто хоч раз тримали у руках його безсмертний «Кобзар», пройнялися такою любов’ю до України, такою тривогою за її майбутнє, як  відчайдушний борець за соборність і незалежність України Тарас Шевченко.

Хочеться, щоб тепер у нашій Україні було так, як  пише в одному з своїх віршів Наталія Уманців:

Дай нам, Боже, про злу долю лиш з Кобзаря знати,
І чужому научатись, й свого не цуратись,
Щоб зі словом Тарасовим чули нас у світі!
Дай нам, Боже, щастя й долю, бо ми твої діти!

Марія Симчич,
вчитель Середньоберезівської ЗОШ I-III cтупенів

Share

Прокоментуй!

Випуск №10, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *