Різдво мого дитинства

Дуже радісним святом взимку для нас, дітвори, було Різдво. До нього готувалися у селі Миклашеві Пустомитівського району на Львівщині з початку грудня. Ходили в олійню, щоб зробити з конопляного насіння олію, та опихати пшеницю на кутю. Батько лаштував снопи житньої соломи на дідуха.

Наприкінці грудня він ходив у ліс за ялинкою. Ми з се стричками цілими днями і вечорами виготовляли прикраси на ялинку, робили з соломи павука. Багато клопотів перед святами було й у мами. Тут вже допомоги від нас було мало, тільки крутились під руками. На свят-вечір мама готувала багато різних страв. З олії, бо до Різдва був піст. Борщ з грибами, вареники з капустою, осе ледець, заправлений олією, відвар з сушених яблук, груш і слив. Кутю готували всі разом. Варили пшеницю, терли мак, товкли горіхи.

Мама зі свого закамарку витягала баночку меду — кутя готова. Шостого січня вранці мама пекла пампушки, запах від яких було чути на всю околицю. Перед вечором у нас була відповідальна робота — святково прикрашати ялинку. Було дуже радісно.

Нам у цьому допомагав батько. Коли на небі засвічувалася перша зірка, батько обходив худобу, напував водою, корові і коневі давав запашного сіна. Тоді заносив у хату дідуха і в’язку сіна. На долівку роз стеляли солому, на стіл клали сіно, в кут — сніп жита.

Мама застеляла стіл вишитим обрусом і розкладала стра ви. Вся сім’я сідала за святковий стіл. Світили свічку, молились. Батько поздоровляв зі свят-вечором і Різдвом Христовим. Потім брав ложку куті та кидав на стелю. Засівав. Говорив слова: «Сійся, родися жито, пшениця!» Тоді підраховував, скільки зерен пшениці приліпилось до стелі, такий і урожай буде.

У хлібороба і зимою була думка – яка весна і літо нас чекає? А після вечері колядували. Всі стра ви залишали на столі на всю ніч. Старші казали, що на вечерю приходять усі рідні, які померли.

Пізно ввечері мама стелила нам постіль на соломі, і ми засинали міцно-міцно. Попереду була коляда. Колядували на другий день Різдва Христового. З самого ранку тепло одягались, бо на Різдво завжди були добрі морози. Спочатку йшли колядувати до сусідів і до близьких родичів. Тета Марта обов’язково запрошувала до хати, щоб погрітись. Обдаровувала колядників тістечками, медівником, яблуками, горіхами, ще й разом колядувала.

Основними колядками у нас були «Нова радість стала», а також «Бог предвічний». Тепер хлопці знають колядку по одному куплету. Ми ж знали колядку від початку й до кінця. Бо часто сусіди хотіли чути всю коляду, а тоді ще треба було віншувати, поздоровляти господарів зі святами.

У цей день ходили колядувати дівчата з церковного хору. Всі були одягнені в однакові кожушки, квітчаті хустки і спідниці та вишиті запаски. І тому кожна дівчина, як писанка, була кращою одна від другої. Старші ґазди ходили колядувати на читальню «Просвіта». Особливо було святково, коли їм допомагав духовий оркестр. Тоді коляда заходила глибоко в душу і серце.

Ще, пригадується, 14 січня, раненько, на старий Новий рік, хлопці ходили до своїх рідних і сусідів засівати. З торбою і зерном пшениці поздоровляли з Новоріччям.

Хлопець-засівальник, засіваючи, говорив: «Сійся, родися жито, пшениця, вся ка пашниця! На щастя, на здоров’я та на Новий рік. Щоб уродило кра ще, як торік! Коноплі під стелю, а льон по коліна. Щоб Вас, хрещених, голова не боліла. Будьте здорові! З Новим роком!»

В. МОРАВСЬКИЙ,
м. Косів

Share

Прокоментуй!

Випуск №2, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *