Папуги з мобільниками

Марта зупиняється перед трюмо, якийсь час любується своїм відображенням. Бере мобільний, набирає номер і чекає. Кілька секунд – і жіночим голосом озивається телефон:

– Алло. Слухаю.

– Салют, Віро! Ти вже вдома.

– Як кажуть чоловіки, “сервус”! Щойно повернулася. Втомлена… Може прийдеться прилягти.

– А що з тобою? Щось серйозне?

– Напевне грип причепився. Є такий каламбур: “Боявся захворіти раком, а вмер від
грипу”.

– Чого доброго, Вітусь, ще й я від тебе наберусь. Кажуть – він передається по телефону.

– Це така правда як те, що воша ходить на ріку воду пити.

– Моя бабуся, небіжка, казала, що доброго не наберешся. Лиш ти не гнівайся, Це так, до слова.

– А ти справді боїшся грипу?

– Ей, дай спокій. Випий горілки з перчиком і часником – та й по хворобі.

– 0бов’язково скористаюся твоїм рецептом.

– О, ти пригадала. Чула: доктор Бугаєць розлучається з дружиною?

– Це – новина! Де ти її розкопала? А чому?

– Говорять – у якусь студентку закохався.

Сорока на хвості принесла.

– Гарячий, видно, мужичок. Та ж у нього вже діти дорослі.

– Ти не знаєш, як нині є? Діти – дітьми, а любов – любов’ю.

– А вона що?

– Бугаєць – світило. Чому б не скористатися?

– Та я не про студентку питаю.

– А-а… А що їй, бідній, лишається? Не погодиться – суд розсудить. У нас рівноправність. Паритет.

– Але суд за те, аби сім’я не розпадалася.

– Чую іронію у твоїм голосі.

– А як серйозно?

– А як серйозно, то Бугаєць – чоловік не безгрішний, хочу сказати – не без грошей. Він не знає, кому там на лапу кинути, щоб усе як по щучому велінню?..

– Та й то правда. Я теж маю для тебе сюрприз.

– Я вся — увага.

– Прийшла сьогодні в перукарню Христя… Знаєш котра? Вихователька…

– У котрої ніс, як цибулина?

– Вгадала! Краще не порівняєш…І таким тоном: “Зробіть мені святкову зачіску”. Йой, тримайте мене!

– Ба з якої нагоди? Не знаєш?

– Заміж вискакує.

– Не бреши.

– Та що тобі забожитися?

– Ще хтось і то пошанував. Ти звернула увагу які в неї ноги – тонкі, мов сірники?

– Таке питаєш, ніби я сліпа.

– А за кого вискакує?

– Десь на село. Ще ноги ті тонкі поламає в болоті.

– Хрести мене, Йване, поки піп устане…І ти зробила їй зачіску?

– Нюра робила.

– А личить їй та зачіска?

– Як козі – бюстгальтер.

– Ха-ха-ха! Не сміши, бо лопну… Ха-ха-ха!

– Та перестань.

– До речі: ти чула – наші футболісти їздили у Францію?

– Знаю. Програли.

– Я не про те. Жінка високого білявого попросила привезти модних ліфчиків. І знаєш, хто в неї випросив відпродати один?

– Скажеш – буду знати.

– Стефа з поліклініки.

– Ота із коров’ячою ходою?

– Та сама.

– З її фігурою ще французького? Побійся бога, Мартусю!

– А я тут при чім?

– Пардон. До вас не завезли нічого нового?

– Купу бракованих кепок, які ніхто не хапає. Може які лисі спокусяться.

– Щось маєш нове читати?

– Позичила на три дні роман Агати Крісті “Ніхто нічого не знає”.

– Цікаво про що?

– Про жіночі інтриги у древньому Єгипті. Як сказав один гуморист: “Чоловіки сидять на троні, а жінки управляють”.

– А твій дома?

– На нічному чергуванні. А твій?

– От-от надійде. Маєш ще щось до бесіди?

– Ніби все. А в тебе?

– Також. Хоч зачекай. У селі Лісному оштрафували дядька, який їхав возом…

– А за шо?

– Кобила була без трусів. Ха-ха-ха!

– Ну підожди! Це тобі так не минеться.

– Ха-ха-ха! Як кажуть спортивні коментатори – удар був завданий несподівано лівою.

– Обіцяю не залишитись у боргу.

– Буду обережна. А поки що рахунок один-нуль… Мій, здається, прийшов.

– У такому разі – “Ґуд бай”.

– Не гнівайся. Дзвони. Заходь. Чао!

– Чао!

Телефони відпочивають до завтра.

Всі з мобільниками. Папуги теж…

Дмитро АРСЕНИЧ

 

Дмитро АРСЕНИЧ

Share

Прокоментуй!

Випуск №2, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *