Зачарування голосом

Іринка Радиш, як і мільйони школярів України, щоранку поспішає до школи,  відповідає на уроках, пише контрольні роботи, займається в гуртках. Звичайна учениця, скажете ви. І будете  неправі, бо Іринка – не просто восьмикласниця. Вона – гордість  Рожнівської  школи, учасниця, дипломантка й переможниця районних, обласних, всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів, ведуча  мистецьких заходів, які відбуваються не лише в Косові, Івано-Франківську, але й у Києві, Одесі, «Артеку» та за кордоном.

Чим же полонила скромна дівчинка з Гуцульщини вимогливих членів журі та організаторів артфестів?

Своєю органічністю й  невимушеністю на сценічних  підмостках?  Так.

Дитячою безпосередністю й щирістю? Так.
Не по  роках високою професійністю? І це також правда.

Але найперше – неповторним голосом і дивовижним чуттям слова. Іринка не просто декламує вірші – вона живе ними, перепускає через своє дитяче серденько радість і біль, щастя і горе, сумніви і віру. І при цьому знаходить такі проникливі інтонації, такі темброві ноти, так розкриває найтонші семантичні відтінки, що їй може позаздрити будь-який дипломований артист.

В Іринки – цілий альбом нагород: подяк, грамот, дипломів, здобутих з 2003 по 2011 рік. Усі вони однаково дорогі дівчинці, хай то буде шкільна відзнака чи Гран-прі на міжнародному конкурсі, іменна стипендія чи золотий тризуб від правлячого архієрея. Бо за ними – її життя, зосереджена й наполеглива праця, виступи перед аудиторією, нові знайомства, нові враження. Її мистецьке обдарування зачарувало єпископа Миколая Сімкайла і лауреатів Шевченківської премії Василя Пилип’юка та Романа Лубківського, народну артистку України Наталію Бучинську і телеведучу, заслужену артистку Оксану Пекун…

Ірина Радиш має багатий репертуар, але найбільше любить читати вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, духовну поезію. Вони якось дуже суголосні її внутрішньому світові. І вона хоче донести до  всіх те, що відкрила для себе із цієї багатої скарбниці українського слова.
Тому немає більшого щастя для юної артистки, ніж те, коли після  оголошення свого імені вона виходить на сцену. Притихла глядацька зала, сотні пар очей в очікуванні дивляться на неї. Лунають перші слова – і слухачі потрапляють у полон поезії. Рядки, що їх читає Іринка, звучать то радісно й оптимістично, гінко линучи увись, то стихають, збавляють у темпі, тривожними акордами б’ються в серце, а потім знову вирівнюються, лагіднішають…

І хоча  багатьом знайомі вірші, які читає Іринка, все ж їй завжди вдається віднайти нову мелодику, блискучі переливи тембру, відкривати у відомих текстах щось зовсім не сподіване. Поетичні образи, які раніше лише злегка вимальовувалися в уяві, стають зримими і почутими під дією дивовижної магії голосу цієї дівчинки. Щедрі оплески – нагорода Іринці за одкровення.

Інститут біографічних досліджень у 2009 році видав унікальну книгу «Юні таланти України ХХІ століття». У розділі «Митці слова» окремою сторінкою розповідається  і про  нашу землячку, її талант та заслужені нагороди. Приємно, що як і інші обдаровані діти, вона є юним обличчям нашої країни і наповнює слово «Україна» новим, якісним та унікальним смислом. Тож доброї долі й звершення творчих задумів тобі, Іринко!

Аделя Григорук

Share

Прокоментуй!

Випуск №4, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *