Путрида — Дарувальниця синів

Путрида — таку незвичну і малозрозумілу назву для сучасного українця мають потік-річечка, урочище-поле і сільський куток на Косівщині. Потік Путридьинка починає свій плин до річки Лючки з-під верхів гори Рокити і розділяє урочища Діл і Путриду. Поле Путрида, відоме ще як Скарбова земля, належить до сіл Лючок і Бані Березова, межує з Ділом і Ліском (Лючки) і Стирями (Середній Березів).

Про те, що означає слово Путрида, серед мешканців Лючок і сусідніх Березовів відповіді віднайти не вдається, як і виявити конкретні згадки про це у місцевому фольклорі чи побачити якісь хоча би далекі натяки у звичаях, традиціях і обрядах. Відгадка втекла у далеку, здавалось би Індію, але як твердить історія — винятково нам близьку, бо на землях Давньої України жили індоарійські племена, які населяли в нас аж дві Індії: Сіндику біля Керченської протоки, колись Боспору Кімерійського, відому ще батькові історії греку Геродотові уV столітті до н.е., й — Сіндську Скіфію у низів’ях Дніпра.

Гідронім Путрида, як один з незаперечних доказів помітних індоарійських слідів на нашій землі, аргументовано наводить у багатьох статтях відомий український сходознавець-індолог, завідуючий відділом порівняльних досліджень НДІУ Степан Наливайко. Наприклад, у праці «Назва Полтава за «Ріґведою» і «Махабгаратою» він зокрема зазначає, що на санскриті «putra означає син (putri — дочка, putrika — донечка). Останнє широко відбите в індійців та українців. Цар Путрака заснував Паталіпутру, столицю давньої держави Маґадга. Ім’я Вішнупутра «Син Вішну» має Крішна, Сіта — Бгупутрі «Дочка Землі», Карна, син Прітхи-Кунті — Ґопутра «Син Корови-Землі», могутній воїн Бгішма — Ґанґапутра «Син Ґанґи» (пор. українські прізвища Бушма й Бушмака), Багупутрака «Багата синами» й Багупутріка «Багата на дочок» — імена ДевіДіви-Дурґи.

В українців побутують прізвища Путра, Путря, Путро, Путрак, Путрик, Путренко, Путриченко. На Київщині є село Путрівка, а на ІваноФранківщині — річка Путрида, із санскриту — «Даруюча синів», «Дарувальниця синів», дослівно — «Синодавиця».

В індійській міфології ім’я Путрада — Дарувальник синів мають герой вед, одне з найдревніших божеств індоіранського пантеону, бог Сонця і Мирного Договору Мітра та надзвичайно важливий у житті та віруваннях індусів ведичний піст Екадаші. З богами, в тому числі і з Мітрою-Путрадою — Дарувальником синів глибоко пов’язане одне з найдревніших індуських свят Путрада Екадаші.

Традиція його відзначення така ж древня, як й історія легендарного арійського царя в джайнізмі та індуїзмі самого імператора Бгарати. Він був першим правителем, який завоював всю територію Індійського субконтиненту, про що детально написано у Ведах і Пуранах. Бхарата — за «Махабгаратою» частинами імперії Бхарата були Бактерія, Афганістан, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія і Персія. У деяких Пуранах Бхаратаваршею називають всю територію земної кулі, а не тільки Індію. З них дізнаємося, що на зорі Двапара-югі жив праведний цар Махіджіта, який правив царством Бгадраваті разом з дружиною Шайб’єю. Був він багатий і керував царством за всіма законами, тому його піддані були задоволені і щасливі, але сам цар був нещасливим — у нього не було сина, а за давніми індуськими релігійними віруваннями сімейний чоловік без сина не має щастя ні в сучасному житті, ні в наступному, бо саме син після смерті свого батька проводить регулярний обряд тарпану (підношення води предкам). Тому цар не полишав надії одержати від богів сина, але все було марно. З кожним роком ним все більше оволодівала тривога і страх перед майбутнім. Великому правителю все більше не давали спокою гіркі роздуми: «Хто не має сина, не може віддати борг предкам, напівбогам і іншим людям, тому кожна сімейна людина повинна все робити, щоб мати сина. Так вона здобуває славу у всьому світі, а потім опиняється на небесах. Син — доказ благочестивої діяльності, здійсненої людиною у сотнях минулих життів, а набуття у цьому житті синів і внуків засвідчує про поклоніння у минулому богу Вішні».

Щоб вияснити причини нещастя, цар звернувся за порадою і допомогою до своїх радників, аби ті відкрили йому причину — чому в нього нема сина?

Брахмани довго радилися, але відповіді не могли знайти. Тоді вони звернулися до великого мудреця Ломаша Ріші, який знав минуле, сучасне і майбутнє. Вислухавши їх, він на якийсь час впав у глибоку медитацію і побачив минуле життя царя: «У попередньому житті ваш правитель був торговцем, і, вважаючи, що його багатство недостатнє, здійснював гріховні вчинки. Торгуючи, він мандрував багатьма місцями. Якось в обід, наступного дня за Екадаші, він відчув у дорозі сильну спрагу, підійшов до красивого ставка на краю села, але туди якраз наблизилася корова з недавно народженим телям — через спеку їх також мучила спрага, але коли вони почали пити, торговець грубо відштовхнув їх і напився сам. Саме ця образа корови і теляти призвела до того, що у вашого царя тепер нема сина. Однак добрі справи, які він здійснював у минулому житті, дали йому можливість правити царством».

Далі Ломаша Ріші порадив: «У світлій половині місяця шравана є Екадаші, що називається Путрада. У цей день всі ви, включаючи вашого царя, повинні поститися і не спати всю ніч, строго дотримуючись усіх правил і канонів. Потім у двадаші ви маєте передати царю благословення, одержане дотриманням цього поста. Якщо ви дослухаєтеся до моїх настанов, цар дуже скоро матиме гарного сина».

Радники та їх цар сумлінно виконали усі настанови мудреця…

Невдовзі цариця Шайб’я завагітніла і народила прекрасного сина-спадкоємця, який продовжив турботу за підданими його царства, як велів йому релігійний обов’язок. Після цього Екадаші світлої половини місяця шравана став відомий як свято Путрада, яке руйнує всі гріхи і піднімає у духовну обитель та дарує сина.

Дослівно Екадаші означає одинадцять, бо ека з санскриту перекладається як один, а даша — десять. Що стосується безпосередньо свята, то воно відзначається в одинадцятий день після нового і повного місяців у кожному місячному індуїстському календарі, коли треба обов’язково дотримуватись посту, і молитися богам, серед яких чи не найголовнішу роль відіграє Дарувальник синів Мітра. Його культ, як підкреслює відомий астролог Павло Глоба у книзі «Мітра — бог світла і розуму», здійснив величезний вплив на духовну еволюцію багатьох народів індоєвропейської групи.

Відголоски гордого імені грізного колись божества, чиє ім’я перекладається з авестійської мови як договір, а з санскриту — як друг (тобто другий учасник договору), до сих пір звучать у різних мовах, а морально-етичні установки, що лежать в основі мітраїзму, і по сьогодні є основоположними в організації суспільства.

Коріння поклоніння Мітрі губляться в історії індоєвропейської спільноти, а географія виникнення і поширення цього культу відповідає географії розселення арійських народів. Час виникнення культу Мітри сучасна наука визначає другим-третім тисячоліттями до нашої ери. Ім’я цього божества стало священним ще до поділу індоіранської спільноти на дві гілки аріїв — індусів та іранців. У двох найдревніших пам’ятках індоєвропейців — в іранській Авесті та індійській Рігведі Мітрі присвячені цілі гімни, в яких оспівується його справедливість, воїнський дух, всебачення і безстрашність.

Батьківщина Мітри — країна, яку індуси називали Арья Варта, а іранці — Арьяна Ваєджа, що в обох випадках означає Арійський простір. Індоарійці поклонялися йому, як захиснику праведних і бога-охоронця їхніх країн. Вважалося, що саме від нього залежить спокій державних кордонів, а значить можливість процвітання і мирного життя.

Мітра однак облаштовує не тільки соціальний, а й природній космос. Наші далекі предки вірили, що цей славний бог забезпечує житлом, жінками, щастям, тілесним здоров’ям, комфортом, що він пов’язаний з водами і сонцем, завдяки йому ідуть дощі і ростуть рослини, тому він є господарем розлогих пасовищ і наповнювач вод, розподіляє жир і стада, робить зручним і сприятливим існування, нагороджує потомством, тобто є «Дарувальником життя» і «Дарувальником синів» (Путрадою), забезпечує власність істини, виконує молитви і прохання.

Слово Путрада має корінь путра, який у свою чергу складається з двох слів — пу+тра. Пу — на санскриті — назва пекла, а тра означає визволяти. Таким чином, дослівно путра — той, хто рятує від пекла під назвою Пу. Тому, щоб кожен жонатий чоловік міг очиститися від усіх гріхів, позбавитись від пекельних умов життя, а після смерті — досягнути небес, він повинен обов’язково дотримуватися посту Путради Екадаші і молитися до бога Путради-Мітри за набуття сина.

Найкраще цього досягти у священних тіртхах. Дане слово на санскриті буквально означає переправа, брід, доступ, пристань, берег, але це — і назва святих місць, до яких здійснюють паломництво індуси. Тіртхи, як правило, знаходяться на берегах рік, де на мілководді вигідно здійснювати ритуальні обов’язкові обприскування, обмивання, купання і жертвоприношення, для чого потрібна чиста проточна вода.

Отож, у древніх індоарійців місця, названі Путрадами, були фактично святилищами, до яких вони здійснювали масове паломництво, і де вони під час ритуалів і обрядів, присвячених богу Мітрі і Екадаші — Дарувальникам синів, просили у них у дар синів, надійного захисту кордонів краю та процвітання і спокійного життя, а що колись основним мірилом багатства була худоба, то очевидно, і теперішня гуцульська річка Путрида славилася пасовищами обабіч своїх берегів. Звертає на себе увагу, що практично рівнинна Скарбова земля Путриди замикає собою низинне передгір’я і впирається уже у справжні Карпатські гори, в яких Рокита відігравала з давніх давен роль одного з надзвичайно важливих охоронно-сторожових пунктів на західній межі розселення індоарійських племен праукраїнців-русинів.

Михайло Городенко

Share

Прокоментуй!

Випуск №11, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *