Вірші Петра Коваля

Олені Кошевко та правнучці Христі з с. Уторопів

Стара гуцулка серцем нитку клала
Для правнучки на зоряний рушник,
Тонюсіньке – як щастя – голки жало
Вдивлялося в її іконний лик.
Смиренне і осонцено-натхненне
Було у вишивальниці лице.
Напевно, виділа як наречену
Христинку під освяченим вінцем.
Крізь сонце протягала голка нитку,
Червоний слід лишавсь на полотні,
То сонцепромінь, щирістю сповитий,
В майбутнє плив, співаючи пісні.
Пісні оті назавжди у Карпатах,
Їх в захист взяв чугайстер-чарівник,
Він ними буде пару віншувати,
Що стане на цей зоряний рушник.

* * *

Дід Мороз з білим чолом
Колядує за вікном,
Дістає із рукава
Снігом вгорнуті слова.
Дістає з білих кишень
Білі ноти для пісень,
Білі тексти для казок,
Що пливуть аж до зірок.
…Лише казкою й назвать
цю Різдвяну благодать.

* * *

Лебедятками сніжинки
Прилітають з вишини
І лягають на спочинок
До майбутньої весни.
Навесні зігріті крильця
Сих пухнастих лебедят
Подадуть землі напиться,
Як струмочки полетять.

Петро КОВАЛЬ,
с. Олександрівка, Дніпропетровська область

Share

Прокоментуй!

Випуск №2, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *