Своя хата, своя правда

Українці виїздять за кордон. Масово виїздять. Чому? На жаль, не тому, що хочуть відпочити на курортах, пожити в престижних комфортабельних готелях. На жаль, це викликано необхідністю рятувати свою сім’ю від злиднів.

Мене дуже хвилює ця тема, адже мої батьки, як і багато інших українців, теж працюють за кордоном. Скажете: чому? Я спочатку й сама не розуміла, чому батьки мене, таку маленьку, в п’ятимісячному віці залишили на виховання своїм батькам і поїхали за кордон в пошуках роботи, щоб утримати сім’ю.

Рік за роком я підростала, скільки сліз пролила за своїми рідненькими, скільки разів я виглядала в віконечко, чи не йдуть, бува, додому. Та роки беруть своє. Одного разу бабуся сказала мені:

—    Онученько, сонечко моє! Не треба плакати за батьками, вони живі, здорові, а плачуть тільки за тими, хто помер…

З того часу я перестала плакати. Сама знаю, що мама з татом обов’язково приїдуть влітку у відпустку. Моїм радощам тоді немає меж. Як вони мені потрібні! В мене немає слів, щоб передати до них свою любов. Вони в мене найкращі!

—    Оксанко! Ми віримо, що часи зміняться і ми всі разом будемо вдома, зароблятимемо гроші в нашій країні, а не за кордоном, щоб ти могла закінчити школу, здобути відповідну освіту — сказали мені батьки. Знаю, що так буде. Я в це вірю…

Розумію своїх батьків все більше і більше, водночас з їхніх розповідей знаю, що доля заробітчан не легка й не безхмарна. Щоб чогось досягнути на чужині, треба багато працювати, багато чим пожертвувати. Не знаючи мови, важко влаштуватись на роботу. А якщо влаштувався, то дисципліна безпосередня. Лікування, навчання, а також саме життя коштує дуже дорого. В чужій країні, в чужому суспільстві ніколи не може бути щасливим безправний емігрант, відірваний від родини.

Я розумію, багато дітей, в яких батьки за кордоном, сприймають це нормально, учаться в школі добре, допомагають по господарству і з нетерпінням чекають повернення рідних додому, а деякі діти покинуті на виховання перестарілим дідусям і бабусям сприймають це явище, як жорстокість батьків до них. Знаю багато випадків, коли дітям потрібні лише батьківські гроші, зароблені за кордоном. Ці «легкі гроші» до добра не доводять. Діти п’ють, шукають собі непристойні компанії, не ночують вдома. З кожним днем, роком батьки стають для них чужими. Як не дивно, але ж ити на батьківські гроші добре, поки вони є. Діти можуть дозволити купляти собі дорогі іномарки, мотоцикли, дорогоцінний одяг, а дівчата різні прикраси. Небезпека чатує на них звідусіль.

Як довго триватиме така ситуація? Сказати дійсно важко. Діти при живих батьках живуть самі по собі, не підтримуються родинні стосунки. Працюючи за межами країни, допомагаючи своїм рідним матеріально, батьки втрачають набагато більше. Діти гублять любов до них. А в погоні за достатком пропадають моральні цінності. Гроші ніколи не зможуть повернути втрачених родинних зв’язків, чуйності й любові близьких, не замінять виховання тих найкращих якостей, котрі необхідні кожній людині, щоб бути щасливою…

Оксана Стусяк,
с. Кобаки Косівського району

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *