Від храму душі до Божого храму

Петро Лук’янович Андріюк — уродженець гірської Соколівки, один із всебічно обдарованих людей, зізнається, що сам Господь благословляє і допомагає йому у будівництві Божих храмів.

Вроджений музикант, досвідчений майстер-будівельник і, що найголовніше — творець церков і капличок. А ще він неабиякий садовод, книголюб, шанувальник поетичного слова. Сам складає вірші. Назбиралось їх кілька десятків. Пише так, для себе — для душі, а не на показ і не для друку.

Клопітна праця цього самобутнього, невтомного майстра стала його щоденною духовною потребою. Це захоплення душі стало кредом його життя, сповнило будні і свята новим змістом. Споруджені ним храми нагадують кожному з нас про вічні і нетлінні цінності людського життя. Для одних вони стають пам’ятниками історії, архітектури, для інших — тихим пристановищем збурених життєвими негараздами людських душ. У стінах цих храмів починаєш задумуватися над сенсом життя. Кожен новонароджений день спонукає майстра до праці, творчих пошуків без перепочинку…

Замолоду Петро Андріюк у глибині душі леліяв мрію спорудити хоча б одну церкву. До духовної царини прилучився ще в 90-х роках минулого століття, перекривши верх каплички, що поблизу цегельного заводу у м. Косові.

Петро Лук’янович Андріюк разом із Дмитром і Василем Самокіщуками споруджував нову церкву у селі Рожнові.

В день освячення новозбудованої церкви 17 квітня 1994 року йому, як будівничому, за добротну сумлінну працю для слави святої Української Православної церкви митрополит Галицький кир Андрій вручив грамоту.

Долею Петрові Лук’яновичу було суджено реставрувати церкви у селах Багна Вижницького району (Буковина) та Борщеві, що на Покутті. Пригадує майстер, як він у 1958 році реставрував бані церкви в селі Річці. А в 1994-95 рр. Петро Лук’янович був бригадиром будівельної бригади, яка зводила нову церкву в селі Іллінцях, що на Снятинщині. За плідну працю, прикладену для будівництва цього храму Успення Пресвятої Діви Марії, його, як умілого майстра, було нагороджено грамотою-подякою Тростянецького деканату Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Вручаючи цю нагороду, єпископ-ординарій Павло Василик побажав нашому здібному землякові, аби Матір Божа повсякчас оберігала його під своїм Пресвятим Покровом.

У 1995-96 рр. добродій Петро сумлінно виконував обов’язки другого церковного брата у православній церкві святого Іоанна Хрестителя на Монастирському в м. Косові. Керував бригадою косівських будівельників на спорудженні каплички, що на цвинтарі на вулиці М. Павлика та благодійного дому на подвір’ї церкви. Пізніше наш краянин реставрував церкву у селі Заваллі — колисці «Завальської Січі», що на Снятинщині. Майстер-будівельник залишив свої автографи на перекритому верху дзвіниці в селі Вербовці.

Вершиною свого творчого доробку на зодчо-духовній ниві Петро Андріюк вважає оригінальний за архітектурою монастир, споруджений у Зарваниці на Тернопільщині. Він разом  із своєю будівельною бригадою із Соколівки у складі Василя Павлюка, Миколи Дійчука, Пилипа Павлюка та братів Василя і Петра Кушмелюків із села Бабина трудились день у день в тісній співдружбі і співпраці з архітектором Романом Суликом. Цей талановитий самовідданий чоловік буквально вилілеяв, вимріяв, виносив у думках і серці цей монастир. Він — щирий прихильник справжнього дерев’яного церковного будівництва. Новий храм, який освятили у Зарваниці 24 червня 2002 року, — унікальний взірець дерев’яного зодчества, який століттями служитиме віруючим благодатною духовною криницею. Приємно, що наші краяни-будівельники виявили свій хист і вміння — і перетворили дерево у прекрасний витвір архітектури, в чудову і привабливу об’ємно просторову композицію.

В основу новоспорудженого храму закладено центральний хрестовий тип з урахуванням вівтаря, тетраподу та бабинця. Петро Лук’янович по-своєму щасливий, що з побратимами вписав своє ім’я у літопис села Зарваниці, вклав добру енергію в цей шедевр дерев’яної архітектури. Цю ошатну споруду, що стала окрасою Зарваниці, поставлено на дубові підвалини. Основу з’єднано у традиційні «кані». Закид зроблено з міцних соснових брусів, завезених з місцевого теребовлянського лісу. Форми притвору, фронтонів, хорів продумані, вишукані і зручні. Бані монастиря покрито колотою ґонтою в гуцульському стилі, що «запущена» довготривкими барвниками.

На освяченні Святотроїцького монастиря Студійського Уставу Преосвященний владика Михаїл Сабрига, єпископ Тернопільсько-Зборівський, висловив щиру подяку всім, хто був причетний до побудови величного, просторого і світлого духовного храму. В ньому мають змогу молитися місцеві жителі і паломники з усіх областей України та приїжджі гості з-за кордну. На цих урочистостях Петрові Лук’яновичу Андріюку було вручено грамоту-подяку за мистецьки збудований монастирський храм.

Петро Лук’янович зізнається, що сам Господь благословив і допомагав у будівництві храму, який пощастило спорудити за надзвичайно короткий термін — лише 4(!) місяці.

Петро Лук’янович Андріюк керував будівництвом нової греко-католицької церкви Святого Димитрія у селі Орелець, що на Покутті. Цей храм було освячено на свято Димитрія у 2009 році. Настоятель церкви отець Тарас Чепіль та регент церковного хору Володимир Пашковський з вдячністю і прихильністю висловлюються про сумління і хист майстра з Косівщини. У церквах, споруджених руками, талантом, натхненням, серцем самовідданого зодчого з гірської Соколівки Петра Андріюка, віруючі приймають Святу Сповідь і Святе Причастя, моляться за здоров’я і прощення гріхів, за спасіння душ померлих. Щирою молитвою прихожани осіняють і зцілюють себе, викликають у собі бажання і наснагу жити за Божими настановами.

Церкви і каплички, які  збудував наш краянин, то храми піднесення і радості, що витає серед численних вірян. У повсякденному житті Петро Лук’янович — неординарна, непересічна особистість. Гостей у своїй світлиці зустрічає приязно, люб’язно пригощає їх чудовим домашнім вином, яблуками, сливами та виноградом, які сам виростив. Господар — неабиякий майстер із виготовлення м’ясних виробів. А скуштуєте завиваники з маком чи ягодами і не повірите, що їх випікав чоловік.

Дружина Параска Іванівна розповість про те, що кілька років тому, через її недугу, Петрові Лук’яновичу довелося самому приготувати до Святвечері усі 12 страв…

Будівничого Петра Лук’яновича поважають у Косові та й довколишніх селах, — одним перебудував старі хати або звів нові. Лише на вулиці М. Ірчана спорудив майже 40 нових будинків і немало перекрив дахів старих осель…

Свого часу Петро Андріюк будував приміщення контори Ворохтянського лісокомбінату, що на Надвірнянщині. А під горою Говерлою, починаючи від підвалин, спорудив із своєю бригадою метеорологічну станцію. У 1965 році «здав під ключ» одну із лікарень у місті Вінниці. Разом з Василем Самокіщуком (називали Дідовим), на жаль, уже покійним, будували деревообробний комбінат у місті Вижниці Чернівецької області.

Іван МИСЮК,
член Національної спілки майстрів народного
мистецтва України, член НСЖУ,
заслужений працівник культури України

Share

Прокоментуй!

Випуск №6, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *