Як ми йшли до гуцульської школи

Гуцульщина… Не злічити всіх пісень, легенд, переказів про цей край. Вона займає найвищі гори Східних Карпат, передусім Чорногірський хребет та місцевості, що прилягають до нього. На Буковині гуцульські села розташовані долиною річки Путилівки, яка впадає в Черемош, а на Закарпатті вони тягнуться долинами рік Чорної та Білої Тиси.

Отже, Гуцульщина охоплює повністю або частково Верховинський, Косівський, Надвірнянський райони та місто Яремчу, припрутські  села Івано-Франківської, Вижницький і Путильський райони Чернівецької, Рахівський район Закарпатської областей.

Хоч Гуцульщина перебувала під чужоземною владою впродовж шести віків, розірвана в різний час між Угорщиною, Польщею, Молдавією, Литвою, Австрією, Австро-Угорщиною, Чехословаччиною, Румунією, але горяни зберегли свої звичаї і традиції, говірку, прагнення до волі, гордий характер.

Освіта на Гуцульщині за часів чужоземного панування була найбільш занедбаною. Тут школи переважно були одно- і двокласними. Переважна більшість дітей шкільного віку взагалі не навчалися. У радянський час грамотність гуцулів різко підвищилась, але головну увагу в той час приділяли так званому комуністичному вихованню. Але національно свідома інтелігенція прагнула, щоб гуцули досягли європейського інтелектуального і культурного рівня, адже вони живуть у центрі Європи (географічний центр Європи знаходиться біля села Ділового Рахівського району).

23 травня 1991 року в Яворівській школі зібралися керівники відділів освіти і педагоги-ентузіасти Гуцульського регіону. Всі були одностайні в необхідності відроджувати національну систему освіти. Але на Гуцульщині відроджувати нічого (тут здійснювались полонізація, румунізація та мадяризація).

Отже, висновок був єдиний: необхідно створювати гуцульську школу як регіональну українську національну (національну в тому розумінні, що вона задовольняє інтереси нації).

Із проголошенням незалежності України утворився своєрідний вакуум: старе, заполітизоване потрібно відкинути, а нового ще не було.
У цей час учителі багатьох шкіл у своїй роботі відбирали все краще з народознавчого руху, що ширився по всій Україні, робили перші кроки у складанні програм з вивчення місцевого матеріалу. Вакуум поступово заповнювався. У Гуцульському регіоні в педагогічний обіг увійшов термін „гуцульщинознавство”, а це – знання історії Гуцульщини, природи, господарства краю, народного мистецтва, фольклору, звичаїв, традицій.

Якщо синонімом до етнографії (від грецьких слів “етнос”, що означає народ, і “графія” – опис, дослівно – опис народу), що вивчає життя і культуру народів, які проживають у нашій державі, вважають народознавство, а науку, що має предметом вивчення життя та культуру українців, незалежно від їх постійного поселення, називають українознавством, то правомірно вважати розділом науки, що займається вивченням життя і культури окремої етнографічної групи українського народу, який проживає на Гуцульщині, гуцульщинознавством.

Поки науковці схрещували списи, а дискусії в основному стосувалися термінологічного апарату, а не методики вивчення в школі, що потрібно для вчителів, ми визначили гуцульщинознавство як розділ науки та навчальний предмет. Для наукового обґрунтування та експериментального дослідження у 1994 році створили науково-дослідну лабораторію «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство».
У 1996 році провели з участю науковців з Києва, Львова, Івано-Франківська і Чернівців теоретико-методологічний та методичний семінар “Гуцульщинознавство як розділ науки і навчальний предмет”. Було обґрунтовано гуцульщинознавство як навчальний предмет (наприклад, існує математика як наука і як навчальний предмет).

Визначили, яку педагогічну мету переслідує вивчення гуцульщинознавства в навчальних закладах, найголовніші його завдання та педагогічні функції, оптимальний варіант змісту цього предмета та найдоцільніші шляхи, форми і методи його вивчення. Причому, у цій справі не може бути стандартів, інструкцій чи адміністративного тиску. Навпаки, всіляко заохочуються творчість, пошук, інноваційні підходи.

Старшим науковим співробітником лабораторії Ігорем Пелипейком були підготовлені орієнтовні програми вивчення гуцульщинознавства в 1-11 класах загальноосвітніх навчальних закладів, а також у вищій школі. Тепер гуцульщинознавство вивчається і як окремий предмет за рахунок варіативної складової навчального плану, й у процесі вивчення окремих предметів. Організовуються і факультативні заняття, і курси за вибором з певних розділів гуцульщинознавства, а також різноманітні позаурочні гурткові заняття.

Особливу педагогічну цінність мають такі види діяльності учнів, як збирання і вивчення фольклору, запис і складання словника гуцульських говірок, збір різноманітних експонатів, зокрема виробів художніх ремесел для шкільного музею, виявлення й опис пам’яток природи, архітектури та історії, створення топологічних карт і словників говірок своєї місцевості, дослідження родоводу і складання літопису сім’ї та ін.

Але без навчально-методичного забезпечення вивчення гуцульщинознавства залишилося б тільки продекларованим. Тому лабораторією була заснована серія „Бібліотека гуцульської школи”, підготовлено і видано понад двадцять книжок (посібників, хрестоматій, довідників тощо). Зокрема Ігоря Пелипейка “Плай” (книга для читання про Гуцульщину), “Флояра” (хрестоматія з гуцульського фольклору), “Гуцульщина в літературі”,  “Мій рідний край” та ін., Петра Лосюка “Гуцульська школа”, “Гуцульщинознавство в українській національній школі”, “Хрестоматія з гуцульщинознавства”,  “Регіональний етнографічний компонент у сучасній школі”, Никанора Крета і Оксани Ткачук “Гуцульщина літературна” (випуск 1, 2), Оксани Боєчко “Поговоримо про Гуцульщину англійською” та багатьох інших авторів.
П.Лосюк та І.Пелипейко заснували і видали десять номерів регіонального науково-педагогічного і літературно-краєзнавчого журналу “Гуцульська школа”. І все це багатство побачило світ без жодної копійки державного бюджету.

Велика заслуга в гуцульщинознавчому русі за двадцять років керівників відділів освіти та методичних кабінетів, педагогів-ентузіастів. У Косівському районі це — Я.Матійчак, В.Курищук, В.Козьменчук, Н.Крет, А.Григорук, В.Корпанюк, М.Близнюк; у Верховинському – П.Гнилиця, І.Зеленчук; у Надвірнянському – І. Будзак, О. Савчук, М. Йосипенко; у Коломийському – І.Терлецький; у м. Яремче –
М.Сміх; у Вижницькому – Д.Никифоряк, Н.Черкач; у Путильському – О.Чепіль, В.Гребенщиков, М.Кондряк; у Рахівському – Ю.Беркела, Б.Григірчак, М.Ткач, О.Шкуро.

Забезпеченню високого науково-методичного рівня видань, конференцій, семінарів завдячуємо науковцям М.Стельмаховичу, Р.Скульському, М.Лесюку, Б.Остафійчуку, В.Грабовецькому, Я.Закревській, В.Гуменюку та багатьом іншим, методистам Івано-Франківського ОІППО, а також підтримці обласного управління освіти, Національної академії педагогічних наук України (НАПНУ).
Високий поліграфічний рівень видань забезпечували і надавали велику допомогу директори видавництв ЗАТ „Прут Принт” В.Карий і „Писаний Камінь” М.Павлюк.

Становлення гуцульської школи як регіональної української національної було непростим. Це і формальне сприйняття пасивної частини учительства, які не можуть подолати інерцію минулого, і байдужість чиновництва та ін. Дехто вважав гуцульську школу якоюсь там хуторянською.

І все ж до якої школи ми йшли двадцять років? Найкраще з цього приводу написав Ігор Пелипейко: „Гуцульська школа – це, власне, українська школа Гуцульського регіону; як карпатська смерека, закорінена в твердому ґрунті, пнеться до сонця, так і гуцульська школа, ґрунтуючись на народних педагогічних традиціях рідної верховини, прагне осягнути високого рівня освіти високорозвинутих націй”.

Петро Лосюк,
голова Гуцульської освітянської ради,
член-кореспондент НАПНУ,
кандидат педагогічних наук,
народний вчитель України

Стаття ілюстрована світлинами Богдана Штундера з урочистостей, присвячених 20-річчю гуцульської школи.

Вітаємо з престижною нагородою

16 грудня 2011 р. в Національній академії наук України відбулася церемонія вручення нагород “Золота фортуна” Міжнародної академії рейтингових технологій і соціології. Серед нагороджених – Петро Васильович Лосюк – директор Яворівської ЗОШ І-ІІІ ст., член-кореспондент НАПН України, кандидат педагогічних наук, удостоєний медалі 20 років Незалежності України.

Щиро здоровимо Вас, шановний Петре Васильовичу, зичимо здоров’я та нових успіхів у педагогічній праці, якій Ви присвятили все своє життя!

Share

Прокоментуй!

Випуск №4, 2011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *