Культурно-освітнє життя на Косівщині в період ЗУНР

Із проголошенням Західноукраїнської Народної Республіки у гуцульських селах і містечках розпочалася державотворча праця.

Старостою Косівського повіту був Анатоль Лепкий. Саме він видав розпорядження, щоб усі майдани й вулиці в Косові, Пістині, Кутах, Яблунові, Жабйому назвати іменами видатних українських діячів Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Павлика, Михайла Грушевського, Бориса Грінченка,  князів Святослава, Володимира, Данила, Романа, гетьманів Байди-Вишневецького, Петра Дорошенка, Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Головного отамана Симона Петлюри. Площі  пропонувалось назвати Берестейського Миру, Олекси Довбуша, 1 Падолиста, Стрілецька.

Почалася заміна польських вивісок, афіш та реклами на україномовні.  Військовим повітовим комісаром, поручиком УСС М.Саєвичем та старостою А.Лепким 4 листопада 1918р. видано розпорядження такого змісту: «Всі головні написи… мають бути до дня 14 падолиста с.р. змінені на  українські під загрозою 2000 К. [корон. – А.Г.] кари».

У кожному селі влада запланувала спорудити народний дім, в якому відвести приміщення для читальні «Просвіти», товариства «Січ» і крамниці. «Дім сей збудувати в українськім стилю, гуцульської форми», – вимагало урядове розпорядження. Проекти цих  громадських споруд розробляли косівські  інженери Заячківський та Лопатинський. Будівельним матеріалом (лісом) забезпечувала держава. Від сільських громад вимагалося обробити і своїм транспортом звезти матеріал, а також винайти під будівлю гарне місце, бажано в центрі села.

Те ж саме стосувалося і спорудження шкільних будинків. Кожного місяця 1-го і 15-го  числа необхідно було в обов’язковому  порядку парохіяльними урядами, шкільними управами та  начальниками громад складати звіт перед повітовим урядом про виконану в цьому плані роботу.

Важливими були дії нової української влади і в інших напрямках. Зокрема, в судовій практиці вимагалося всі рішення судів виголошувати іменем Української Народної Республіки.

У розпорядженні від 22 грудня 1918р. вимагалося «по всіх церквах, косцьолах, кірхах та синагогах, там, де досі споминало ся підчас  богослужень чи других молебень Австрію та цісаря, споминати Українську Народну Республіку [правопис збережено.- А.Г.].
1 грудня 1918 року в Косові почала працювати друкарня, яка випускала україномовну продукцію. Цього ж дня вийшло перше число газети «Урядові  вісті».

Микола Угрин-Безгрішний та Богдан Заклинський  зорганізували в Косові видавництво «Довбуш» і стали його редакторами. Тут почав виходити і журнал «Чорногора», редактором якого був також М.Угрин-Безгрішний. З його іменем пов’язано й  заснування в Косові повітової бібліотеки і театру, про що 1 лютого 1919 року в «Урядових вістях» (ч.5) була надрукована відповідна інформація. З неї дізнаємося, що театр носив  ім’я Івана Тобілевича і на той час дав дві вистави за п’єсою Б.Грінченка «Степовий гість».

Повітовий уряд зразу ж після проголошення ЗУНР розпочав на Косівщині реформу освіти. Навчання стало вестися українською мовою. Анатоль Лепкий своїм розпорядженням від 18 грудня скасував усі закони, видані  австрійським урядом в освітній галузі, мотивуючи, що  «школа в Українській Народній Республіці має бути виключно національною». В усіх школах  запровадили обов’язкове вивчення і виконання українського державного гімну. Не було нових українських підручників, тому дозволили користуватися старими, але вилучивши з  них усе, що не стосувалося Української держави.

Робота в освіті вимагала великого ентузіазму і самопосвяти. Не було приміщень для шкіл, українських учителів, необхідного навчального обладнання. Ці питання разом з повітовим урядом вирішувала Косівська філія Українського педагогічного товариства на чолі з Петром  Побігущим. Для формування кадрового складу було оголошено конкурс. За його умовами на заміщення посади тимчасового учителя допускалися особи без учительського диплома, які мали гімназійний атестат або інший документ про освіту.

Видавництво «Довбуш» почало друкувати шкільні підручники. Так, на 1919-20н.р. було заплановано видати підручники з п’яти навчальних предметів.

У Косові було відкрито вчительські курси, на яких навчалася  свідома українська молодь, члени юнацьких організацій, січові стрільці. За спогадами Анни Богдан, її мати Катерина зі своєю товаришкою Стефанією Жолкевич також закінчили ці курси. Навчання було  цікавим, добре організованим.  Серед майбутніх педагогів  було багато хлопців, вчорашніх усусів з Рожнова, яким дівчата допомагали в навчанні.
Після закінчення курсів всі отримали відповідні документи і скерування на роботу в школи повіту.

Ось такий поштовх державотворчому життю на гуцульських теренах дало проголошення 1 листопада Західноукраїнської Народної Республіки. Пам’ятаймо про цю достойну працю.

Аделя Григорук

Share

Прокоментуй!

Випуск №4, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *