Різьбярському роду нема переводу

Не помиляються ті люди, що все кажуть про село Яворів, як про колиску різьбярства на нашій Гуцульщині. Адже воно з сивої давнини славиться різьбленням на дереві та “викладуванєм” (інкрустація різноколірними породами деревини, перламутром, бісером і рогом). Горяни різьбили в домівках сволоки, канапи, одвірки, креденци, полиці-мисники, куфери і скрині, колиски та інші предмети побуту.

Саме звідси всьому світу стали відомі Юрко Шкрібляк зі своїми синами Василем, Миколою та Федором.

Якраз їхні твори самобутнього гуцульського мистецтва були високо оцінені і на пристойних художніх виставках у Львові, Кракові, Відні та багатьох інших великих містах. А трохи пізніше традиції Шкрібляків розвинули по-своєму й продовжили Юрій і Семен Корпанюки, що були внуками Юрка Шкрібляка по доньці Катерині. Юрій Корпанюк, продовжуючи славний рід, виховав синів Василя, Петра та Іллю, доньок Настуню і Василину. Характерно, що Настуня нині живе у помешканні славного Юрка Корпанюка. В сім’ї Василя й Анни 1958 року Божого на цей світ з’явився Петрусь.

Цей допитливий хлопчина, як тільки навчився самостійно ходити й розмовляти, вбирав у себе всю красу, що довкола панувала на рідному його кутку Безульці… Після шкільних уроків годинами спостерігав, як вправно працюють у своїх робітнях майстри самобутнього мистецтва. Йому й самому кортіло щось змайструвати або хоч потримати в своїх руках якийсь інструмент.

Та не дозволяв собі самовправства, бешкетування і непокори.

Щоразу кімував повчання старших: “Будь чємним Петрику. Підростеш, наберешси сили і бірше розуму, а тогди вже й зможеш шос сам пробувати робити. Тилко памнєтай, шьо инструмент, єк і зброя, ни любит легковажности. До того ж бійси йго брати в руки в свєткові дни. З Божою поміччю усе встигнеш зробити”.

А згодом Петро вступив на навчання у Косівське училище прикладного і декоративного мистецтва, яке успішно закінчив 1977 року. Якраз тут він підмітив свою майбутню дружину Світлану – дочку визнаного художника-різьбяра, члена НСХУ Миколи Івановича Грепиняка. Вона теж закінчила цей навчальний заклад за фахом різьбяра. В 1984 році вони стали на весільний рушничок сімейного щастя. Із тих пір разом ґаздують, виховують своїх дітей на традиціях славетного різьбярського роду.

Петро Корпанюк деякий час працював учителем образотворчого навчання і креслення у Городянській школі. А попри це вивчав історію й архітектуру Гуцульщини, шліфував свою майстерність. Тож і не дивно, що в 1992 році його прийняли в члени НСМНМУ, а через рік – до Національної спілки художників України. Цьому передували персональні виставки його робіт, участь у Міжнародних гуцульських фестивалях. У 2003 році він виборов звання лавреата Косівської районної премії ім.

Ю. Шкрібляка, ставши провідним різьбярем і внісши вагомий внесок у скарбницю гуцульського мистецтва.

І все це цілком заслужено, закономірно. Адже митець гідно продовжує різьбярські традиції славетного роду Шкрібляків-Корпанюків. Він уміло оздоблює свої оригінальні вироби традиційною сухою різьбою, притаманною його предкам, поєднує різьбу з інкрустацією і пластично-сюжетною рельєфною різьбою. Якраз це й чітко видно на його тематичних тарілках: “Кіт і Півень”, “Лисичка і Журавель”, “Ведмедик”, “Павич”, тарілі з тризубом, декоративній гуцульській скрині, що знаходиться у Канаді. А які прекрасні його хрест і декоративний свічник. Від них віє чимось неповторним, душевно-притягальним: ніби ти стоїш у Божому храмі перед якоюсь іконою.

Його твори стали окрасою музеїв Косова, Коломиї, Івано-Франківська, а також є у багатьох приватних колекціях поціновувачів самобутнього гуцульського мистецтва. Їх експонували на виставках у Львові, Києві, Польщі та Канаді. Не даремно Петро Корпанюк удостоєний дипломів цієї НСНУ за значний особистий внесок у розвиток українського народного декоративного мистецтва, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм.

Про доробок цього митця йдеться в ілюстрованій книжці Івана Мисюка “Дивосвіт Петра Корпанюка”, писали журнали “Народне мистецтво” і “Гуцульський калєндар”, Каталог всеукраїнської художньої виставки, газети “Урядовий кур’єр”, “Освіта”, “Шлях перемоги”, “Гуцульський край” і “Гомін Карпат”.

У 2006 році на родинній виставці Корпанюків – Петра, його дружини Світлани і сина Тараса, що була організована в Києві НСМНМУ, був присутній колишній Президент нашої держави Віктор Ющенко. Це додало митцеві нових піднесення і натхнення у творчих буднях. Він почав частіше застосовувати вибірний цьоканий фон, чотири – і тригранні “копанички”, мережива з “швайсиків”, “пшеничок”, “листочки”, “підківки”, “зубчики”, “ружки”, “кучері”, “ромби”, “пірамідки”, віночки, що сплетені зі “слізок”, які нагадують розквітлу косицю чи соняшник.

Багато чого із цього простежується й у його тарелях “Віфлеємська зірка” і “Різдвяна ніч”.

А коли вже далі вести мову про рельєфну різьбу, то пан Петро її вміло використав у оформленні усіх кімнат свого будинку, який сам спроектував. Його помешкання – то своєрідний музей, де інтер’єри вміру доповнені тканими, керамічними й вишиваними виробами. Тут усюди відчуваєш спокій, тепло, максимум зручностей, глибоку віру в Бога. Це ж підтверджується і брамою, що прикрашає подвір’я господаря, й альтанкою, і цямринням. Подекуди навіть є обереги, символи-знаки, які передаються з покоління у покоління Корпанюків. І це тим паче, бо більшість зробленого, то справа рук Петра й Світлани. Це ж вони звели на подвір’ї невеличкий замокфортецю “Куточок Карпат” з різною рослин ністю, де навіть росте едельвейс, є фонтанчик і нічне освітлення. З ранньої весни і до пізньої осені все подвір’я потопає у різнобарв’ї квітів. І то все дбайливо, по-науковому веде дружина, яка ще й працює учителем художньої культури та образотворчого мистецтва і веде гурток писанкарства у Косівській гімназії.

Без перебільшення цю сім’ю можна назвати “вундеркіндівською”. Батьки – файно ґаздують, багато всього знають та вміють. Постійно самоудосконалюються. Вони товариські, доброзичливі та гостинні, не завидні. Пішли в них й обоє дітей.

Мар’яна закінчила Косівський інститут прикладного і декоративного мистецтва та магістратуру Прикарпатського Національного університету ім. В. Стефаника за спеціальністю викладач художник-дизайнер. Мріє закінчити аспірантуру. А син Тарас учиться на третьому курсі Косівського училища на відділі “художня обробка дерева” й знає комп’ютерну справу.

– Файні, чемні у тебе, Петре, діти, – кажуть сусіди Корпанюка, – вони невдовзі, як і ти, будуть добре ґаздувати і внесуть щось нове у скарбницю гуцульського мистецтва.

У робітні Петра Васильовича Корпанюка не гірший порядок, як у його дружини на кухні, квітниках чи довкола замку-фортеці. Тут усе на своєму місці: заготівки, інструменти, креслення… На одній із стін, ніби вчора побіленій, на видному місці красуються портрети прапрадіда Шкрібляка і діда Корпанюка, вірш Любові Атаманюк з м.

Коломиї “Різдвяна казка”, присвячений уже визнаному цьому майстрові різця.

Великі родини Корпанюків і Грепиняків можуть гордитися тим, що мають такого сина, чоловіка і батька, зятя і взагалі прекрасну людину, а також тим, що з нагоди 19-ї річниці незалежності України присвоєно почесне звання: “Заслужений майстер народної творчості України” майстрові художньої обробки дерева Петрові Корпанюку.

Це високе визнання окрилило нашого краянина. Водночас надихнуло на нові задуми та творчі пошуки.

Особисто я упевнений, що сьогоднішній герой і далі йтиме до нових вершин у своїй нелегкій праці. Одним з підтверджень цього є те, що у Косівському музеї на недавній виставці експонувалися нові творчі роботи цієї прекрасної сім’ї.

Петро ГАВУКА,
член Національної спілки журналістів України

Share

Прокоментуй!

Випуск №2, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *