Відчуваючи плинність розправи

Тарас Девдюк — косівський поет. Закінчив 10 класів Косівської ЗОШ №2 (1986). Живе і працює у Чикаго. Підготував для друку свою наступну книжку «Непомічені журавлями. Поезія. Проза. Статті». Остання поетична книга Тараса Девдюка вийшла у грудні 2013 року у львівському державному видавництві «Каменяр» під назвою «З краплин, що з роси» (230 сторінок).

Політика – це, коли ніхто не знає, де більше, а де менше.
Тарас Девдюк

ВОВЧИК У МІСТІ

1.
Кеглі збивати поглядом Рільке. А на кахлі —    притуляти долоню. Тепло у хаті, тета Маріка розповідає про доню. Хрестиком шила їй сорочину. Жовтим, червоним і чорним.

Бігала мишка десь за хатчину — кеглі носила на човен… Хрестиком шила, пісню співала. Голку шукала три рази…

Доня приходила — світло вмикала, взори підказувала…

2.
На Поливаний Понеділок зібралися в клубі дівчата. Поливали водою хлопців, танцювали, сміялися. Вечорниці — аж гай шумів — «хтось вино розпечатать» зумів.

Хлопці — високі, стрункі, молоді — піддавалися…

Тети Маріки донька вийшла файно убрана. В неї у клубі був неповторний орнамент на вишиванці — як кажуть англійці: «No comment!»

Всі дули щоки дівчата і кликали Вана…

3.
Тоді увійшов Ван і, побачивши, що всі хлопці на вечорницях гинуть за нею, сказав одній з дівчат: «Оббіляйте її водою і після того, як скине вона одяг так, як светр через голову свічка скидає, відшийте її орнамент кожен собі…»

***
Накладу мораторій на оту всесвітвіддану грушу… І не мушу, не мушу верстати, як ти, верітки, де рядки — перед нами вже стільки порушень (наші бджоли не там, де бджолині осінні клітки),
що лишилося тільки любити… і воду… і сушу… і гарячого хліба спокійні і вірні ковтки.

***
великодна стежка

в горлі у пташки вставка метальна митна превладна
поблизу дому за один крок — фабрика шоколадна
пахне дівчина твоя травою з дощами

зелена стеблина на щоці — без тями

у пурзинах таких чобітках по котики йде твоя дівчина по котики

В СЕРЕДНЬОМУ
(лише перша частина)

На поштовх «ПИАЛІ» не знайдеться землі в Середньому, в Середньому, в Середньому… Коли зіб’ють горіх у Головах на склі — накриєте столи свої сиренами…

І буде на вустах у вас своє «Марі!».
І ліктями здобудете дві торби з пліч…
І скажете, почім у вечір козарі
у Косові на вулиці Ненегрича…

І десь Марія Влад проронить: «Лугосад» — про сховану святу ріку з колючками, де в пам’яті твоїй стоїш ти підписати своїми рукавичками — синюшками.

Денвер, Колорадо

НЕВДАЛА ВТЕЧА З КОНЦТАБОРУ БАНДУРИ

А ти, хто ти? Такий собі — бомжа! Адміністратор квітки дженджеристий… Набридло все. Заграли бандуристи.
Твої світи як ікла у моржа.
Ти, бляхо мухо, справжній неофіт у ракурсі невживаності звичок.
Та з поглядусержантських трьох петличок — не розумієш постріла в софіт.
То, певно, для підтримки рівноваги чи просто так — з відсутності причин.
Але він так банально прозвучить для поколінь абабигаламаги. Живеш в бандурі наче в пентаґоні.
Поглянеш вгору — дірка. І — ні декого.
У високості в золотій агонії похмурі пальці бігають як зеки. Твій день і ніч залежить від долоні що час від часу закривають деку. Як вилізеш відтіль — над головою високовольтні лінії від воль.
Підкаже хтось: “То струни над тобою”. Ти бренькнеш раз і вмреш від 300 вольт!

***

Коли падає дощ — час зривати яблука.Тоді пам’ять у «босоніжках» уважає на кожну траву і гумовий напівспущений м’яч з нападаним листям, поважаючи гідність кожної загнутої стеблини від простоти викладу, відчуваючи плинність розправи, невідчайдушне розпрямлення дощового потягу і, не помічаючи окремих вим’ятин м’яти на барахолці миті, і повторне стягнення іншими руками на раз-два, не дочекавшись Різдва, пісні про радість загороди у настояну коло криниці воду в ринці вчорашньо-позавтрішньої купелі порахованих.

Швидким поглядом обгорнеш «лисі гуми бешки» семисотсорокової, залетілої з розгону під сливки, аж звідтіля, з вівозу, де шутер точніший за перепис цілющих трав і мокріший за скривлений каблук та єдине речення з…

Тарас ДЕВДЮК

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *