Предківські заповіти на будову хати

У давнину ґазди селилиси у самім лісі і клали хатчіну на пнях. Ґазда спилював кругом смеречі, корчував пні, викєгав, розколював їх і на них клав пидвалини і зводив хату у зруб. У зрубі круглєк клав у «вугли», кожне дерево сверлив і бив тиблі. Зверхі на зруб клав платви, витак зарубував сволоки, на котрі зверху стелив софіт. Кізли зарубував на краях платви, їх прибивав тиблями, а зверхі забивав чопами з єсеня латки на кізли, а витак накривав луб’єм хатчіну і притискав зверху латками і їх прив’єзував гужвами у краях до нижної латки.

Коли людий наплодилоси май бирше, уни знали, де можна будувати хату, аби у ниї було шєстє і здоров’є і йшло богатство у хату. Шукаючі шісливого місця, дивилиси, де у поле або на краю ліса є чорні муряхи, то це було шісливе місце, там було добре класти хату, а єк на полі є черлені, то треба було відійти дес далі.

Шє инакши пизнавали по маржині. Увечері вигонили маржину і дивилиси, де уна ме лігати, бо на тім місци добре класти хату, бо маржина віщує добре місце.

Були і инші ворожки. Брали пугар, у него наливали водички дес бирше половини і зверхі укривали листочком і так лишєли на нич, а на другий день виділи кілько є води у пугари, єк підбиршилоси водички, то це на шєстє, можна будувати, а єк менше, то забиралиси відти.

Пробували шє так: брали повний погар водички, зверхі на него клали грінку хліба і рано дивилиси єк хліб погризений і водички менше, це показувало, шо там не можна будуватиси, а єк цілий хлібец, можна класти собі хату.

Дерево заготовьили у зимі. Їго рубали на хату кождого зимового місяця до оповня, коли уно стає жовте, легке і тверде, борзо не прієт, ші могли їго закопувати на пару років у земню, там уно ни мало люфту і ставало фист тверде, єк желізо. Могли прєтати на дно ріки, де водичка з него вимивала соки, і чєрвак не мав путері точити їго. Дошьки на пидлогу сушили на прогоні у темному місці, і їхні фости мастили білов глинов або вапном, аби уни не тріскали.

Драниці на дах складали у кліточки і зверхі навалювали каміннєм, аби її не крутило, і вни лишєлаиси ривні і добре сохли з осені до літа. Пидвалини тесали на штири сторони, а бруси тесали на дві сторони, сторону котра йшла в середину добре гимблювали, і від того у хаті стіни були гладкі і ривні. Уни собі чекали своєї пори — коли прийдут майстри будувати хату. Кликали на будову хати самих ліпших майстрів, котрі збудували ни одну хату за своє житє. Майстри приходили до ґазди і питалиси у него, шо би вин хотів мати у ний і тогди ставали на штири вугли хати і кричєли: «На діти, на здоров’є, на маржинку». Витак бралиси до роботи. Сперва робили фундамент з каменю, клали підвалини, у їхніх вуглах у середині лишєли сіль, ладан, гроші, хліб — це мало приносити добро газдам, а з надвіря клали вуголь і тиньк — з печі уно видгонило недобрі сили.

Стіни зводили з ковбісів і не клали ковбок серцевинов на двир, бо тогди могли слабувати ґазди в хаті, і добре дивилиси шоби в зруб не трафило дерево з двома серцевинами — це був знак «невмиваного» і вин миг вижити з хати цих газдів. Виводили зруб, пристелювали софіт, платви клали верх софіта, витак кізлували, кізли прибивали тиблями, витак на них прибивали латки чопами з єсеня. Дах побивали коленов дранков. Перед хати робили ґанок — вин був укритий головним дахом хати. У зимі, коли сонечко було нишше над горизонтом, ґанок помогав сонечкові гріти у середину хати, а літом сонечко вишше стоєло, і ґанок не давав перегріватиси хаті. Викна у хаті були не дуже великі, але їхного світла ґаздам ставало. Передні двері всіди були масивні і мали деревьєний замок і до них замикач, котрим утворєли двері з надвіря. Їх робили невисокими, аби той, хто заходив, клонив голову ґаздам. Ці двері утворєлиси всіди у середину, а в самій хаті двері були тонші, ширші і вишші, видкривалиси лиш на себе. Посередині хати були хороми і з обох боків по хаті в одній з них ни клали піч. У такій хаті були столи, лавиці, постіль, скриня, коновки, дійниці, пасківник, путні. Коло двирий стоєв «мисник» — шафка з полицями на котрі складали миски, глеки, збанки, кухлі, горшєта. Над одвірком хати стоєв мисник з мисками, і у хаті миг бути ткацкий верстат.

Перед свєтами стіни, стелю пидлогу мили горєчов водичков, а витак терли соком з квашеної капусти — так уни берегли свій натуральний колір. На стінах висіли топірці, тобівки, музичні інструменти, палиці, келефи. Сволок файно різьбили солярними знаками, котрі прийшли до нас з старовіччини. На жертку клали різного кольору ліжники, запаски, сорочки-моршінки, попружки, киптарі, гачі, опинки, сардаки, мушшінскі сорочки. Стів укривали вишитов скатертинов, лави і крісла застеляли тканими верітками, оброб’єли роги з цапків і оленів, різьбили шкатулки, а на стіну вішіли файний тканий килим і фігурки, роблені з глини і дерева. У хоромах була невелика пивниця, де тримали барабулю, бурак та капусту.

Восени ґазди заготовлєли лист, аби маржинка і поросєтко ни мерзло у зимі, їго збирали зразу, коли вин падет на земню і стає сухим, бо єк пройшов дожік, вин був мокрим і не добрий до зберігання. Лист мав бути грабовий, буковий або з єблуньки, не збирали з горіха, бо запах з горіхового листу був острий і маржинка ни терпіла йому. Коло хат були кирниці, чуркала і ші ґазди клали на невеликий ковбчік з дашком путеньку води з горшєм, аби подорожній міг випити водички за здоровьє цих газдив.

Уже коли поклали хату, кликали панотця, аби посвітив хату, аби в ній добре жилоси ґаздам. А єк приходилоси дуже кєжко ґаздам у хаті, то на це була своя ворожка: траба узєти три малих цибульці, почістити їх, пробити товстов иглов з черленов нитков, а витак зробити пительку навкруг кождої з цибульок. Коли зробиш одну цибульку, вішєєш там, де вариш їсти, другу — там де спиш, трету у пролюдній хаті. Уни собі там най висє сім днів. Єк прійшло сім день, тогди їх здоймаєш, кладеш на чістий папір, кожду окремо, і фист солиш, витак загортаїш кожду в папір і рано несеш до ріки. Мечіш їх у ріку, най собі идут за ріков, і видтив борзо йдеш, не обиртаєчіси, аби шош не попацив.

У хаті ґазди водно мают світу водичку, котров на свєта кропют у хаті й на ґаздівстві і обкурюют хату ладаном і зіллєм, зибраним на Йвана, бо тогди уно найбиршу силу маєт. Ші малюют хрест вер дверий, котрий оберігає газдив від злих сил.

На Благовіщення (7 квітня) досвіта берут свічєну водичку, обходє три рази хату і кажут: «Добро до хати, лихо вид хати».

Будували також і кліть з кобків у зруб так, єк хату, лиш меншу розміром. А хлів був такий завеликий, кілько тримали маржини.

А збоку хати ші робили ватрак до дров. Хто робив столєрку, той клав собі майстерню. У ній вин собі мав столєрский верстат, тафлєрі на шрубах, дерев’єну довбню, наковальні кліщі, гимблики, кіт, лучкову пилу, фігурну пилу, вісний ниж, васирвагу, всєкі сверлики, пилники, ключ для розвертання пил, трачкову пилу, долото, різці, заготовки з бука, євора, илиці, єсеня, різного розміру дошьки та бруски.

Колис стариня учіла: гріховно, діти, робити по заході сонця. Світ ніхто ни годен перебути. Є доста чісу наробитиси й по душу за цілу Божу днину, коби лиш християнин хотів по правді робити і мав до роботи путерю.

Віталій Дмитрюк

Світлини автора, смт. Путила, Буковина

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *