Шевченкіана Володимира Тутуруша

До 200-річчя з дня народження Великого Кобзаря

У косів’янина Володимира Васильовича Тутуруша, якому 27 липня цього року виповниться 86 років, тепер особливе піднесення. Він щодня дякує Всевишньому за те, що пережив голод, горезвісне «возз’єднання» 1939 року, Другу світову війну, сталінські репресії на рідній Гуцульщині, як і мільйони українців, має самостійну, соборну державу — неньку-Україну. А ще його тішить те, що з однодумцями бере активну участь у різних масових заходах, присвячених 200-річчю від дня народження Великого Генія, Пророка, Вірного Сина України — Тараса Григоровича Шевченка. Саме цей поет гострою зброєю — українським словом боровся за рідну землю, її народ…

Цей чоловік до наших днів пройшов нелегкий тернистий шлях. Незважаючи на те, що він син гончаря, у далекому 1953 році успішно закінчив навчання у тодішньому Станіславському медичному інституті. Був головним лікарем Соколівської дільничної лікарні. З 1961 року безперервно працював аж до виходу на заслужений відпочинок у Косівській центральній районній лікарні. Як і його батько, Василь Лук’янович, у ранньому віці став великим книголюбом-книгознавцем. І це тоді, коли кадебісти пильно стежили за рухом від видавця до поціновувача книг… За таке хобі в ті часи можна було, як антирадянщину, позбутися майна, основної роботи і бути засудженим на тривалий термін… Але Господь Бог допоміг йому.

Володимир Васильович попри зайнятість на основній роботі й домашні справи зарекомендував себе активістом Товариства «Просвіта» ім.. Т. Шевченка. Свого часу очолював Товариство філателістів «Говерла»в місті Косові.

За свої чесно зароблені кошти створив одну з найбільших на Косівщині приватних книгозбірень. Найбільшу гордість у книголюба викликає те, що у нього є понад триста книг Шевченкіани. У солідній колекції Володимира Васильовича є також поштові марки, блоки, конверти, листівки, на яких відомий різьбяр й екслібрист Микола Грепиняк відтворив пам’ятники Великому Кобзареві в місті Косові 1914-2001 років і під Сокільською скалою в селі Тюдові 1896-2001 років. Цей же митець виг отов ив штемпель для погашення марок на згаданих конвертах.

Невтомний дослідник Гуцульщини Ігор Пелипейко у книзі «Косів: люди і долі», випущеній у 2001 році у Косівському видавництві «Писаний Камінь» писав ще В. Тутуруш й ініціатор випуску ювілейних конвертів, присвячених Маркові Черемшині, Олексі Довбушу, Степанові Клочураку, 550річчю міста Рахова. З його ж ініціативи встановлено меморіальні таблиці на честь лікаря й громадського діяча В. Стефурака в м. Косові й с. Соколівці, а також на честь лікаря-патріота України Я. Хомина в м. Косові, його вчителя, письменника Мирослава Капія.

Є у цього книголюба також різні старовинні журнали та газети, раритетні речі, котрі слугують у побуті гуцулам.

Я без перебільшення скажу, що за роки журналістської праці ще жодного разу не був так приємно вражений від спілкування і побаченого вдома у пана просвітянина, громадського діяча і лауреата літературно-мистецької премії ім. адмірала і військового лікаря Я. Окуневського.

— Лише перед вами, — каже Володимир Васильович, —    від мене пішов директор Косовського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської академії мистецтв професор С. Мартинюк. Ми з ним багато говорили про витоки самобутнього мистецтва, використання місцевої сировини і т.д.

Чепурний будинок цього цікавого співбесідника я б порівняв із глибокою криницею цілющої і чистої, як кришталь, води.

—    Ось цей великий портрет Тараса Шевченка, — щиро зізнається Володимир Васильович, — то подарунок з далекої Австралії від художника й архітектора Святослава Добровольського. В 1942-1944 роках він мешкав у нашому Косові й працював майстром з ремонту радіоприймачів, а ще — кіномеханіком. Потім емігрував, а в 1949 році з нагоди першого в Австралії відзначення Шевченкових роковин у місті Сіднеї написав Портрет Кобзаря. Такий же презент отримав і світлої пам’яті заслужений працівник народної освіти України, член Гуцульського Дослідного Інституту в Чикаго й редколегії багатотомного видання «Історії Гуцульщини», член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, лауреат обласної премії ім.. Марійки Підгірянки (1998 р.), літредактор журналу «Гуцульська школа» і видавництва «Писаний Камінь» І. Пелипейко. Стає зрозумілим, що це досить дорога реліквія для книжникабібліофіла. Відтак власник солідної бібліотеки показує пожовклу книжечку Богдана Заклинського «Хто це Тарас Шевченко», випущену видавництвом «Довбуш» у м. Косові в 1919 році.

Виявляється, що це видавництво в ті далекі роки випустило у світ «Буквареву читанку», «Віршовану історію України», «Читанку для ІV кляси», «Короткий огляд українського письменства», «Про Шевченка». Придбати ці книги можна було у видавництві «Довбуш», книгарні «Учительської Спілки» в Коломиї та в «Українській книгарні» в Станіславові на вул. Грушевського.

Є у Тутуруша ще багато й інших унікальних книг. Це «Іржавець». Поема Тараса Шевченка. — Львів, 1904. Накладом А. Хойнацкого», «Богдан Лепкий. В Тарасові роковини. — Відень, 1915. Коштом і заходом товариства «Просвіта», «Тарас Шевченко. Буквар південноруський 1861 року» й декілька інших уже рідкісних видань.

Як уже йшлося, у Володимира Васильовича є понад триста книжок Шевченківської тематики. Мабуть, варто, аби наші вузи, Товариство «Просвіта» та інші зацікавлені сторони з допомогою влади перевидали раритетні книги. Адже Тарас Шевченко заслужив цього, а не тільки файних бесід з нагоди 200-річного ювілею. Його друковане слово має бути доступне тисячам прийдешніх поколінь досі згорьованої ненькиУкраїни. Тут варто брати приклад з В.В. Тутуруша, який долучився до видання книги «Листи з чужини» у двох томах (2009 р.), що побачила світ у Київському видавництві «Темпора». До неї увійшли І том, 1898 р. Чернівці та ІІ том, 1902 р. Львів.

Думаю, що якби в нашій Україні, в кожному обласному та районному центрі, кожному селищі та селі було по кілька десятків Тутурушів, то не було б проблем з утвердженням української мови, як єдиної державної мови, виданням української книги, відкриттям нових книгарень і навіть відновленням ро боти Товариств книголюбів…

Петро ГАВУКА,
член Національної спілки журналістів України.

Фоторепродукції Богдана ШТУНДЕРА, члена Національної спілки журналістів України, м. Косів

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *