Відлуння столітнього ювілею

Гуцульське місто Косів, яке відоме далеко за межами України, в липні нинішнього року радо зустрічало багато гостей, відпочивальників-літувальників з близького і далекого зарубіжжя. Були серед них науковці, члени національних творчих спілок: письменників і журналістів, архітекторів, художників, майстрів народного мистецтва України, мистецтво- і краєзнавці, етнографи й священнослужителі… А ще слід до них додати рядових парафіян, які є представниками різних конфесій.

Дехто з читачів уже, мабуть, здогадався, що в нашому районному центрі була якась важлива подія. Так. Монастирській церкві Різдва Івана Хрестителя виповнилося сто років.

Цій події передувала велика підготовча робота. Насамперед у неї включилися декан Косівський Української Православної Церкви Київського Патріархату, митрофорний протоієрей Іван Близнюк, протоієрей, настоятель храму Різдва Івана Хрестителя Ростислав Близнюк, уся парафіяльна рада церкви на чолі з В.Г. Радишем, Косівська міська рада (голова Микола Фокшей), Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, широке коло громадськості.

Завдяки спільним зусиллям і чіткій координації дій на ентузіазмі та посильній допомозі меценатів виконано великий обсяг робіт на подвір’ї і всередині самого Божого храму, заасфальтовано частину під’їзної дороги. Світ побачила непогана книга заслуженого архітектора України, кандидата архітектури, доцента, професора кафедри дизайну Косівського ІПДМ ЛНАМ Галини Юрчишин і кандидата географічних наук, викладача кафедри історії мистецтва та гуманітарних наук цього ж навчального закладу Івана Ваха «До 100-річчя монастирської церкви Різдва Івана Хрестителя».

Відразу скажу, що я не випадково сказав вище про те, що непогана книга. Адже в редакційної ради залишилося ще чимало матеріалів, які не увійшли в це видання, а після його випуску деякі косів’яни почали заявляти про те, що теж мають фактаж про історію цієї церкви. В цьому нема ані трагедії, ані винних. Єдине — при наявності коштів треба перевидати доповнене одноіменне видання.

Як свого часу світлої пам’яті невтомний дослідник Гуцульщини, літредактор журналу «Гуцульська школа» і видавництва «Писаний Камінь», організатор (1989 р.) районного Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Рідне слово» Ігор Аполлонович Пелипейко писав: «Ще за княжих часів тут виник монастир, що існував до середини ХVІІІ століття. Про нього мовиться у дарчій грамоті князя Свидригайла з 1424 року. При монастирі, звичайно, існувала церква, що носила ім’я Св. Миколая. Оскільки тут церкви будувалися тоді лише дерев’яні, то їх через певний час замінювали іншими. Останній раз це відбулося в 1912 році. Стару церкву розібрали, на її місці побудували каплицю, де провадилися відправи, а над нею зводили нову».

Історичні дані говорять про те, що будував цей Божий храм майстер з села Бабина Іван Гарасим’юк. Стіни розписав Володимир Гуз. Окрасою церкви стали «павуки», хрести, ліски, кіот, вишивки й інші атрибути. Більшість з них – це роботи Косівських різьбярів Івана Балагурака, Івана Павлика, Миколи Матійчака, Миколи Гавриша, Матія Бовича (інтер’єр). А меценати І.В. Підлетейчук та О.І. Гавриш офірували 50-кілограмовий дзвін.

Автори згаданої книги підкреслюють, що інтер’єр церкви вражає своєю пропорційною завершеністю та лаконізмом, що виражається чітким співвідношенням висоти прибанної будівлі та її елементів. Так, при вході у бабинець висота храму має висоту середнього зросту людини, прохід у наву — висоту людини з піднятою рукою, під купольний простір відкривається при їх переході. Різьблені позолочені гратки іконостаса відразу постають перед нами через фігурно прорізаний прохід з бабинця до нави. У плані церква складається із прямокутників, котрі розміщені по одній осі від заходу на схід. Не зважаючи на аматорський підхід в роботі майстра-різьбяра Івана Гарасим’юка, ми відчуваємо його глибоку одухотвореність проникнення в матеріал. Гуцульський майстер відзначається спостережливістю і філософською оцінкою та аналізом навколишнього світу, карпатської природи, бажанням пізнати її закони і перенести на свої архітектурні творіння».

Монастирська церква (ЇЇ назва походить від назви місцевості — Монастирське) пережила воєнне лихоліття, комуно-совєтський атеїзм. Вона не була закрита в найдраматичніший час. Тут духовними наставниками були священики  Олександр Гелитович, Микола Савраскевич, Сильвестр Симонович, Йосип Ткачук, Леонтій Борса, Євген Карпінський та Дмитро Близнюк. Тепер справи останнього продовжує його син Ростислав.

Саме в цій церкві в 1989 році постригся у ченці під іменем Володимира (Романюк Василь Омелянович — 9.ХІ.1925, с. Хімчин — 14.VІІ.1995, м. Київ) — Патріарх Київський і всієї Руси-України. 1944 року за зв’язки з УПА п. Василя було засуджено на 10 років ув’язнення у сталінських таборах на Колимі. Згодом йому ж додали ще 5 років, виславши до Магадану. Василь Романюк на Колимі усвідомив своє покликання – віддати себе служінню Богові. Після відбуття покарання в рідній Україні закінчив Вищі богословські курси і духовну семінарію. І вже 1972-го року знову був засуджений на сім років ув’язнення у мордовських таборах та три роки заслання в Якутії… 10 грудня 1993 року Патріарх Володимир, будучи на Косівщині, в церкві Різдва Івана Хрестителя відправив Богослужіння, одночасно у приватних розмовах закликав усіх до національного і релігійного єднання.

Я без перебільшення скажу, що цей Божий дім дуже давно став духовним центром єднання сердець, окрасою нашого Косова. Тут усі дорослі люди й малеча з великим трепетом, неабиякою насолодою спілкуються із Всевишнім, самовдосконалюються у спілкуванні з ближніми, вчаться зберігати свої серця у чистоті, себе – як людей.

Настоятель, парафіяльна рада, прихожани гордяться тим, що їхній Божий храм має таку славну історію. А ще в її історію вписані відзнаки: грамоти, вітання архі- і єпископа, керівників району. Найбільш чільне місце в церкві займає Благословенна грамота Філарета, якої 2008 року удостоєний священик Ростислав Близнюк за заслуги перед помісною Українською Православною Церквою та побожним українським народом.

Неабияке піднесення було у всіх присутніх на презентації книжки «До 100-річчя монастирської церкви Різдва Івана Хрестителя», що пройшла після одного з недільних Богослужінь. А на Архієрейське Богослужіння, приурочене сторічному ювілеєві прибули десятки священнослужителів з інших населених пунктів Косівщини й районів, представники влади, Преосвященний Іоан єпископ Коломийсько-Косівсий УПЦ КП, Косівський декан УГКЦ о. Роман Іванюлик.

Усіх присутніх тепло вітали зі святом Ярослав Шинкарук — голова райдержадміністрації, Андрій Клуб — голова районної ради, Микола Фокшей — Косівський міський голова.

Чимало парафіян удостоєно різних відзнак за їх внесок у підготовку до столітнього ювілею церкви.

— Часи минають, — каже декан Косівський, митрофорний протоієрей Іван Близнюк у вступному слові до згаданої книжки, — люди приходять і відходять, а храм стоїть, і дзвони його скликають до себе на розмову з Богом усіх: щасливих і нещасливих, наповнюючи людські серця любов’ю та вірою, прокладає міст між дійсністю і вічністю. Зішли же нам, Господи, мудрість істину розуміти».

Петро ГАВУКА,
член Національної спілки журналістів України

Share

Прокоментуй!

Випуск №6, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *