Мистецька візія світу Юрія Павловича

Для Юрія Павловича мистецтво стало власною версією української історії та національної філософії, тим все­світом у собі, який справляє потужний вплив на формування самосвідомості, культурного коду українця, а відтак допомагає пробудити пам’ять роду, збагнути тяглість етнічної традиції, свою приявність в українському бутті в усіх його вимірах – минулому, сучасному й майбутньому. Саме із таких змислів й виходить Ю. Павлович у своїй творчості. Тематичний, як і жанровий діапазони автора достатньо широкі.

Створені Ю. Павловичем образи відчитуються в етнографічних, етнофілософських, етнографічних, етнокультурних, етнопсихологічних, етногеографічних, міфологічних, фольклорних, релігійних контекстах, досягаючи національної виразності й повноти смислового вираження.

Юрій Павлович, позиціонуючи себе в теперішньому вимірі часу, вважає за свій святий обов’язок ревно трудитись на тій ниві, яку вказав йому Господь. Під цим оглядом прикметним є те, що яскравий творчий спалах художника хронологічно вписаний саме в непрості 90-ті роки ХХ століття та початок нового тисячоліття. Воскреслий українських дух, національне державобудівництво, повернення з небуття імен титульних українських державних, історичних діячів, борців за волю й незалежність рідної землі, видатних постатей української науки, культури, мистецтва – все це надихає художника, дає новий поштовх творчій ініціативі. В доробку Павловича з’являється ціла галерея національних героїв України, прямо чи опосередковано-метафорично ним відображених. Серед них – Тарас Шевченко, Іван Франко, Володимир Шухевич, Августин Волошин, Олекса Довбуш, Андрей Шептицький, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов; народні майстри – творці духовності, в їх ряду знамениті Шкрібляки – Корпанюки, чия династична присутність в мистецтві України сформувала яскравий феномен української етнічної культури, подібний якому важко відшукати в духовному здобутку будь-якого іншого народу.

Творячи свої образи, Ю.Павлович глибоко занурюється в незбагненний внутрішній світ людини, прагне передати її природний підсвідомий зв’язок з Богом, простором, вічністю, архетипальними виявами когнітивного. Добре знання універсальної мови символів робить можливою складну історико-мистецьку інтерференцію конкретних зображень та символічних нашарувань, що дозволяє митцеві вписати факти національного буття в загальнолюдський контекст. У такий спосіб навіть яскравий у своєму етнографічному звучанні гуцульський цикл Юрія Павловича стає  зрозумілим європейському глядачеві, який знається на семантиці знакових підтекстів.

Художник дуже вимогливий до себе. Його творчий здобуток – результат напруженої повсякденної праці, бо трудиться Павлович як довічний раб музи, від якої немає відкупу.

Аделя ГРИГОРУК

Share

Прокоментуй!

Випуск №5, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *