Василь Бойчук — Художник і викладач

Сонячні Чернівці теплінню літа звеселювали вікна кабінету директора залізничног о училищ а. Сільський хлопчина зі Станіславської області сидів навпроти директора і якось боязко відповідав на його запитання. Середнього зросту, неговіркий, він мав дуже спостережливий погляд.

З самого малечку цей хлопчина дуже любив малювати. Він хотів бути художником. А сюди, в залізничне училище, його нарадили вступати знайомі хлопці.

Чи то так протестувала юнацька душа проти отого вступу в залізничне училище, але директор, побачивши його малюнки, подзвонив до свого колеги — директора художньо-ремісничого училища № 5 Василя Петровича Фареника і попросив, щоб той приглянувся до, здається, здібного до малювання хлопчини.

Юнацькі кроки радісно заквапились чернівецькими бруківками до училища. Училища, де можна вчитись малювати. В руках хлопчини були перемальовані ним портрети Шевченка, Франка та інших українських письменників, малюнки з натури рідних і своїх ровесників, пейзажі. натюрморти…

Вкрай схвильований, він показав ці малюнки В. Фаренику. Василь Петрович був приємно подивований і допустив до іспитів.

Ще був хлопець у дорозі, а його мрія уже радісно й переможно ступала на поріг батьківської хати в селі Ганьківцях, що за якихось п’ятнадцять кілометрів від древнього Снятина, який постав на Покутті ще за часів галицького князя Ярослава Осмомисла.

Як найстарший серед усіх шістьох дітей Федора Бойчука, хлопчина, а його звали Василем, попри радість, якось ніяковів перед батьками. Бо не зможе вже допомагати їм ні у колгоспі, ні по господарству. В училищі взимку буде вчитися, а з весни до осені, як сказали йому, відбуватиме практику у будь-якому куточку України, а, можливо, і за її межами. Так воно і сталось: протягом трьох років навчання групу альфрейників-живописців, в якій навчався Василь, відряджали на чолі з майстром Борисом Снігурем до Молдови. Там хлопці виконували альфрейно-живописні роботи у будинках культури.

Після закінчення навчання дорога випускника училища, який отримав атестат «з відзнакою», пролягла ще далі — аж у російське місто Курган, що поодалік Челябінська та Омська. Через три місяці творчої праці рекрут з покутського краю опинився на Далекому Сході Росії — там він став матросом, служив радіорелейним механіком морської авіації у місті Владивостоці. Відображувати в малярстві краєвиди Приморського краю часу майже не мав. Але все-таки привіз додому декілька малюнків із краєвидами Владивостока та морськими пейзажами.

Колгоспне керівництво радо прийняло Василя на посаду художника. Та сам Василь не радів: душа не лежала до отих агітаційних стендів та лозунгів. Влітку наступного 1967-го його кроки вже відлунювали львівськими бруківками. Василь вступив на відділ художнього скла інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Після інституту шлях проліг до столиці гуцульського мистецтва — всесвітньо відомого містечка Косова, яке за 40 кілометрів від Снятина. То був 1972-й. З того часу тут розпочався косівський період творчості та викладацької діяльності у технікумі народних художніх промислів. У цьому мистецькому закладі, перейменованого з училища прикладного та декоративного мистецтва у таку незграбну технічну назву радянсько-партійними чиновниками, Василь Бойчук навчав студентів рисунку, живопису, скульптури та композиції на відділі художньої кераміки.

У вільний час малював краєвиди мальовничих куточків Косівщини і Верховинщини у красі ранньої весни і осіннього смутку, сонячного літа і світлої зимової чистоти, світанку і надвечір’я. В його переважно гірських пейзажах в основі композиційного центру часто бачимо гуцульську церкву або каплицю («На Великдень», «Старовинна церква у Пістині», «Яворівська церква», «Соколівська церква»). На інших пейзажних картинах ці сакральні будівлі даленіють, але теж сконцентровують на собі весь погляд, як, наприклад, на картині «Різдвяні дзвони». У багатьох етюдах та пейзажах художника привертають увагу водоспади і гірські потічки, стіжки сіна, одинока або цілий віночок гуцульських хатин на пагорбах, ледь примітна постать гуцула чи гуцулки або ж святкові гурти гуцулів, що зимовим або літнім плаєм прямують до духовної святині (На скалах», «Гори димлять», «Яворівський пейзаж», «Шум потоків і смерек», «Мелодія гір» та інші).

Живописні твори Василя Бойчука зацікавлювали і зацікавлюють учасників виставок, на яких вони експонувались і експонуються. А це у Києві і Львові, Івано-Франківську і Косові, у приватних колекціях ряду країн світу.

Чимало малярських творів художника — вже історична цінність. Намальовану у свій час Василем Федоровичем сакральну чи історичну будівлю, малу архітектурну форму можна бачити лише на його картинах. Відтворених на портретах відомих і пересічних мешканців краю — теж лише на його картинах. Але де їх знайти, коли, мов діти від батьківського порогу, помандрували вони світами. Приємно, коли подаровані друзям. Приємно Василеві Федоровичу бачити намальовані ним ікони для церков і каплиць сіл Ганьківців, Рож-Поле, Шевченкове (колишня назва — Гальбінівка), Хутір-Будилів на Снятинщині, у церкві св. Василія Великого в місті Косові.

Але скільки творів, подарованих на прохання владоможців, потрапили до невідомо чиїх рук і в які краї. Скільки за безцінь продані для приватних колекцій в чужі країни у нинішні часи важкої скрути, яка для українців, які свято бережуть духовність, здається безкінечна.

Згадані фрагменти з творчості і життя Василя Бойчука були лейтмотивом виступів колег та поціновувачів малярства на презентації його персональної виставки з нагоди 70-річного ювілею від дня народження, яка відбулась торік у Косівському філіалі Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. На ній, хоча у художника кілька сотень пейзажів, натюрмортів, десятки портретів та ікон, було представлено лише більше 50-ти пейзажних картин. Стільки, скільки могли вмістити три невеликі музейні зали. Але виставка засвідчувала про високий талант Василя Бойчука. Це усвідомлювали мистецтвознавці, колеги-викладачі і студенти, шанувальники малярського мистецтва.

Василь Федорович щиро подякував учасникам презентації його персональної виставки і не мовив жодного слова про себе. А він нагороджений Грамотою Міністра культури України М.Кулиняка, Почесним дипломом Президента Національної академії мистецтв А.Чебикіна, Грамотою подяки блаженної пам’яті Почесного доктора гуманітарних наук, Правлячого Архієрея Коломийсько-Чернівецької єпархії Павла Василика за намальований ним портрет Святійшого Папи Римського Івана-Павла II. Має колекцію грамот від Львівської академії, Косівського інституту, області і району, дипломів міжнародних гуцульських фестивалів.

Рішенням вченої ради Львівської національної академії мистецтв йому присвоєно вчене звання приват-доцента.

Середнього зросту, з уважним спостережливим поглядом, навчає нині рисунку і живопису студентів Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, який у 2000 році був заснований як самостійний, а в 2006-му приєднали до Львівської національної академії мистецтв. Восьмий рік його директором є колишній однокурсник Василя Бойчука Святослав Мартинюк, який до цього був деканом факультету дизайну згаданої академії.

Згадуючи про спільні студентські роки, С. Мартинюк відзначає, що Василь Бойчук завжди мав із живопису лише відмінні оцінки.

За 42 роки викладацької діяльності Василя Федоровича його школу пройшли більше двох тисяч студентів, Разом із ним нині працюють в інституті його колишні студенти Василь Дутка — заступник директора інституту з навчальної роботи, викладачі Роман Юсипчук, Василь Перегінець, Любомир Макар та інші.

Для Василя Федоровича уже в далекому минулому юнацькі хвилювання від перших зустрічей з молодою учителькою початкових класів Ганною, радісних батьківських почуттів від народження донечок Люби і молодшої за неї — Тетяни. Нині вони обидві мешкають у місті татової юності — Чернівцях. Люба закінчила відділ художньої кераміки Косівського училища та художньо-графічний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Тетяна здобула вищу економічну освіту, працює у банку. У галереї портретів, створених Василем Федоровичем, є і їхні. І в дитячому, і в дорослому віці.

Василь Федорович і далі продовжує поповнювати свій творчий доробок, викладає в інституті, передаючи студентам не лише теоретичні знання, але й великі практичні надбання з рисунку і живопису.

Василь Глібчук
На світлинах: художник Василь Бойчук і його твори

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *