Процес віку

“Якщо пригадати найвідоміші літературні твори світової класики, то як правило, вони закінчуються смертю героя. Але історія життя і смерті Степана Бандери мала абсолютно несподіване продовження, яке, без перебільшення, струсонуло світ. 12 серпня 1961 року в установу американської поліції у Західному Берліні зайшли молодий чоловік і жінка. Мабуть, ніхто з посадових осіб, що бачили їх у ті перші години, не спромігся описати, як це було, але можна собі уявити, що обоє вони були дуже стривожені або й перелякані. Чоловік сказав, що має зробити дуже важливе повідомлення. Але те, що почули службові особи перевершило всі їхні очікування. Чоловік заявив, що його звуть Б. Сташинський, що він з дружиною Інгою Поль, німкенею, щойно втекли зі східної зони Німеччини. Цілком сенсаційними були його подальші показання. Він сказав, що є агентом радянських спецслужб і що саме він власною рукою убив у Мюнхені 1957 року Лева Ребета, а 1959 – Степана Бандеру.

Потім почалося слідство, яке тривало більше року. Дивне то було слідство, тут усе йшло навпаки. Б. Сташинський розповідав про всі свої злочини, а слідчі, сумніваючись розшукували документальні і речові докази того, що він казав правду. Наприклад, він говорив, якого числа, під яким прізвищем і в якому літаку він летів або в якому готелі жив, а слідчі органи розшукували списки пасажирів літаків і реєстрацію жителів готелів. Можна припустити, що спецслужби різних країн теж були задіяні у тому слідстві і через своїх агентів у СРСР перевіряли правдивість показань Сташинського, але це залишилося таємницею цих спецслужб. У всякому разі, коли 8 жовтня 1962 року в Карлсруе почався судовий процес проти Б. Сташинського, у руках правосуддя вже були всі докази на користь того, що підсудний говорить “правду, тільки правду і нічого, крім правди”.

Існують 2 книги, у яких описано весь процес проти Б. Сташинського з 9 по 19 жовтня 1961 року. Першу надруковано 1965 року в Мюнхені, другу – в 1993 році випустило в світ видавництво “Червона калина” у Львові. Остання, друга книга, значно менша за обсягом, проте в ній зібрані найголовніші матеріали процесу.

У своїх показаннях на суді Б. Сташинський дуже детально розповів про весь свій життєвий шлях, як його посилали до Німеччини з різними дрібними дорученнями, щоб він там освоївся, як йому доручили поїхати у Мюнхен і стежити там за чоловіком на ім’я Лев Ребет. І коли Б. Сташинський вже добре знав, де живе Ребет, де працює, йому одного разу сказали: “Цю людину ти маєш вбити”. На цей час Б. Сташинський вже добре знав порядки, які існували у спецорганах: “відмовишся вбити – вб’ють тебе”. Отже, йому дали спеціальну унікальну зброю: це було щось на зразок невеликого пістолета, але замість набою він був заряджений ампулою із синильною кислотою. Варто було натиснути на курок, направивши цівку в обличчя жертви, як ампула розбивалася, вміст випаровувався, і людина, вдихнувши цю пару, в ту ж мить падала мертвою без усяких ознак насильницької смерті. Так і сталося у випадку з Л. Ребетом: медична експертиза встановила параліч серця. Але це не було перше й останнє завдання Б. Сташинського. Йому сказали, що він має їхати у Мюнхен, вистежити там чоловіка під іменем С. Попель і ліквідувати його у такий же спосіб, але удосконалений: уже двома цівками, щоб без промаху.

Якщо вірити Б. Сташинському, то друге вбивство психологічно далося йому важче, ніж перше. То доповідав своєму начальству, що Попель не буває ніколи один, то зламав ключі, щоб відчинити двері під’їзду, де жив Попель. Нарешті, одного разу застав свою жертву саму в дворі, міг вистрелити, але чомусь злякався, пішов геть, по дорозі вистрелив у землю, а потім зброю викинув. Дещо з його показань отримало матеріальні підтвердження. Зброю знайти не вдалося, але зламані борідки від ключа знайшли в середині замка, і пил, який їх покривав, свідчив, що вони там пролежали довгий час.

Сташинський мусив убити людину, яку він знав як С. Попеля, і він убив. Чи знав відразу Б. Сташинський, кого він убив? Йому можна повірити, що не знав. Адже Б. Сташинський народився і виріс на Галичині, де культ С. Бандери був сильним. Цілком можливо, що в нього не піднялася б рука, якби знав, з ким має справу. Інша річ – якийсь там С. Попель. Але вже в найближчі дні вбивця дізнається справжнє ім’я своєї жертви. Ось як він розповів про це на суді: “Цілком випадково я побачив у кінохроніці картини з похорону Бандери. Тобто я бачив лише одну картину: Бандера у відкритій труні і навколо нього люди. Коли я це побачив… мені здається, що хтось мене ударив по голові молотком. Це, може, не зовсім точно – я був страшенно переляканий. Це було вперше, що я так безпосередньо побачив наслідки свого вчинку… ”

На суді в Карлсруе виступила дружина замордованого Л. Ребета – Дарія Ребет (дівоче прізвище Цісик) і сказала: “Все те, що тут цими днями виявлено, я сприймаю як глибоку і жорстоку трагедію… Справу Б. Сташинського я бачу саме як справу, як явище, що є віддзеркаленням трагічної долі нашого народу”.

19 жовтня 1962 року було оголошено вирок: 8 років тюремного ув’язнення. Подальша доля Б. Сташинського практично невідома. Відомо лише, що він відбув свій строк і зі своєю дружиною виїхав. Звичайно, радянська преса про суд над Б. Сташинським не прохопилася ні словом.

В історії будь-якого народу є постаті, імена яких відомі кожному громадянинові, якими пишаються, яких називають чи то творцями цієї держави, чи її визволителями з-під іноземного ярма. Вже навіть за життя ім’я цієї людини можуть оточувати легенди, з десятиліттями і їх число збільшується і стає важко відрізнити: де правда, а де вимисел.

І все ж людям потрібні такі історичні приклади патріотизму і високої жертовності. Кожен італієць з гордістю називає Гарібальді, південноамериканець – Сімона Болівара і т. д. Україна також має свій ряд, який починається з Кия, Щека і Хорива і який не має кінця, бо історія України продовжується. Треба лише заповнити прогалини у цьому ряду, поставити на місця імена, які були знеславлені або замовчувані ворогами української незалежності. Одне з таких імен – Степан Бандера. Цілком можливо, що більшість “колишніх радянських людей”, а тепер громадян незалежної України, знаючи щось про самого С. Бан деру, нічого не знали про його вбивство. Тепер вони знатимуть хоч щось…

Передрук: Г. Л. Гордасевич Степан Бандера: Людина і міф. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2001. – С. 141-150.

Підготувала В. Рак, – науковий працівник Косівського філіалу Івано-Франківського музею визвольної боротьби ім. С. Бандери

Share

Прокоментуй!

Випуск №2, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *