Весілля: традиції і повір’я

Колись до весілля готувалися довго: мама і бабуся вчили дівчинку, що і як робити, щоб бути доброю дружиною судженому. В три роки вона вже вміла прясти і цю пряжу виткати своїми руками, а в сім — вишивала серветку або скатертину, у тринадцять — весільну сорочку, рушники та напірники.

На Гуцульщині, особливо у віддалених населених пунктах, весілля дотепер самобутні, колоритні, багаті на захоплюючі давні пісні, забави, приповідки, повір’я, віншування. А ще в них багато фантазії, видумки, народної мудрості, взятих із життя попередніх поколінь. Дуже важливо, щоб цю скарбницю ми всі разом повсякчас берегли та примножували.

  • Вишиваючи сорочку молодому і весільні рушники, дівчина медитувала — «закладала», у полотно свої думки і надії.
  • Весільний одяг одягали раз у житті і тримали його на смерть.
  • За церковними канонами ті, що звінчалися у церкві, не мали права розводитися (розлучатися у судовому порядку).
  • 3 покоління в покоління передавали жіночі весільні сорочки та рушники, щоб добра доля була в дітей та внуків.
  • Не годиться брати напрокат весільні сукні (плаття), бо не відомо, хто їх одягав і з якими думками шив.
  • Свій весільний одяг не треба нікому дарувати чи позичати. Як уже йшлося, його тримали на смерть.
  • Традиція співати «Гірко!» збереглася донині. Після весілля молоді вживали багато меду, щоб у них народилося здорове потомство (тому й місяць називається медовим).
  • Колись на весільний рушник першими ставали чоловіки — так виявляли свою рішучість. Сьогодні ж молодята змагаються: хто перший ступить, той і буде керувати (якщо жінка, то чоловік буде «під каблуком»). А в дійсності чоловік і жінка мають бути як два ока — доповнювати одне одного.
  • Є ще традиція розламувати весільний калач — кому перепаде більша його частина, то той і триматиме верх у сім’ї.
  • Раніше після обряду вінчання молоду посипали зерном та цукерками. Ця традиція дещо змінилася: тепер молода кидає цукерки гостям, щоб сімейне життя було багатим і солодким.
  • У давнину побутувала думка, що лише незаймана дівчина мала право на вінчання (давні слов’яни вірили, що перший партнер передає свою енергетику і впливає на потомство). Якщо в житті ставалися особливі випадки (дівчину зґвалтували, насміялись насильницьки), то над нею проводився обряд очищення, який називався Ладині роси.
  • Після шлюбної ночі на видному місці вивішували нічну сорочку молодої, яка мала бути з «калиною». Якщо цього не було, то молодий мав право вигнати цю дружину.
  • Весільний одяг та вінки прикрашали червоними ружами — квітками кохання і краси. Це робилося не лише для того аби вони милували око, а й щоб відвернути від молодих злі погляди (щоб не наврочити).
  • Не прийнято одружуватись у високосний рік, бо вважається, що в нього переходить те, що людство збирало в попередні роки. За чотири роки «назбирується» щось добре або погане.
  • Не можна проводити (робити) весілля на позичені гроші, бо все життя буде на позичках.
  • Весільний кортеж чи хода мають вибирати дорогу якнайдалі від кладовищ.
  • Взуття молодої не має бути відкритим, щоб життя не було «дірявим».
  • Весільні обручки повинні бути гладенькі (без прикрас), щоб у житті все йшло гладко.
  • Якщо дощ падає на шлюбну пару й гостей, молодята житимуть довго і щасливо. А коли дме сильний вітер — убого, бо він усе багатство видує.
  • Під час застілля молодята не повинні опиратися об спинки, а сидіти прямо, щоб на них не звалювалися сімейні негаразди.
  • Шматочок рафінованого цукру, покладений за пазуху нареченій, зробить її сімейне життя солодким.
  • Молодій дружині перш ніж прати чоловічу білизну, треба зав’язати рукави сорочок, аби він її не бив (не піднімав на неї руки).
  • Немає кращого порадника в сімейному житті, ніж Святе письмо, в якому сказано: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне».
  • Молоді люди, будучи чоловіком та дружиною, мусять завжди пам’ятати про те, що вони отримали благословення стати співпрацівниками Божими у творенні нової людини. Тому молоде подружжя повинне розглядати свої інтимні стосунки не як джерело насолоди, а як участь у творенні нової особистості, призначеної жити вічно. А для того, щоб зачаття було здорове не тільки фізично, але й духовно, то потрібно молитися.
  • Кожному весіллю передує «слово» — домовленість двох родин про час і місце проведення весілля. Або ще, як кажуть — старости. Раніше це, як правило, робили в «м’їсниці», коли було зібрано увесь урожай і то в релігійне свято.
  • Не годиться засилати старостів у пісний день або піст.
  • Коли виряджають після «слова» старостів, молода їх перев’язує рушниками, дає по пляшці медівки і по калачеві. А дружинам старостів вона ж дає по гарній хустці або ліжнику, калач і пляшку шампанського.
  • За два тижні до весілля не пісної днини (вівторок, четвер, субота, неділя) молода з дружками в першу чергу запрошує на весілля тих газдів, котрі живуть у злагоді, любові й мирно, авторитетних й обов’язково вінчаних у церкві.
  • Коли збирають молоду до шлюбу, то вона мусить сидіти на подушці.
  • Після слюбу батьки виходют назустріч молодим з колачями, медом, пшеницев. Мати посипає їх пшеницев, а молодий крисанев ловит зерна. За гуцульським повір’ям скільки їх зловить, то й стільки буде мати дітей. А тоді молодим дают ложечкою меду аби їх житє було солодке.
  • Кілька десятків років тому в приніс чи повницю давали вінок шульків кукурудзи, свійську птицю, вівцю чи теля або озвучували про передачу частини поля. А тепер це вважається старомодним. Якби так хтось учинив, то його б засміяли. Натомість молодятам дарують новенькі легкові автомобілі, ощадкнижки чи пластикові картки з певними сумами грошей.
  • Подекуди вівчарі, повертаючись з полонин, своїм коханим дарували вироби з сиру. Вважалося, що такий талісман — не що інше, як прямий натяк на те, що скоро буде весілля.
  • У деяких селах дотепер живе мода ліпити із сиру каблучки. Великими оздоблюють дерево перед хатою, де має бути весілля, а маленькі — стають надбанням молодят.
  • Парубкам слід пам’ятати, що не годиться займатися багатожонством, бо перша жінка — то від Бога, друга — від розпусних людей, а третя — від дідька (счєз би вин).
  • Кожна дружина має знати, що в домі появляються злидні внаслідок безпорядку.
  • Щоб позбутися бідності не треба голосно говорити: я бідний (а). Чим людина більше прибіднюється, то так воно і буде з часом. Натомість потрібно підсвідомо думати й пошепки казати, що я багатий (а), маю гроші!
  • Молодому подружжю при засновинах (викладенні підвалин під нову хату) годиться говорити й думати тільки добре. А досвідчений старший майстер при цьому мав би вголос казати: «Най цего двору не зачєпит ни вогонь, ни злодій й ниєка біда. Аби був вин багатим і веселим…»
  • Підкова — то найкращий оберіг, енергія сили. Бажано, щоб вона була металева. Її в хаті слід вішати ріжками догори над вхідними дверями.
  • Якщо супружня пара інколи питиме чай з барвінку, то в сім’ї буде панувати злагода, а ще її ніхто не зможе ніколи розбити.
  • При входинах в нове помешкання треба впустити через поріг кота (бажано рижого), а під (листву) плінтус десь підкласти кусочок кожуха чи овечої вовни та по кутках розкинути кілька монет (краще срібних). Гроші на добро бажано тримати в різних місцях і на висоті. А ще треба мати в хаті вазон монстери — дерево любові (грошей).
  • Весільні вінки з гусячого пір’я одягають «княгиня» — молода і дружки лише у двох прикарпатських селах — Великому та Малому Ключевах (Коломийщина).
    …«Благослови, Боженьку, нашим дівочкам віночки зачінати», — тричі хрестить накрите хусткою сито майстриня, котра відбирає на вінки лише біле пір’я аби молода не захворіла.
    У цих селах здавна знають, що такі вінки можуть робити лиш старші жінки, в яких склалося щасливе сімейне житє і котрі не сварилися з чоловіками… А шє їх повинні поважати в церковній і сільській громадах.
  • У селі Космачі (Косівщина) молодята перед тим, як іти (їхати верхи на конях) вінчєтиси, обходять довкола за сонцем столи з весільними наїдками три рази.
    3а давнім гуцульським звичаєм напередодні свята Андрея ввечері збитки робили в тій хаті, де є дівка «на видданю» або, де дівчата збиралися ворожити. І то були невинні збиточні жарти, з яких лише сміялися.
  • На Путильщині аби зачєти шити віночок молодим, треба було набрати бервінку. За ним посилали дівчат зи сходом сонця у той самий день, єк є вісілє, або день-два наперед. А до цего мали пристарати нові ігли, довгу черлену нитку, котрої би стало на увес вінок. Саме це віщувало довге і щісливе життє. Бо єкби ни стало цеї нитки і рубали другу, то молоді лакомі б розходитиси. А шє тогди на столі має бути мід, аби життє молодєтам було солодким, монети — на багатство, чіснок — проти мольфарства, сухозолоть —    аби життє було файним.
  • Шитє вінка зачінала матка, котра є перший раз у слюбі і добре жиє із своїм чоловіком. Їго шиют на черленому сукні або новому полотні, а листочки барвінку складают по два докупи і їх пришивают лишеньки раз, аби молоді повік жили в парі. Шє у віночьок ушивают монети, чіснок, мастє медом і посипают сухозолоттю.
  • Відомо, шо за Австрії тут лиш у багатих газдив молодим на груди клали «буклю». Це робилоси з тоненьких ціток і в молодого вона була у вигляді ромба, а молодої — єк хатка. Це було лишеньки у князя і кнєгині.
  • Єкшьо весілє видбулоси 13-го чісла, то це значіт, шьо слюб буде нешісливим, а єкшьо 3, 5, 6, 9 чісла — то счісливим.
  • Поганими днями для слюбу є середа і п’ятниця, а вдалими — чітвер і субота.
  • Вважєєси вдалим слюб, шьо зареєстрований по полудню.
  • Та молода пара буде шіслива, котра повідомит про слюб наприкінци одного кварталу року, а одружитси на почєтку наступного.

Зібрав Петро ГАВУКА

Світлини М. Городенка, Р. Печижака, Б. Штундера

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *