Думна дорога Віктора Максимчука

Я пишу про те, що розумію, про те, що люблю,
І в міру того, як пишу, я відкриваю світ самого себе
Кузьма ДЕМОЧКО

Справжньою культурною подією можна назвати презентацію нової книжки Віктора Максимчука “Іду до себе”, яку зорганізували Клуб творчої інтелігенції “Німчич” та Вижницька центральна районна бібліотека (директор М. Мицкан). І не випадково до цього звідомлення епіграфом взяті слова знаного на Буковині журналіста К. Демочка, які просто таки синкопують “себепочуванню” автора презентованої книжки: “Іду до себе… Тож іти я мушу / Бо я ступаю на поріг весни. / У цім двобої я вблагаю душу / Торкнутися своєї глибини…”.


І ота “глибина” В.Максимчука об’єдна­ла присутніх у спільній молитві за його батьків Петра Арсенійовича та Лідію Іллівну, світлій пам’яті яких і присвячене вищезгадане видання. Основуючись заввагами автора передмови П. Сороки щодо тематичної розмаїтості книжки, працівниця РДА м. Вижниці Ангеліна Юрійчук напрочуд легко задала тон щирій розмові, надавши слово всім присутнім. Зокрема, у композиційній побудові заходу зазвучали вірші-присвяти незрадливим друзям, які В. Максимчук написав у неволі. І кожна з них по-своєму засвідчила вміння поета кількома точними штрихами розкрити характер згадуваної особистості. Свої ж душевні резиґнації навзаєм відтворювали художник і різьбяр Володимир Ворончак (зауважив, що там, у міліції, Максимчук був людиною, а тут, у вистоянні, із “зчорненою обставиною” він вдвічі Людина), поет Василь Шкурган (жартуючи про побратимство не лише по перу, а й по внуках, косів’янин побажав “так тримати, бо в тій глибокій роботі над собою Віктор заряджає й інших”), Василь Джуран (який зауважив, що Віктор вірить віршами, а цей час, ця болюча струна, мовлячи словами Т.Мельничука, то все від Трійці).

Поетичними сподіваннями на хвилююче поліпшення життєвих обставин Максимчука висловились колеги по писем ному цеху Ігор Маковійчук і Ярослав Кузик. До товариського обговорення книжки долучились й поети Микола Близнюк (зауважив дві дороги, перша з яких у зневірі кане у безвість, друга ж – що відкриває нові горизонти, простелюється у тривалу “себеприсутність”), Надія Кибіч (яка побажала роботи для душі і тіла). Слова підтримки й захоплення висловили викладач Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В.Шкрібляка Зінаїда Лизун і художник Віталій Косович. Думна дорога Віктора Максимчука зворохобила й мистецькі подружжя Аделю та Антона Григоруків (які говорили про те, що Вікторові талановито вдалося “небо в клітинку” розширити до високих просторів) та Світлана Ярема й Віталій Писарюк (які подарували Вікторові картину небесних кольорів із символічним голубом надії). Звертаючись як у листах, так і при зустрічі до “творчо невтомленого побратима”, головний редактор газети “Буковина” Володимир Михайловський зауважив, що з книжкою, яку отримав у щиру незабудь кожний присутній, не соромно піти в світ. І що то є велика мужність писати саме так, “всенабираючи” висоту.

Своє враження щодо поетичних образків В. Максимчука висловили також невтримна Зінаїда Лизун, меценати Галина Фуштей і Василь Ватрич. Його поезію “ліками для душі” назвав знаний на Буковині композитор Тарас Бойчук. По-своєму щиро й відкрито звучали побажання мисткині Тамари Огданської.

У загальних сентенціях сприйняття заходу як би витворився вишиваний рушник, на якому притемнені кольори освітлювались, виграючи яскравими барвами. У підсумок цьому зазвучали й “Пісня про рушник”, “Виростеш ти, сину” у виконанні працівників Вижницького районного будинку культури Ольги Дроняк, Наталії Сушинської та Антоніни Клоцької.

Приємно, що на заході були присутні й долучилися до розмови начальник відділу культури Микола Мойсей, керівник народної аматорської кіновідеостудії “Черемош” Микола Сушинський, директор Вижницького видавництва “Черемош” (в якому, до речі, й вийшла книжка) Ігор Бідений.

Варто відзначити, що оті хвилюючі миті зафіксував об’єктив фотокора газети “Вижницькі обрії” Михайла Горюка.

Призадуманий погляд Віктора Максимчука… Легка усміхненість у жартівливих вкрапленнях… Самозаглиблення, в якому пізнається, “де провалля, де межа між духом і зухвальством” (вислів В. Стуса)… І все то увиразнюється у поетичних рядках Віктора Максимчука:

“Я вдячний тим, чиє плече зі мною
У час весілля і розлуки час.
Ми поєднались участю земною –
Ніхто не в силі роз’єднати нас…”

Ніна ВАСИЛЬЧЕНКО-КАВЕРІНА.
м. Чернівці

Світлини Михайла ГОРЮКА .
м. Вижниця

Share

Прокоментуй!

Випуск №5, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *