Віра Попович та її сім’я

На околиці Косова, у багатоповерхівці, в однокімнатній квартирі скромно і тихо жила жінка з багаторічним педагогічним стажем Віра Василівна Попович. Як жила тихенько, так і пішла з цього світу в 2003 році. Мало хто знав з косівчан, що походить вона із високопатріотичної української сім’ї, знаної в широких колах громадськості навіть за кордоном. Їй не можна було щось розповідати про себе, про свою сім’ю, бо за нею весь час слідкувало недремне око кадебістів.

Її батько Попович Василь Олексійович народився 17 лютого 1880 року у Топорівцях Городенківського повіту в сім’ї заможних сільських господарів. У 1891 році закінчив сільську школу і працював у господарстві своїх батьків. Через два роки разом зі своїм товаришем, сином управителя школи Володимиром Стефанівим вступив на навчання до Коломийської гімназії. Потім обидва пішли вчитися у Львівську духовну семінарію. Перед закінченням семінарії обидва, Василь і Володимир, одружилися на сестрах Олені і Стефанії — дочках отця Степана Макогонського, декана Городенського деканату, пароха села Поточища.

Після закінчення Львівської духовної семінарії, за особистим направленням Станиславівського єпископа Григорія Хомишина, як дуже зразкового і відмінного семінариста о. Василя направили на роботу в Коломию, де він служив до 1920 року.

У зв’язку з погіршеним станом здоров’я у 1920 році попросився на вільну в той час парохію в село Городницю Городенківського деканату. У Городниці служив на парохії до 1941 року. У подружжя Олени і Василя Поповичів народилося дев’ятеро дітей: Ірина, Теодозія, Степан, Віра, Богдан, Орест, Святослав, Роман і Зеновія.

У 1935 році дружина отця Василя Олена померла. Всі сімейні клопоти взяла на себе дочка Віра, якій тоді було вісімнадцять років. Отець Василь Попович мав велику і дуже патріотичну українську родину, яка була пристановищем чисельних відвідувачів, охочих відпочити на березі Дністра. Особливо сюди навідувались студенти Городенківської гімназії, товариші по навчанню дітей отця Василя.

У 1941 році отця Василя заарештували органи НКВС і вивезли з дітьми — Вірою, Святославом і Романом у Сибір на спецпоселення. 31 березня 1944 року отець Василь, не витримавши наруги над чесними патріотами української землі, помер у м. Тунгуска Нижня серед німецьких колоністів, вивезених з Поволжя. Там і спочивають його тлінні останки.

По-різному склалась доля його дітей.

Найстарша, Ірина, народилась у 1907 році в Коломиї. Закінчила Коломийську міську школу і продовжила навчання у гімназії. Закінчила гімназію Сестер Василіянок у Львові. Після закінчення поступила у Варшавський стоматологічний інститут. Після закінчення за оголошенням влаштувалася на роботу в м. Помор’я біля Гданська (Польща). Вийшла заміж. Чоловік працював зубним техніком. Через кілька років, а саме у 1938 році, сім’я Ірини переїхала жити у м. Бережани Тернопільської області, де відкрила свій зубний кабінет. У 1943 році виїхала із сім’єю в Німеччину, а звідти у 1946 році — в Америку. Померла у 1998 році у м. Нью-Джерсі.

Теодозія народилася у 1911 році в Коломиї. Закінчила Коломийську міську школу, гімназію і поступи ла у Львівський університет на правничі студії. Закінчила навчання у 1932 році і працювала конципієнтом у Коломиї в адвоката Чернявського. У 1941 році переїхала жити до Львова і працювала лаборантом у медичному інституті. У 1943 році вийшла заміж і невдовзі із сім’єю переїхала жити до Косова. Працювала в аптеці. З 1950 року її перевели на роботу у Станіслав в обласне аптекоуправління. У 1996 році померла.

Степан народився у 1913 році в Коломиї. У 1935 році закінчив Городенківську гімназію і поступив у Львівську духовну академію. Дуже мав гарний голос, був красивої і розвинутої статури. Під час навчання його відібрали із товаришем-семінаристом супроводжувати на інвалідському візку Митрополита Галицького Андрея Шептицького під час богослужінь у соборі святого Юра.

У 1939 році почав учителювати у Кунисівській семирічній школі Городенківського району. А в 1943 році разом із сестрою Іриною виїхав на постійне проживання в м. Конора (Канада).

Віра народилася 24 лютого 1917 році в Коломиї. У 1920 році разом із сім’єю переїхала на постійне проживання у село Городницю Городенківського повіту. У 1935 році закінчила Городенківську гімназію і після смерті матері виховувала молодших братів і сестру та працювала по господарству. У 1941 році як сім’я, ворожа радянській владі, разом з батьком отцем Василем, братами Святославом і Романом була заарештована органами НКВС і вивезена у Красноярський край. У 1946 році після реабілітації разом із Святославом повернулася додому і проживала у сестри Теодозії в Косові. Пізніше поступила вчитися у Станіславський державний педінститут, який  в 1959 році закінчила. Працювала вчителем у різних школах аж до виходу на пенсію. Весь час жила у Косові. Народила і виховала сина, який зараз живе у Івано-Франківську. Померла Віра Попович у 2003 році.

Богдан народився у 1919 році в Коломиї. Закінчив Городницьку сільську школу, Городенківську гімназію і поступив вчитися у Львівський університет на правничі студії. Член ОУН. Входив до Крайової Екзекутиви ОУН. У 1939 році, коли прийшла радянська влада, органи НКВС підкупом і шантажем вийшли на слід широко розгалуженої підпільної Крайової сітки ОУН. Щоб врятуватись і зберегти керівні органи Крайової ОУН, було прийнято рішення всім розійтись по домівках і чекати особливого розпорядження. У зв’язку з цим Богдан Попович перервав навчання, приїхав додому і помагав родичам по господарству. Проте у 1940 році органи НКВС вийшли і на його слід. Товариші попередили про небезпеку. Почав переховуватись. Але представники районного НКВС по кілька разів на добу навідувались до помешкання Поповичів, розшукуючи Богдана. Тоді він нелегально дібрався до Львова. Там було прийнято рішення про перехід за кордон. У грудні 1940 року при переході кордону в Угорщину радянські прикордонники його вбили.

Орест народився у 1921 році в селі Городниці. Спочатку вчився у Городницькій сільській школі, потім продовжив навчання у Городенківській гімназії. З приходом радянської влади перейшов вчитися у десятий клас Коломийської середньої школи №1. Невдовзі тут його заарештували органи НКВС — і до травня 1941 року він просидів у Станіславській тюрмі. Подальніша доля невідома.

Святослав народився у 1923 році в селі Городниці. Закінчив Городницьку сільську школу і продовжив навчання у Городенківській гімназії, а потім теж разом із братом Орестом перейшов вчитися у Коломийську середню школу №1. У 1941 році разом із сім’єю вивезений на спецпоселення у Красноярський край. В 1946 році повернувся додому і проживав у сестри в Косові. Пізніше вступив до Львівського медичного інституту. Працював весь час у Львові лікарем-рентгенологом. Помер у 2000 році.

Роман народився у 1926 році. Вчився у Городницькій сільській школі. В 1941 році разом із сім’єю вивезений на спецпоселення у Сибір. У 1944 році його забрали до армії в робочий батальйон, а потім — на фронт.У кровопролитних боях у Нойгаммері (Польща) був тяжко поранений. Поки лікувався, війна закінчилась. Прийшлось дослужувати. Служив у Казахстані. Після демобілізації приїхав до Станіслава і влаштувався на роботу слюсарем на заводі. У 1988 році помер.

Наймолодша з дітей о. Василя Поповича, Зеновія, народилася у 1927 році. Вчилася у Городницькій сільській школі. Її забрала до себе на виховання найстарша сестра Ірина у м. Бережани. Потім разом із сестрою виїхала в Америку. Живе і досі у Чикаго (США).

Дмитро МОХОРУК,
м. Снятин

Share

Прокоментуй!

Випуск №5, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *