Музей пісняра

На початку 2011 року в культурному житті села Рожнова відбулася неординарна подія: для відвідувачів широко відкрив двері своєрідний домашній музей відомого місцевого пісняра Григорія Пилип’юка.

Основою експозиції стали музичні інструменти, на яких усе життя грав і грає гостинний господар. На Косівщині Григорія Пилип’юка справедливо називають людиною-оркестром, яка може зіграти на трубі велосипедного керма чи на гумовому шлангу. Григорій Васильович і справді грає більш як на двадцятьох інструментах. З духових йому підвладні баритон, тенор, альт, бас, труба, тромбон, саксофон, кларнет, флейта, сопілка і флояра. Добре грає на скрипці, цимбалах, дримбі. Вміє заграти на баяні, акордеоні, фортепіано, контрабасі. На звичайнісінькій фотоплівці імітує художній свист. Понад сорок років Григорій Васильович навчає рожнівських дітей грі на різних музичних інструментах, раніше керуючи ансамблем сопілкарів і дримбарів.

На чільному місці в експозиції авторські книжки “Пісенне джерельце” та “Букет пісень”, що вийшли в світ у Косівському видавництві “Писаний Камінь” (2001, 2007, 2009 рр.). Вони прийшли до читача завдяки сприянню книговидавця, мецената-благодійника Михайла Павлюка. У збірниках вміщено понад півтори сотні пісень, створених обдарованим музикантом і самовідданим учителем Григорієм Пилип’юком на вірші поетів Косівщини Богдана Радиша-Маринюка, Володимира Григорака, Ольги Галичук, Ярослава Щербаня, світлої пам’яті Михайла Борука.

Схвально оцінив доробок колеги керівник народної хорової капели “Діброва”, заслужений працівник культури України Ігор Бортейчук. У передмові він, зокрема, написав: “Пісні, творені щирим серцем самодіяльного композитора Г.В. Пилип’юка, підкуповують простими інтонаціями, вдалими мелодійними зворотами, дохідливою і логічною гармонізацією, близькістю до народної основи, променяться барвистим колоритом Карпатського краю. У кожній пісні відчувається любов автора до України, до рідної землі і мови, до наших національних святинь. Пісняр володіє значним даром, багатством творчої фантазії, усталеним світоглядом і великим життєвим досвідом”.

У збірнику “Букет пісень” читаємо відгук директора Косівського районного Народного дому, заслуженого працівника культури України Василя Звіздарика: “Григорій Пилип’юк пише пісенні твори за покликом серця, прагнучи продовжити й розвинути українську народнопісенну традицію, в якій завжди були присутні благородні людські устремління до Батьківщини, матері, коханої. Він належить до тих митців, які володіють щасливим даром створювати пісні щирі, мелодійні, індивідуальні за своїм авторським почерком. Пісні Г.В. Пилип’юка завжди знаходять дорогу до сердець слухачів, а це – найперша передумова мистецького успіху”.
Пісні закомпоновані і систематизовані за тематичними розділами: “Духовні пісні на прославу Всевишнього”, “Рідній Україні”, “Найдорожча у світі”, “Роки шкільні незабутні”, “Без мрії не можна жити”, “Героям слава”.

В експозиції численні нагороди Григорія Васильовича. Серед них орден “За заслуги ІІІ ступеня”, яким ветеран сцени нагороджений у 2003 році, медаль VІІІ Міжнародного фестивалю гуцулів, який проводили у Косові 1998 року, диплом ІІ ступеня ХІ Всесвітнього гуцульського фестивалю (смт. Верховина), 2001 рік, Диплом лауреата ХХVІ всеукраїнського фестивалю гумору та сатири “Вишневі усмішки” (Київ), 2006 рік, Диплом І ступеня з присвоєнням звання “Професійний сміхотворець України” у номінації найоригінальнішого жанру всеукраїнського фестивалю сатири та гумору. Тут же – численні грамоти районного й обласного рівнів, якими народного митця було нагороджено як художнього керівника Народного дому ім. Андрія Красовського села Рожнова за багаторічну сумлінну працю і вагомий внесок у розвиток культури і збереження музично-пісенної спадщини Косівщини і Прикарпаття.

Впадають у вічі відвідувачам численні світлини. З великого портрета зорять лагідні очі дружини пісняра Стефанії Петрівни, яка була для чоловіка доброю музою – помічницею, порадницею, об’єктивним критиком і щирим поцінувачем його творчого доробку. Люблячий чоловік присвятив дружині дві прижиттєві пісні.

Поруч портрет молодих Григорія і Стефанії під час їхнього весілля 1958 року та портрет “молодих” під час “Золотого весілля” 6 лютого 2008 року. Вони в день свого п’ятдесятиріччя подружнього життя – сивоголові, статечні – стояли на східцях своєї оселі з калачем на вишиваному рушнику, зустрічаючи дорогих гостей. Їхні очі просльозилися, коли весільного марша заграли друзі Григорія Васильовича – скрипаль Василь Стеф’юк, цимбаліст Ярослав Розпутник, баяніст Василь Пилип’юк, трубач Григорій Радиш, бубніст Ярослав Кричун. Фотограф зафіксував мить, коли молодих тепло вітали завідувач відділу культури і туризму, заслужений працівник культури України Дмитро Біланюк та керівник капели “Діброва”, теж заслужений працівник культури України Ігор Бортейчук. Музиканти зустрічали мелодіями найдорожчих гостей – дітей і внуків. Наймолодші внуки несли весільне деревце із символічною цифрою “50” на вершечку.

В одній з кімнат – вишивані роботи покійної Стефанії Петрівни: подушки, скатертини, рушники, серветки, доріжки, накидки з різними візерунками в техніці “хрестика”, “низинки”, “гладі”. З любов’ю вимережила голкою й нитками на полотні образи-ікони “Народження Ісусика в яслах”, “Матір Божа з Ісусом Христом”, композицію “Земний рай”.

Уваги заслуговує портрет, на якому Григорій Пилип’юк поруч із славнозвісною землячкою – співачкою, народною артисткою України, Героєм України Марією Стеф’юк. Григорій Васильович, до речі, присвятив їй дві задушевні пісні.

Юним краєзнавцям потрібно знати, що Григорій Васильович Пилип’юк – родом із села Новоселиці Снятинського району. У 1967 році закінчив хоровий відділ Снятинського культосвітнього училища. Тож, буваючи у Рожнові, не забудьте відвідати хату-музей цієї цікавої, неординарної людини. Він зігріє вас теплом свого таланту, щирості, людяності.

Іван МИСЮК, член НСЖУ

Share

Прокоментуй!

Випуск №5, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *