Звіздар у колисці зелених гір

Доля не була прихильною до нього все життя. Вона кидала його, як трісочку, у розбурханій гірській ріці від одного берега до іншого. Маючи од віку двадцять чотири роки, він сів на лаву підсудних разом із Іваном Франком і відсидів у Коломийській тюрмі три місяці. Микола Колцуняк за фахом був народним учителем, але за свої прогресивні погляди довго не затримувався на одному місці. Родом із села Ковалівки, що під Коломиєю, він мандрував, як гуцульський одіссей, від села до села. Влада тримала його на підозрі, позаяк він, крім учительської роботи, ходив поміж людьми і збирав фольклор. Цісарська влада з підозрою ставилася до освічених людей. Тільки короткий час Микола Колцуняк після закінчення Станіславської учительської семінарії працював у рідному селі. З перших же днів війт не злюбив “пана професора”, який “пхав носа” у державні та урядові справи, нерідко захищав своїх односельчан, писав скарги на незаконні дії сільських лихварів та інших маєтних кривдників. Поєдинок з війтом завершився тим, що приїхав інспектор шкіл і звільнив оборонця простого люду. Довелося піти працювати аж у Кобаки. Тут народний вчитель зустрівся з маленьким хлопчиком Іваном Семанюком, якого водив до школи дід Дмитро Олексюк із Заліської гори. Дитина була обдарована й опановувала грамоту з першого слова учителя. Микола Колцуняк любив дотепного і розвинутого хлопця, який від діда знав багато казок, легенд і співанок на слова Юрія Федьковича.

– Давайте хлопця в науку, з нього будуть люди, – радив учитель старому Микитюкові (так у селі називали Олексюка із Заліського горба). – Не запрягайте його до плуга та худоби.

– Та я за те, аби хлопець учився, – казав поважний Олексюк. – Внук у мене на вихованні, то я йому добру науку дам. Я з ним був у мого знайомого на тім боці Черемошу, поета Юрія Федьковича. То й він мені радить пускати хлопця в науку…

Через рік Миколі Колцуняку довелося покинути гостинні Кобаки. Вже пізніше з малого обдарованого хлопчини виріс відомий у Галичині письменник Марко Черемшина. А Миколу Колцуняка перевели вище в гори, аж у село Шешори.

У цих роках молодий вчитель познайомився з донькою пароха Гната Цурковського. Плебанія у селі Лючі, поблизу Яблунова, у той час була гостинним осередком багатьох відомих громадських діячів, письменників та політиків. Тут бував Остап Терлецький, друг Івана Франка. Є світлина за 1880 рік, на якій увічнено Миколу Колцуняка, його дружину Клементину, Івана Франка, Кирила Геника, друга і соратника Каменяра, та його майбутню дружину Павлину Цурковську. Шлюб з донькою Гната Цурковського був щасливим.

Микола Колцуняк почав поратися у батьківському господарстві в селі Ковалівці і зай­матися краєзнавчою роботою. Він збирав народні пісні, писав статті для прогресивних видань Львова. Біля молодої дружини, яка високо цінувала здібності глави сімейства, йому писалося легко і багато. У журналі “Правда” виходить друком його велика наукова розвідка “Весілля у Ковалівці”, згодом у цьому ж виданні – етнографічна стаття “Будні і свято у коломийських підгорян”. Коли переглянути “Правду” за 1890-92 роки, то там є повідом­лення народного вчителя з Ковалівки і про життя громади. Микола Колцуняк береться не лише за публіцистику, а пише і друкує вірші та оповідання у відомому львівському дитячому журналі “Дзвінок”. Активна громадська діяльність народного вчителя не могла пройти непомітною повз Шкільну Раду у Львові.

Після багатьох намагань повернути у шкільне життя Миколу Колцуняка справу “поскребованого” вчителя взяли на розгляд Крайової Ради. Інспекторський відділ категорично стояв не надавати Миколі Колцуняку посаду вчителя навіть у найглухішому гуцульському селі. Аргументи: 12 березня 1880 року Миколу Колцуняка було заарештовано за ведення соціалістичної пропаганди, за зв’язки з Іваном Франком, Анною Павлик, у якої він брав читати марксистську літературу. По цій справі проходило ще 16 селян села Москалівки.

Але у Крайовій Раді були і прихильники Миколи Колцуняка. Вони висували інші мотиви: вину Миколи Колцуняка, як і цілої групи, не було доказано. Слідство було припинене. Тим більше, що з того часу в житті молодого вчителя відбулися зміни. Своє життя він пов’язав зі священицькою родиною, а сам Гнат Цурковський – прихильник і оборонець теперішньої влади. Зять добре ставиться до Бога, церкви, вивчає і пропагує церковні обряди.

Після довгих поневірянь і письмових звернень Микола Колцуняк отримав нове призначення – село Яворів на Косівщині. Це була зелена колиска гір, звідки у широкий світ пішли Ярослав і Софія Окуневські, де черпали свою наснагу в плебанії Окуневських Ольга Кобилянська, Леся Українка, Климент Квітка, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, Іван Франко. Звідси підуть у життя троє дітей народного вчителя, етнографа і журналіста Миколи Семеновича Колцуняка – Марія, Юліан і Гнат, названий на честь діда по матері.

Доньці стелилася щаслива доля. Вона стане відомою галицькою письменницею. Як і батько, буде вчителювати у Корничі, Коломиї. Дорогу в літературу відкриє їй Осип Маковей на сторінках “Літературно-наукового вісника”. Тут вона надрукувала своє перше оповідання “Як не твоя, то й нічия”. Потім написала повість “Настрічу сонцю молодому”. Окремою книжкою повість вийшла у коломийському видавництві “ОКА” Осипа Кузьми. Як і друга повість “Проти филі”. Видавець Осип Кузьма доводився письменниці чоловіком. Марія Колцуняк повторила життєве кредо свого батька – вона була активісткою громадського життя в Коломиї. Просвітитель, народна вчителька, перекладач, вона брала активну участь в роботі “Кружка руських жінок”, школи імені Шевченка, імені княгині Ольги. Вона прожила коротке життя – не цілих сорок років і померла від туберкульозу у розквіті таланту.

Трагічна доля склалася у сина – Гната Колцуняка, відомого галиць­­кого графіка – архі тектора за освітою, етнографа і фольклориста за покликанням. Він був наймолодшим у сім’ї, і після смерті батька ним опікувався родич Юрко Колцуняк. Він влаштував хлопця в Коломийську гімназію. Після її закінчення Гнат Колцуняк вчився на архітектурному факультеті Львівської політехніки. Після закінчення інституту працював у Львові, а потім у Коломиї. Був членом етнографічної секції Наукового товариства імені Шевченка. Брав участь у етнографічних експедиціях по Гуцульщині. Написав ґрунтовне дослідження “Народні хрести в Коломийщині”. Його графічні роботи видавалися в Галичині у вигляді поштових листівок “Гуцульські мотиви”. Як художник-ілюстратор оформляв обкладинки книжок “Мойсей” Івана Франка, “Народна ноша” Леся Мартовича, “Смерть Бога” Михайла Яцкова.

Середній син Миколи Колцуняка по імені Юліан пов’язав своє життя з кооперативним рухом, брав активну участь у розвитку галицької кооперації…

Батько Микола Колцуняк був не просто учителем, а вчителем-новатором. Обійнявши посаду народного вчителя в Яворові, він цікавився розвитком народного мистецтва. Дуже тісні зв’язки встановив з відомими народними умільцями цього села – різьбярами Шкрібляками. Він, чи не перший у школах Гуцульщини, запровадив уроки праці: вчив дітей різьбярству, садівництву, столярству, ткацтву. Микола Колцуняк перший розповів широкій громадськості Галичини про талант родини Шкрібляків. У 1889 році в газеті “Батьківщина” він опублікував статтю “Юрко Шкрібляк і його сини Василь, Микола і Федір”.

Не дивлячись на покликання й ентузіазм народного вчителя Миколи Колцуняка, який, як звіздар у темному царстві, серед зелених гір ніс крутими плаями науку, влада постійно переслідувала його за прогресивні методи роботи. Він помер раптово на запалення мозку у 1891 році. Яворівська земля, оспівана красним письменством і красою виробів народних умільців прийняла у вічні обійми просвітителя і народознавця. Тільки білі громи гуляють сьогодні по зелених плаях та плаче давня флояра.

Богдан ТИМІНСЬКИЙ

Share

Прокоментуй!

Випуск №5, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *