Врятуємо сільську школу — врятуємо село

17 березня 2011 року відбулися Загальні збори Національної академії педагогічних наук Украї­ни. В обговоренні доповіді президента НАПН В.Г. Кременя взяв участь П.В. Лосюк, директор Яворівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, член-кореспондент НАПН, кандидат педагогічних наук, народний учитель України. За вагомий внесок у розвиток педагогічної науки П.В. Лосюк нагороджений медаллю “Григорій Сковорода”. Нижче подаємо його виступ на зборах.

Обговорюючи звіт за 2010 рік, ми, члени Академії, аналізуємо роботу нашого відділення загальної педагогіки та філософії освіти і виконання свого індивідуального плану. У відділенні панує творча атмосфера. Це сприяє тому, що навіть у віддаленому гірському куточку України можна успішно проводити дослідно-експериментальну роботу.

Так, за останні роки теоретично обґрунтували організаційно-педагогічні засади гуцульської школи як регіональної української національної та впровадили регіональний етнографічний компонент – гуцульщинознавство в систему навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів Гуцульщини.

Важливим є те, що все це не тільки продекларували, як часто буває з численними концепціями, зокрема і профільного навчання, але підготували необхідне навчально-методичне забезпечення (близько 30 посібників, хрестоматій, довідників, журнал “Гуцульська школа” та ін.). І видали це без жодної копійки з державного бюджету.

З метою поширення набутого досвіду в інших етнографічних регіонах України (Поділлі, Поліссі, Наддніпрянщині, Слобожанщині, Таврії та ін.) за активної допомоги академіка-секретаря О.В. Сухомлинської, вченого секретаря Г.П. Пустовіта, за сприяння керівників Академії В.Г. Кременя і В.М. Мадзігона та інших провели на нашій базі Всеукраїнську науково-практичну конференцію “Морально-патріотичне виховання дітей та молоді: етнографічні засади”, Всеукраїнський науково-методичний семінар “Регіональний етнографічний компонент у сучасному освітньому просторі” та регіональну науково-практичну конференцію “Модель сільської школи майбутнього в Гуцульському регіоні України”. Певного досвіду у вивченні київщи нознавства набули педагоги Київщини, є паростки вивчення слобожанознавства та таврієзнавства.

Чи варто цим займатись і чи потрібне воно?

Виховання любові до рідного порога, до своєї маленької батьківщини, а відтак до України важко переоцінити. Підтвердження такі.

Перше. Якби не закривали сільські школи (за офіційною статистикою тільки з 2003 року закрили близько 800 сільських шкіл), то сьогодні ми мали б на селі потомків споконвічних гречкосіїв і не йшли б з простягнутою рукою за гречкою до Китаю. Там, не маючи таких чорноземів, як в Україні, годують півтора мільярда китайців та ще й експортують гречку, рис.

Друге. У тих школах, що залишились, злочинно знищили трудове навчання дітей. Сільських дітей з раннього віку залучають до праці, сільський житель був і є трудолюбом. А в школі мають тільки один урок трудового навчання на тиждень. Зате невпинно збільшують кількість предметів. Хіба перебуваючи в полоні ілюзій, міркуючи, щоб учні були здоровими, потрібно ввести предмет основи здоров’я, вихованими – етику, віруючими – християнську етику, культурними – художню культуру.

Третє. Ми не сидимо, склавши руки. Але як подолати бюрократію? Звернулися до Верховної Ради, до Міністерства освіти і науки, до шести народних депутатів з Івано-Франківщини. Одержали дві формальні відписки з Міністерства освіти і науки про те, що все впирається в Мінфін.

Суть звернення полягає в тому, щоб у 10-11 класах однокомплектних сільських шкіл поєднати профільне навчання з допрофесійною і професійною підготовкою. Це дасть можливість випускникам і вступати до ВНЗ, і професійно підготуватися до праці, до життя. А це можливо здійснити, створивши групи в кількості не менше п’яти осіб.

Опоненти скажуть, що для цього є міжшкільні навчально-виробничі комбінати та професійно-технічні навчальні заклади. Але в них тільки технологічний профіль. А освітні округи в гірських умовах – це поки що марево.

Четверте. Ми готові втілювати в практику розроблену академіком Мадзігоном нову дидактичну систему в однокомплектній сільській школі – поєднання профільного навчання, наприклад, суспільно-гуманітарний і природничо-математичний профілі з допрофесійною і професійною підготовкою учнів 10-11 класів.

У нашій школі вже апробовані такі варіативні технологічні модулі, як “Основи господарювання в гірській місцевості”, “Основи родинної економіки в ринкових умовах”, “Деревообробництво”, “Технологія ткацтва (ліжникарство)”, “Лісівництво”, “Туризм”. Це можливо здійснити при створенні в класі малочисельних груп.

П’яте. Звертаємось до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, НАПН України, народних депутатів, присутнього заступника голови профільного Комітету Верховної Ради України В.С. Курила домогтись внесення до пункту 3 статті 14 Закону України “Про загальну середню освіту” такого  доповнення:

“У 10-11 класах сільських однокомплект­них загальноосвітніх навчальних закладах у групах для профільного навчання, допрофесійної і професійної підготовки кількість учнів повинна становити не менше як п’ять осіб”.

Вдячні народному депутату, нашому землякові В.М. Чуднову, який взявся підготувати необхідний законопроект.

Закінчую істиною: “Врятуємо сільську школу – врятуємо село”. Тоді буде гречка і до гречки. Інакше без справжнього господаря землі на чорноземах замість золотистої пшениці гулятиме перекотиполе, а Карпати втратять свою привабливість, покрившись непрохідними чагарниками.

Дякую за увагу!

ПЕТРО ЛОСЮК,
КАНДИДАТ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК,
ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ НАПН УКРАЇНИ,
НАРОДНИЙ УЧИТЕЛЬ УКРАЇНИ

Share

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *