Духовний феномен 350-ліття

У книзі “100 великих чудес України” Андрія Низовського, в томі “Пам’ятки історії та архітектури”, яка побачила світ 2007 ро­ку в Києві у видавництві “Арій”, читаємо: “На галицькій Гуцульщині виділяється церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Криворівні. Церква в Криворівні – старий дерев’яний храм, перші згадки про нього відносяться до 1660-х років. На нинішнє місце церкву було перенесено із зарічної частини села в 1719 році. Цікаво, що за три з половиною сторіччя свого існування храм жодного разу не закривали.

Одноголовий, з витонченою окресленою верхівкою, п’ятизрубний, сильно витягнутий по головній осі і з укороченими бічними прирубами, криворівнянський храм височіє на прибережному пагорбі, нагадуючи корабель, який злетів на хвилі. Широке опасання покоїться на фігурних кронштейнах. В інтер’єрі зберігає чотирьохярусний різьблений позолочений іконостас із соковитим різьбленням у стилі бароко. В цілому ж церква в Криворівні є однією з найдовершеніших пам’яток гуцульської школи народної архітектури”.

Що криється за цими словами наукового свідчення про храм Божий, який ось вже 350 років є “Ноєвим ковчегом” під покровом Богородиці, в якому знаходять духовну розраду і спасіння душі гуцулів і шукачів духовної краси в нашому благодатному краї?

Піднімаючись східцями, побіч яких розміщені хрести із зображенням “Хресної дороги Спасителя”, котра бере початок біля символічного хреста “Всім, хто поклав життя за віру і Україну” і завершується на церковному подвір’ї, ми поступово входимо в світ Духу, подарований нам Богородицею і втілений молитвою і працею наших односельчан. Церква є явним свідченням того, що гуцули, ще в давні часи зробили свій вибір і крок від язичництва до Світла Христової віри, зберігши все найкраще і найсвітліше, що було в народних віруваннях, і освятивши Істиною Воплоченого Слова.

Ступаючи на прадавнє каміння, яким вимощена дорога до Храму, ми стаємо учасниками і продовжувачами шляху, котрим йде наш нарід до Святині, до Святого Святих. Скільки ніг, “струджених і обтяжених”, у верем’є і негоду піднімаються цією стежкою від бурхливого Черемошу до тихої пристані Покрову Матері Божої.

Багато життєвих випробувань було здолано тими, чиє серце прагнуло до Сина Божого, Його Матері і святих. Це щире прагнення люблячих сердець уможливило перемогу над нападками ворога людського спасіння. Люди вистояли, в церкві безперервно, з часу заснування, приносилася безкровна жертва Тіла і Крові Спасителя.

Безліч оздоровлень, полегшень і духовної потіхи – скарб, подарований вірним Небесами.

Ступивши на церковне подвір’я, людина поринає в особливий стан миру і краси. Свята земля. Освячена молитвою, сльозами, подякою і прославою Творця. Кожен день біля церкви видно людей, і місцевих, і гостей, прикликаних Благодаттю Божою.

Зі стін храму на нас споглядають люблячі і вимогливі погляди духовного Мойсея українського народу – Митрополита Андрея Шептицького, ісповідника віри, дисидента, Патріарха Володимира Романюка і пароха Криворівні, церковного і громадського діяча Олекси Волянського, який став останньою ланкою в сторічній священничій династії Бурачинських-Волянських, під час служіння яких Криворівня зажила слави Українських Атен, стала “духовно-культурною Меккою” Гуцульщини і України. Такою ж залишається і сьогодні.

Меморіальні дошки з зображенням цих визначних церковних постатей, які тут жили чи відвідували наше село і служили свого часу в нашій церкві, було встановлено після проведення релігійно-наукових конференцій, на яких обговорювали питання духовно-культурного життя на Гуцульщині з кінця ХІХ до початку ХХІ століть, осердям якого не раз ставала парафія у Криворівні.

Криворівня духовним магнітом притягувала до себе уми і серця, і душі української еліти, її кращих представників: Якова Головацького, Володимира Гнатюка, Івана Франка, Михайла Грушевського, Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Гната Хоткевича, Леся Курбаса… і ця естафета триває і досі. Багато видатних діячів сучасної української науки, філософії, мистецтва, політичні та релігійні діячі полюбили наше село, часто навідуються до нас і відвідують нашу церкву. Серед них: поети Василь Герасим’юк, Іван Драч, прозаїк Роман Іваничук, філософи і науковці Тарас і Тетяна Кононенки, Валерій Сніжко, Наталія Шевченко, Роман Веретельник, театральні діячі і актори Олександр Чайка, Галина Стефанова, Олег Драч, Раїса Недашківська, Вірляна Ткач, філолог-релігієзнавець Зіновій Бичко, мистецтвознавці Марія Соневицька, Анна Ватаманюк, Дмитро Степовик; історики Світлана Панькова, Ігор Гирич, Ярослав Федорук, Михайло Паньків, Петро Арсенич, Микола Васильчук; етнографи Остап Черемшинський, Ярослава Ткачук, Ірина Свйонтек, журналісти Ярослава Музиченко, Ольга Жук; композитор Володимир Зубицький; художники Ігор Гапон, Орест Косар, Василь Андрушко, Мирослав Ясінський; фотоху дожники Ярема Проців, Ігор та Ніна Гайдаї, Олександр Хантаєв, Мирослав Пилип’юк, Олег Каплін; архітектор Галина Шевцова; політик Юрій Костенко, інші культурні, політичні і державні діячі.

Любили Криворівню геніальний кіномитець Юрій Іллєнко, науковець із сусіднього Косова Ігор Пелипейко та видатний філолог, волинянин, професор Іван Денисюк. Квапилася “до любих гуцуликів” митець і педагог з Франції, дочка Гната Мартиновича Хоткевича, світлої пам’яті Галина Гнатівна Хоткевичівна.

Частим гостем нашої святині став Віктор Ющенко, який, як глава держави, першим після часів тоталіризму зміг розбудити національне сумління, людську гідність і розпочав прорив до духовно-культурної самоідентифікації нашого народу.

Наше село з пастирським візитом у 1998 році відвідав Святійший Патріарх Київський і всієї Руси України Філарет.

Гостями парафії були відомі греко-католицькі єпископи Софрон Мудрий та блаженної пам’яті Павло Василик – ісповідник Церкви Христової, а також римо-католицький кардинал з Франції Роже Етчегерай. З церковної кафедри та з кафедри Народного дому криворівнянці слухали проповіді місіонера отця Юрія Савчука з Надвірної та отця Віктора Вєряскіна з Сімферополя.

Щоліта до своєї першої парафії з духовними друзями, а цьогоріч з Братством Святого Миколая села Чорнолізців приїжджає о. Василь Качур, відвідує музеї, любиму церківцю Серафима Саровського на присілку Березово.

Систематично звершує архіпастирське служіння в святинях села єпископ Коломийський і Косівський Іван Бойчук, керуючий Коломийською єпархією УПЦ Київського Патріархату.

Усіх цих працівників духовно-культурної ниви і десятки тих, кого не названо, надихає Богородиця, даючи творчу наснагу, та й краса самої природи, що довкола кличе до життя все краще, що є в людині.

Ті, хто входять усередину храму, відчувають себе Вдома, замилування охоплює серце, і ти почуваєшся дитиною біля Рідної Матінки. Всі турботи відходять на задній план, душа поринає в глибини Духу. Намоленість храму, молитовний спів, чинність богослужіння, витонченість і глибокий символізм тонкого різьблення, дбайливої вишивки, стриманість і гармонійність усього внутрішнього убранства, яке формувалося століттями, створили симфонію всього інтер’єру, що сприяє заглибленню у себе.
Цю духовну особливість відчувають всі, хто приходить в гості до Богородиці. Матір Божа, як Мати всіх людей світу, кличе до себе улюблених дітей з різних куточків. Нашу церкву вже відвідали і продовжують навідуватись жителі всіх континентів планети, представники всіх християнських конфесій, а також мусульмани, буддисти, індуїсти, синтоїсти, юдеї й навіть, ті, хто не вважає себе віруючим. Вони свідчили про особливий стан відчуття присутності благодаті Вищої Сили, енергії Творця, подиху Абсолюту, яким невидимо сяє наша святиня.

Звичайно, найчастіше храм відвідують християни. Наш прихід православний, але вже впродовж десятиліть Пресвята Богородиця скликає до спільного молитовного спілкування своїх дітей греко- і римо-католиків, протестантів і православних усіх конфесій. Ми сприймаємо це як дар і поклик Цариці Миру до поєднання в Любові Її Сина.

Гуцульщина славиться на весь світ своїми талантами у всіх видах творчості. Кожен талант є Даром Божим, і всяка творчість, свідомі ми того чи ні, звершується під покровом Тієї, Яка стала найдосконалішим твором Отця, втіливши через Своє єство Найдосконалішу Людину, Істинного Бога – Ісуса Христа, який став видимим знаком втілення Ідеї Творця щодо людини і світу.

Мати Божа через талант іконописця подарувала нам видимий знак Своєї присутності як Покровительки Творчості в чудотворному образі, котрий дивним чином прийшов до нас. Ми це зображення Пречистої іменували Криворівнянська ікона Божої Матері “Втілення творчих задумів” Покровителька Гуцульщини. Багато творчих людей свідчать про поміч, яку отриману після молитви перед цією іконою Богородиці. Матінка Божа допомагає не тільки у творчій праці, але і в будь-яких проханнях вірних у їхніх житейських потребах.

Творчий покров Богородиці проявляється у збереженні і примноженні всього кращого, що є на Гуцульщині, в духовно-релігійних обрядах і традиціях.

Десятки, сотні людей з’їжджаються до нас, щоб прославити Прихід Сина Божого на землю, долучаючись до величного дійства Гуцульської коляди, яка процвітає у нашому селі та в селах Верховинщини.

У часі Різдва Христового та Святого Йордану храм і церковне подвір’я переповнюються колядниками, криворівнянцями та гостями звідусіль, які стають учасниками величного містичного дійства, коли з особливою силою зливається з небес благодать Божа.

Окрему партію з фотоапаратами і камерами стихійно створюють гості-обсерватори, так, що могли би плєсати своїми “уцивілізованими бартками” однодушно з колядниками…

Криворівнянці жартують, що на великі свята в нас біля церкви стільки ж фото- і відеокамер, як і місцевих прихожан. Краса і велич церковного дійства, прикрашеного гуцульськими народними християнськими обрядами і звичаями, а найбільше – таки самими гуцулами, які титулуються своїми дідівськими сардаками та й новими, кожушками і прабабиними зґардами, манить величезну кількість людей до людей, до церкви і до Свого Творця. Мати Божа залучає нас, як вісників Краси, до прослави Свого Сина у втіленні всього найкращого, що є в таланті людської душі. Ми щиро прагнемо втілювати принцип буття, “Богові належить найкраще” в своє життя, і з радістю, і відкритою душею ділимося цим боголюбським надбанням з усіма охочими.

По-справжньому починаєш розуміти слова Спасителя, що Царство Боже осягне той, хто стане, як дитина, коли бачиш дитячі та юнацькі забави на церковному подвір’ї на Великодні Свята. Три дні не змовкає пасхальний благовіст церковних дзвонів, обмережаний радісним дитячим сміхом і пасхальним піснеспівами.
Любов Матері Божої скликає дітей на молитву, і церква завжди наповнена молільниками. Окрім богослужінь неділі та великих свят, вірні, а особливо діти і молодь, люблять молитовні хресні ходи на вшанування великої жертви нашого народу в трагедії Чорнобиля, Голодомору та молебень “Хресної дороги”, на яку, особливо у Великодну П’ятницю, збирається кілька сотень людей з навколишніх і далеких сіл. Любляче серце Матері приймає співстраждання сотень сердець в несенні Хреста Її Сина та мільйонів стражденних дітей в Україні і світі. Ми вчимося глибше осягати зміст життя людства у Всесвіті в його хресному шляху до вічності.

У серйозному сприйнятті і глибокій довірі відбуваються постійні духовні бесіди з молоддю і всіма охочими після вечірніх богослужінь і в часі нічних чувань біля Плащаниці та ікони Богородиці.

Уже традиційною стала щорічна проща до Криворівні учасників Всеукраїнського мирянського Руху за єдність Церкви і народу. Богородиця також кличе нас до своїх святинь в інших місцях, і ми стаємо постійно прочанами до місць Її з’явлень у Зарваниці, Джублику, Здвижині, Києві, Бердичеві, Гошеві, Меджуґор’ї, Люрді, Погоні, Почаєві, Маняві, Уневі.

Прочани з Криворівні вітали в Києві Людину Радості і Надії Івана-Павла ІІ Папу Римського в часі його пастирського візиту до України.

Вдячність Діві Марії та любов до Її Сина кличе до постійного частого єднання в Пресвятій Євхаристії. Чаша Святого Причастя Тіла і Крові Спасителя насичує вічною поживою уста і серця сотень людей, від немовлят до найстарших вірян. З кожним роком кількість тих, хто відчуває потребу в систематичному Причасті зростає. Через єдність з Христом у Святому Причасті людина повертає собі подаровану їй гідність ще при сотворенні як образу і подоби Бога. Людина – найбільший скарб у Всесвіті. Найбільшим скарбом нашого села поряд з церквою є, безсумнівно, люди. Ті, хто жив, живе і ще тільки приходить в земне життя, як дарований скарб небес.

Стоячи на церковному подвір’ї, ми споглядаємо могили тих, хто передав нам естафету духовного життя і продовжує жити в нас, у наших справах во Славу Божу. Могили спочилих є для нас символом безперервності життя, особливо глибоко це проживається, коли цвинтар оживає поминальними вогнями лампадок і свічок у вечори Надвечір’я Різдва та Йордану і в Пасхальну ніч.

Єдність живих і померлих являється в силі в пам’ятні дні поминання усопших, коли після храмового богослужіння цвинтар наповнюється вдячними нащадками, коли родини сходяться до своїх рідних.

Говорячи про феномен Криворівні, багато уваги звертають на її вдале географічне розташування та кліматичні умови, але ми переконані, що основою, наріжним каменем духовно-культурної надбудови села є люди, їхні серця і розум, їхня молитва і подвижницьке життя, які надихнули світочів української і світової культури на творчість і подвижництво.
Великий внесок у світову культурну спадщину зробив відомий польський письменник, дослідник Гуцульщини Станіслав Вінценз, автор тетралогії “На високій полонині”, який народився, виріс і виховався у Криворівні.

Найяскравішим проявом таланту гуцульської душі стало світло і подвиг Параски Плитки-Горицвіт, нашої односельчанки, яка будучи черницею в миру, гармонійно була вплетена у всю повноту життя громади. Параска Степанівна залишила нам фантастично величний творчий спадок, творячи у царині літератури, поезії, етнографії, богослів’я, філософії, ма лярства, іконопису, фотографії, ліплення, мистецтва витинанки. Вона грала на кількох музичних інструментах, збирала, укладала і співала народні пісні, співанки, коляди. Її коляди наповнені глибоким християнським змістом, складають основу репертуару наших колядницьких партій.

Ікони, картини, літературні твори, молитви, переспіви житій святих, філософські роздуми… відомі вже не тільки в Україні, але й за її межами, завдяки фільмам, радіопередачам, виставкам, інтернет-сайтам. Все явлене світові сьогодні з творчості нашого “Гуцульського Гомера” є тільки дещицею того, що створено душею, серцем і руками цієї невтомної трудівниці.

Параска Степанівна була активним учасником національно-визвольного руху, всіма силами сприяла піднесенню людської гідності і пробудженню творчої наснаги всіх, з ким мала спілкування. За життя до її хатини, де нині відкрито громадський літературно-меморіальний музей, була протоптана стежка, яка і сьогодні веде людей і до її хати, і до могили, на якій з широко розкритої книги, увінчаної власноруч виготовленим при житті хрестом надмогильного пам’ятника, дивляться на нас її вимогливі, люблячі, благословляючі очі: “А ми так зайняті своїм видогідним тілесу перевидогодженням, що Духовністю немає часу насолоджуватись”.

Господь не залишає нас без праведників як видимих знаків своєї присутності серед нас. Таким духовним символом, нашою опорою і натхненником є духовна подруга Параски Плитки-Горицвіт – Теодозія Андріївна Плитка-Сорохан.

Теодозія Андріївна в молоді роки була активною учасницею національно-визвольного руху, разом із багатьма односельчанами і з тогочасним парохом села отцем Лукою Дзьобою, який тримав у руках не тільки хрест, а й зброю, боролися за Україну. Одосія, як її називають у селі, заплатила одинадцятьма роками колимських сталінських таборів. Зневажена безбожницьким режимом, але укріплена Духом, ця справжня подвижниця була і є порадою і підмогою багатьом.

Саме Одосія з Параскою, ці дві посестри, були тим стержнем, на який опиралося духовне життя у селі в часи найбільших випробувань другої половини ХХ століття. Вони стали джерелом живої води для кожної спраглої душі. Це вони організовували і проводили вечорниці, колядували, збираючи церковний хор. Вони перейняли творчу естафету від своїх попередників, визначних діячів української культури, які останні понад сто років трудилися в нашому селі чи набиралися творчої наснаги, ставши постатями енциклопедичної величини.

Теодозія Андріївна готується зустріти свій дев’яностолітній ювілей.

Сама Матінка Божа тримає цю страдницю, “грішну Дозю з Криворівні”, при світлому розумі і творчих силах, цю велику молитвенницю і подвижницю Христової Церкви для нашого укріплення і напоумлення.

Живим подвигом Одосії, яка після колимського пекла відрубала “дядькам отечества чужого” на всі обіцянки: „Верніть мені мою молодість, тоді можете церкву закривати!”, багатьох побожних людей і цілих родин вдалося зберегти нашу святиню від закриття і спаплюження в часи безвірного комуністичного дурману, який не одного приспав і спокусив.

Схиляючи голови перед пам’яттю багатьох людей, борців за нашу церкву, слід згадати церковних братів: Юрія Бощука, Дмитра Гондурака, Василя Потяка та родину вже покійних Юрія та Марії Процюків, які незважаючи на небезпеку віддали під заставу все своє обійстя і майно, щоб зберегти храм Божий.

Хрест боротьби разом із парафіянами ніс і парох села в 60-х роках минулого століття Мирон Сас-Жураківський.

Ми намагаємося бути гідними наслідниками наших справді героїчних, хоча самі себе вони такими не вважали, попередників.

Парафіяльне життя спрямоване на відновлення духу перших християнських спільнот, духу християнської любові, жертовного служіння і глибокої взаємоповаги. Без зайвого пафосу можна свідчити про здоровий симбіоз у житті, підтвердженому реальними справами між церквою, владою, закладами освіти, медицини, культури, музейними і науковими працівниками та всією громадою. Це природно, бо всі ми – одне ціле, вірні Церкви і жителі села, громадяни України і діти Гуцульщини. Це дозволяє нам перебувати на досягнутій висоті національної та культурної гідності, моральності.

Ще з давніх часів криворівнянці не схиляли голови перед чужими поневолювачами, про що свідчить пам’ятник легендарному Олексі Довбушу, на згадку про те, що в нашому селі на острах непокірним гуцулам було встановлено частину понівеченого тіла нашого народного героя. Сьогодні ми не беремо до рук бартки чи кріса, а впроваджуємо в життя дух Довбуша, дух людської богоподібної гідності, молитвою, творчою працею, світлою думкою, національною свідомістю, непримиримістю з неправдою і утисками людських, християнських принципів життя.

У селі живе дух новизни і творчості, який проявляється у різноманітних культурно-просвітницьких, освітніх, спортивних, громадських заходах. Ми намагаємося жити згідно з заповідями Христовими.

Щомісяця, 13 числа, в День з’явлення Матері Божої у Фатімі, в Криворівні відправляються молебень за єдність християн у всьому світі, як відповідь на заклик Богородиці про таку молитву.

Щороку учні школи звершують Мале Паломництво по святинях нашого села, молитовно відвідуючи всі церковці, каплиці і хресні Розп’яття, встановлені тут.

Минулого року вдванадцяте великою групою прочан ми вирушали до улюбленої Зарваниці… Наш гуцульський моноліт щасливо розбавили паломники з Києва, Харкова, Надвірної, Петербурга. Вже четвертий рік ми розділяємо “щасливу тую путь” з громадою, з майже сусіднього Красника, разом з о.Юрієм Мануляком. З людьми, під одним хрестом, приходить зцілюще розуміння, що одноосібно спастися – ілюзія, що міжлюдське братання таке велике і потрібне, аж не наше, а, як Дар, божисте, як найвища умова Завіту: “Якщо будете мати любов між собою…”

Ось вже понад п’ятнадцять років похоронні поминання померлих звершують без вживання алкоголю, що стало добрим прикладом для жителів інших сіл. Твереза молитва свідчить про розуміння цінності людського життя і віри в реальність життя вічного. Хрест “Святому Трезвінню”, біля якого постійно звершуються молебні, є видимим знаком прагнення жити в рухомій бадьорості чистоти і адекватного світосприйняття у всіх сферах життя, духовній, національній, культурній, господарчій.

Відчуваючи духовний поклик, багато людей приїжджають до нас не тільки, щоб відвідати музеї Івана Франка, Михайла Грушевського, Параски Плитки-Горицвіт, музей гуцульської господарки “хата-ґражда”, але і щоб наповнитися духом життя в Христі.

Пригадується одне стареньке подружжя з німецького Кеніґсберґа. Вони хотіли, щоб їм відчинили двері церкви і повторювали: “Клюшь! серква!.. клюшь! серква!” з такою щирою жадобою ввійти у храм, якій варто позаздрити!

Мабуть, тому до нашої церкви приїжджають здалеку християни, щоб взяти участь в Святих Таїнствах. Під покровом Матері Божої охрещуються діти і дорослі з різних куточків України і з-за кордону. В святому Таїнстві Шлюбу поєднали свої серця наречені з Росії, Чехії, Польщі, Німеччини, Шотландії, Нідерландів і з багатьох регіонів нашої держави. Це продовження давньої традиції, адже в минулому багато відомих нині людей вінчалися в нашій святині. В 1842 році тут вінчався поет, науковець, громадський діяч Яків Головацький з донькою місцевого пароха Марією Бурачинською, а в 1927 році під вінець стали поет Іван Крушельницькій і його дружина, відома піаністка Марія Левицька, які приїхали для цього з Відня.
Ми свідомі того, що все те духовно-культурне багатство, яке ми маємо, це – дар Матері Божої нам, її дітям, це скарб, переданий тими, хто працював у цьому духовному оазисі Виноградника Божого до нас, що це і наша “вдовина лепта” і все разом це велика довіра Пресвятої Тройці до нас. Розуміючи, що “все тече, все минає”, що живемо в час, коли “дні лукаві і ворог спасіння людського не спить, а ходить, як лев, рикаючи, шукаючи кого проковтнути”, ми щиро благаємо Матір Божу, покровительку нашого села, щоб як і минулі три з половиною століття, Вона і сьогодні і в майбутньому не опускала нас з-під свого Материнського Омофору.Просимо святих, прославлених в церквах та каплицях нашого села, ходатайствувати за нас грішних і немічних і в міру дарованих нам духовних талантів прагнемо жити, втілюючи в життя задуми Творця щодо нас.

Господи, поможи нам заступництвом Пречистої Матері і всіх святих бути гідними дітьми Отця Небесного, його воїнами і вісниками Світла, щоб через молитву у нашій величній Святині та на нашій святій землі і через наше богоугодне життя возсіяла Твоя слава і слава нашого боголюбивого народу!

Протоієрей Іван РИБАРУК,
парох с. Криворівні

Share

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *