Мошко-петрушка

На царинці під горбом жив богач Николайко з Ганнусею та дітьми. У него були май служниці і був слуга Коцько, великий фіфак. Навчівси собі грати у дубелтивку напроти жидивскої хати. Там жили Мошко з Сурков. Мошко був пудний, худий та й до того ші слабовитий. А Сурка була румнєна, пещєна, мала чорнєве волосє, кєжко ни робила, любила собі попочівати. Кожнї днини Сурка ходила брати водиці до чуркала.

Одного разу Коцько то вивидів і борзо вихопився надвир з хати. Штрик пид пивницу до вітру. Сурка верталася вид чуркала та й увиділа, єк Коцько телімбав, її то си вдало, имилася кортєчка д’ний, ледве що донесла водичку. Зробиласи слабов, кочєїтси по хаті, гет стала бліда. Мошко перепудився і питатци: “Ци ти вжі шош переступила?”

Сурка не признаєтси, що її очі заболіли, єк Коцько телімбав. Встала з пидлоги, упала на лужко та й каже, що кольки її збирают і лиш Коцько має добрий лік до неї. Мошко кінув кров у собі, прибіг до Коцька і просит: “Любий Коцьку, йдім до Сурки, уна стала слаба і лиш хоче видіти вас, ви маєте до неї лік”. “Най буде, цей раз ші йду з тобов, Мошку”, – каже Коцько. Він узєв, посмотрив Сурку і каже, що знає їй лік. Треба Сурку добре помастити. Для цего треба кришку масла, кілограм бужениці, флєжку горівки, білого хліба і карабушку борсукового жиру. “Йо, уже несу, любий Коцьку, але за жиром треба бічі у аптеку”. “Мошку, треба заперти двері, єк я буду мастити Сурку, абис хтось чужий не увійшов у хату, бо лік пропаде, єк хтос ме видіти”. “Добре, закривайся, але я вже біжу в аптеку”. “Чєкай, Мошку, єк я му пизнавати, що ти прийшов? Вас тут є аж сім Мошків”. “То я скажу, що Мошко-петрушка”. Коцько за Мошком закрив двері і помаленьку узєвси до Сурки. А Сурка аж пидскакує коло столу. Випили уни собі флєшку, закусили буженичков з свіжов гуслінков. Тай ближилиси до лужка. Узєвси Коцько розмащувати Сурку поверхі, а Сурка аж пищіт, хоче би помастив у середині. Коцько добре узєвси за Сурку, файно вимастив, уна шє не мала такого і заснула.

А Мошко узєв карабушку з жиром і біжит д’хаті, та й забув, що Мошко-петрушка. Здибає на дорозі Федя і питає: “Кажіт, любі, що кришитси в дзупу?”. “Ти гет пустий Мошку, єк ти навіть дзупи не годен зварити, зато ти такий здохлєк. Треба добру барабулю, буряк, моркву, гриби”. Мошко не вступаєтси з дороги. “Любий Федьо, та шо ші кришити у дзупу?” “Мошку, вступиси з дороги, бо дам позавуш”. “Йой, любий Федьку, я вам файно заплачу, лиш кажіт”.

Федьо знов порахував тай казав, шо єк хочут, то дают петрушку. Йой, Мошко-петрушка! Прибіг д’хаті, загримів у двері та й каже: “Моя, Мошко-петрушка”. Утворив двері і видит, Сурка спит гет розібрана, мокра. Мошко питаєтси: “Чіго уна така мокра?”. “Плакала за Мошком, що вин си забарив”. “А чіго таке вишкірене?”. “Тепер вздріло вас та й си врадувало”.

Віталій ДМИТРЮК,
М. ПУТИЛА, БУКОВИНА

Share

Прокоментуй!

Випуск №5, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *