Вірність своєму покликанню

Журналістика вабила Петра Гавуку ще зі шкільної парти. Любив першим дізнаватися новини з газетних шпальт, гортати барвисті журнали, радіти за авторів публікацій, тішитися успіхами людей, про яких розповідали сторінки видань, хоч ці люди не були його знайомими і жили далеко від його рідного Рожнова.

Петро Гавука

Мріялося побачити колись у якійсь газеті бодай кілька рядків, підписаних його прізвищем.

Праця журналіста видавалася романтичною і цікавою. Вона відкривала можливість подорожувати, зустрічатися з різними людьми, доносити до читачів красу творення кожного дня.

І щастю його не було меж, коли перші юнкорівські замітки з’явилися у косівській “районці” в далекому 1966 році, коли був восьмикласником. Це остаточно вирішило професійну долю вдумливого школяра. Він активно дописує до газети, а зустрічі з редактором Олександром Бартошем, кореспондентами Василем Стеф’юком, Марією Влад, Йосипом Підвербецьким, Жанеттою Сайнюк і Михайлом Боруком сповнювали новими враженнями, творчим запалом, наполегливістю, давали поштовх до осмислення конкретних подій, що відбувалися довкола.

Таке спілкування сформувало в Петрові Гавуці ту цінну рису журналіста, яка полягає у вдумливому і сумлінному висвітленні дійсності, адже такі поняття, як людина, народ, історія, Вітчизна завжди існують не в якихось абстрактних часових і просторових вимірах, а у вигляді конкретної реальності.

Звідси — як заповідь професії — неухильна правда факту, якої треба дотримуватися, не зважаючи ні на що й ні на кого.

Як це нелегко, Петро Дмитрович збагне згодом.

А спочатку, після закінчення середньої школи, працює лінотипістом Косівської районної друкарні, потім — служба в армії, навчання.

Рік трудився у верховинській газеті “Світанок” на посаді літературного працівника. Добре розумів шкільну і студентську юнь, яка робила перші проби пера. Завжди уважно і доброзичливо вів розмови з молодими, коректно відповідав на листи — тоді ще редакції листувалися з читачами.

Грунтовна фахова освіта (П.Д.Гавука закінчив факультет журналістики Львівського університету) плюс розважливе розуміння життя, динамічність характеру, така необхідна для його професії, приносили добрі плоди. Петро Дмитрович згадує свою працю в “Радянській Гуцульщині”, “Гуцульському краєві”, де він працював на різних посадах — завідувачем сектора листів і масової роботи, завідувачем відділу, заступником редактора, редактором…

Цікаво слухати його думки про колег, різні події, людей, про яких писав у газеті. Високо цінує професіоналізм Володимира Моравського, Богдана Тимінського, Вікторії Плахти, Людмили Городенко, Василя Пожоджука, Аліси Мудрицької, Василя Глібчука, Ярослава Тимофійчука, Ігоря Сусака, Івана Мисюка, Антона Лубіва…

Я зауважила, що про тих, хто вчинили йому кривду, Петро Дмитрович уникає говорити щось прикре, не опускаючи себе до нешляхетності.

Пройшовши через нелегкі випробування долі, Петро Гавука навчився цінувати кожну мить життя. А якою їй бути — цій миті — залежить від нас особисто, слушно зауважує він.

Тож нащо затьмарювати світ злом, брехнею, підозрами, коли можна жити по-іншому?

Він так і живе — повно і наснажено. Керує Косівською організацією Національної спілки журналістів України, активно співпрацює з періодикою — а це серйозні багатотиражні видання: “Галичина”, “Голос України”, “Журналіст України”.

І щиро — ніби вперше — радіє, побачивши опублікованим власний матеріал.

31 травня 2010 року Секретаріат Національної спілки журналістів України нагородив П.Д.Гавуку “Золотою медаллю української журналістики” з нагоди професійного свята Дня журналіста. В Івано-Франківській області такої відзнаки удостоєний тільки ще один журналіст — Роман Андріяшко, колишній керівник облтелерадіокомітету.

Нове захоплення Петра Гавуки — щойно створений журнал “Гуцули і Гуцульщина”, головним редактором якого редакційна колегія вибрала саме його, зважаючи на багатолітній журналістський досвід.

Петрові Дмитровичу приємно, що серед відомих журналістів України немало тих, котрі робили свої перші кроки у професії і з його допомогою. А це, зокрема, Ганна Скоропанюк — головний редактор газети “Захід”, ведучі столичних телеканалів Олена Фроляк і Тетяна Даниленко, колишній журналіст журналіст Львівського телебачення Андрій Мельник, який тепер працює в Америці.

Як фахівець, у своєму творчому почеркові Петро Гавука виділяє насамперед вірність істині, оперативність і лаконізм висвітлення події.

Нам хотілося б додати до цього ще й те, що він для своїх матеріалів не шукає якихось “великих” людей. Він просто знаходить в людині Людину, справедливо вважаючи, що нема людей сірих чи буденних. Глянувши пильним оком, у кожному співбесідникові-трудареві можна відкрити і глибокого філософа, і мудрого політика, і талановитого творця. Треба лише хотіти це бачити і чути.

Петро Гавука вміє професійно відтворити внутрішній світ своїх героїв. І це ще один виразний штрих до його творчого портрета.

Вітаючи Петра Дмитровича з ювілеєм, щиро зичимо йому доброго здоров’я, плідної праці і такого ж, як і тепер, мудрого погляду на життя ще на багато-багато літ!

Аделя ГРИГОРУК

Редакційна колегія журналу “Гуцули і Гуцульщина” також щиро здоровить ювіляра і бажає йому Божої ласки і усіх земних гараздів. З роси і води Вам, шановний наш колего!

Share

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *