“Я хочу вам відкрити власний світ…”

*    *    *
Я буду писати про мрії й ідеї,
Про справи питати, читати думки.
Я буду міняти чудове на добре,
Невірне на справжнє. І там будеш ти.

Я буду горіти бажанням до неба,
Потіхою віри і болем проблем.
Я буду жадати тебе біля себе,
Не буду стояти, втечу наперед.

Я славлю буденне, руйную свавільне,
Я зовсім інакше й не дике однак.
Життя мов миттєве, кохання повільне,
Не буду спішити, інак – одинак.

*    *    *
Бездомні пси тиняються під домом,
Безплідні діти падають до ніг,
Гарцюють сестри в переддень полону
Під машкарою всі ховать гріх.

Тримають поручні невпевнених і винних –
Не мають шансів сильні боязкі.
Шукають суть у наслідках причинних –
Дають корито. Сльози в них слизькі.

Їм дуже довго згадувати Бога.
Вони хоч вірять, але через раз.
Не дасть їм руку та хистка підмога,
Бо сяйво серця гасне з-за прикрас.

*    *    *
Важке питання: “Де моя сім’я?”
Під екстазі із сексу і новинок.
Моє ім’я – Петро. Чи, може, я Ілля?
Усім усе одно. І кекси без родзинок.

Кохати мріями – то жити без життя.
Писати сенсором – не донести думок.
Іти на штурм без плану й прикриття.
Я хочу затишку. Ну, хоч би килимок.

Усі у темряві, хоч ніжній, наче шовк,
Усім нав’язані макети у гламурі.
І я в мейнстрімі, але рот не змовк.
Думок моїх не доклються кури.

*    *    *

Не змушуй Шевченка писати про тебе,
Живи не життям тих великих імен.
Лишень притягни мене звідси до себе –
Ми знімемо разом цю сотню пелен.

Не прагни впізнати написаних літер,
Не заглиблюй реальне в океан марних мрій.
Все зміниться враз, як з’явиться вітер.
Чи журба, чи веселощі – все просить дій.

Ми не зійдем за тиждень на гору Джомолунгму,
Не відправлять у космос і в Антарктику – зась.
Та життя подарує по плазмі-Самсунгу,
Кине пригорщу щастя – і “жизнь удалась!”

Петро Волинюк
м. Київ – м. Косів

Share

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *