Таланту гуцула дивувався папа Римський

Звичайна, прямокутної форми, невеличка, із охристо-золотистої грушевої деревини вирізьблена скринька була центром уваги не лише у середовищі буковинських митців, але й у далекому Ватикані захопила Понтифікат.

На восьми сторонах — зовні і всередині скриньки мініатюрні різьблені сюжети, що зображають Бога-Отця, Святого Духа, Богоматір і розп’яття Ісуса. На дні скриньки вирізьблена люрдівська ікона. Одне вже це в обрамленні віночка тригранно-виїмчастого орнаменту створює виняткове враження. А ще — музичний супровід і посвята, вирізьблена на внутрішній стороні накривки: «Світлійшому Отцю Іоанну Павлу ІІ від воїнів України. 2000».

Тогочасна преса із захопленням писала, що папа Римський, отримавши сувенір з України, «…був просто-таки подивований ювелірною роботою наших мистців і виголосив п’ятихвилинну промову українською мовою».

Автор того предива — наш краянин, родом із села Середнього Березова Ярослав Пасічанський, різьбяр, член НСХУ, заслужений художник України. Автору не раз доводилося зустрічатися з цим неординарним митцем. Захоплювали творчі здобутки різьбяра, які з кожним роком помножували славу гуцульського мистецтва.

Прийшов Ярослав Пасічанський на світ Божий року 1944, коли наш рідний край совіти-окупанти у кирзаках топтали, переслідуючи та вбиваючи вояків УПА. Чимало краян-березунів полягло від совіцьких куль, виборюючи незалежність України. Про все Славчик довідається пізніше, коли досягне свого повноліття.

Ходив до сільської школи. Щоразу юного березуна зустрічало приязне сонечко, яке із-за Ружету викочувалося і своїм ніжним промінням пестило лісисті вершини Княжгори. Взимку чи навесні, влітку чи восени — краса благодатна! Хто знає, може, тота Божа благодать вселилася в юну душу Славка і він взявся малювати. Мріяв стати художником. У школі, серед ровесників, чи не найкраще малював. Юнак захоплювався красою рідного краю — і ця пронизлива до щему у серці краса полонила юне серце і манила у прекрасний світ мистецтва.

Тішився рідним краєм, але буденність батьків — одвічних сільських трударів, не колисала. Мама трудилася «на рідній, не своїй землі», — «рідна земля» стала колгоспним «масивом», на якому мама заробляла трудодні, що мізерними копійками лічились на долоні зашкарублих маминих рук. Тато — усе не вдома був. У бутинах, на лісорозробках — по-совіцьки «ґуштрудах» ґарував березун. І йому не з медом було: праця лісоруба — не з легких… Прийде, бувало, з лісу батько, а Славчик свої малюнки показує. «Який з того малювання хосен?» — подумки сумніви огортали батька.

А роки бігли-пливли, як вода у річці Лючці, й ні на мить не зупинялись. Славчик із сільської школи намагається вступити у Косівське художнє училище. Його мрія — стати художником. Батько Ясь Пасічанський приїжджає до мене (автора цих рядків) в Брустури й радиться, чи варто хлопцеві вступати в училище, чи надійне ремесло у житті, бо Славчик малювати й різьбити прагне. Я, звичайно, похвалив здібності Пасічанського молодшого й побажав йому успіху.

Пригадується радісне обличчя батька Пасічанського, коли вдруге завітав до мене. Синові Славку потрібні вже були різці і матеріал для інкрустації, бо він уже учень Косівського училища прикладного мистецтва на відділі художньої обробки дерева.

В училищі Ярославу Пасічанському поталанило: широко відкрилася різьблена брама у світ мистецтва. Ознайомлюється з творчістю знаменитих на весь світ Шкрібляків, Корпанюків, Девдюка і Мегединюка, які заклали основи школи гуцульського різьблення, удосконалюючи його, доповнюючи власним новаторством.

Брати Шкрібляки народну плоскорізьбу збагатили орнаментально й технічно і назвали різьбу сухою. До «сухої» різьби вклинилося Девдюкове «викладуванє» різнокольоровими породами деревини та «набиванє» пацьорками — інкрустація бісером Мегединюка. І все те так природно, гармонійно виграє у руках послідовників…

Ярославу поталанило і на обдарованих Богом, вдумливих вчителів Володимира Гуза і Миколу Федірка. Це вони прищепили юнакові пагінці творчості.

На Гуцульщині природно поширені династії, — мистецькі ремесла родинно передаються із покоління у покоління. А в роду Пасічанських різьбярів не було. Але Божий дар, а ще мудрі настанови вчителів виховали надійного послідовника славних традицій гуцульського самобутнього мистецтва різьблення на дереві, дипломованого мистця.

З Косівського училища Ярослава Пасічанського направляють, як фахівця, на працю у Чернівецькі художні майстерні Художфонду України, що при відділенні обласної організації Спілки художників України (тепер НСХУ), де і розгортається творча діяльність різьбяра-початківця.

Виконуючи свої виробничі обов’язки, Пасічанський знаходив вільну хвилину на власну творчу працю. Відчував, що без творчості звичайним ремісником йому не бути. Душа прагнула чогось нового, ще ніким не робленого і неповторного.
І він творить. Орнаментальні тарелі, скриньки, декоративні пласти, різноманітні дерев’яні побутові вироби дедалі більше привертають увагу покупців, а там і поціновувачі народної творчості приглянулися. Художні вироби Ярослава Пасічанського уже на рівні з витворами знаменитих мистців-різьбярів Гуцульщини.

Творчі успіхи духовно окрилюють мистця і на аркушах ватману — нові продумані ескізи, малюнки майбутніх орнаментально-технічних композицій. Таріль «Квітка» 1977 р., немов первоцвіт весняний, зачарував відвідувачів обласної художньої виставки, де твір був вибраний як один із кращих на республіканську художню виставку народної творчості до Києва. Були похвали і нагорода Почесною грамотою.

Ще більший успіх йому приніс рік 1984. Ярослав Пасічанський на республіканській художній виставці представив новий твір — таріль «За мир». Одвічна тема боротьби за мир притаманна кожному художникові-творцю і кожен намагається якнайзрозуміліше і якнайкраще втілити свій різьбярський задум у символах народної орнаментики.

Тема миру на тарелі Ярослава Пасічанського — композиція п’ятистороннього розгалуження символічних мотивів: колоски, ружі, три листки з п’ятьма голубиними голівками довкола центру — Землі з гаслом «Мир» п’ятьма мовами світу, й акуратно вирізьбленими променями. Краса тарелі, наче захист миру од ворога — два ряди «загороджувального» парканця з’єднані «кучерями»…

Крім орнаментально-тематичних творів у митця багато витворів ужитково-побутового призначення. Декоративні пласти, вішалки на рушник, скриньки для жіночих прикрас, вазочки, підноси неодноразово презентувалися на мистецьких і промислових виставках Буковини і за її межами — у Львові та Києві.

Чернівецькі мистці, колеги зі Спілки художників України рекомендують Ярослава Пасічанського у члени СХУ. Та не так то легко було молодому мистцеві стати членом престижної творчої спілки в часи жорстокої цензури над усим українським, національним, чим «дихала» творчість різьбяра Пасічанського як за формою, так і своїм змістом. До того ж, мистець нелегально приймав замовлення на вироби сакрального мистецтва. Його настінні різьблені хрести, пластичні ікони-образи, каплички настільні облетіли чи не весь світ. У приватних колекціях жителів Австрії, Англії, США, Канади, Німеччини, Ізраїлю у пошані витвори Ярослава Пасічанського.

Мабуть, це і було каменем спотикання. І все ж справжньому таланту не нидіти. Рік 1985 щастям усміхнувся різьбяреві Ярославу Пасічанському — нарешті він стає дійсним членом Спілки художників СРСР (тепер НСХУ).

З великою радістю і сподіванням зустрічає Ярослав Пасічанський проголошення Незалежності держави Україна 1991 року. Цю, давно очікувану, незабутню подію мистець привітав тарелем «Червона Калина» — і не відходить від свого різьбярського верстака: відчуває нечувану творчу наснагу…

Творчий доробок різьбяра з кожним роком рясніє, збагачується новими тематичними тарелями: «Символи Надії», «Воля», «Квітка Надії», «Пророк» (Т.Г. Шевченко), «50 — УПА», «Буковинська квітка». Твори сакрального мистецтва: декоративний пласт «Пречиста», «Капличка», настінний хрест, образ-пласт «Богородиця».

У творі «Аркан» Ярослав Пасічанський зобразив гуцулів з топірцями, які, взявшись за руки, вихором несуться по колу тарелі, адже велике національне свято у нас…

Близько півсотні самобутніх високомистецьких творів поповнили творчий доробок мистця. «Та справа навіть не в кількісних показниках, а в тому мистецькому рівні, якого сягнув різьбяр, — зауважує мистецтвознавець Мирослав Лазарук. — Кожний орнаментальний таріль Ярослава Пасічанського відзначається неповторністю композиції. У «Пророкові», наприклад, горельєф Тараса Шевченка — на фоні колосків, які водночас нагадують і сонячне проміння, й ореол. На крисі тарелі — вінок «кучерів» і кетягів калини, а червоний бісер робить композицію суворішою. Пацьорки ніби зливаються і творять суцільну лінію, що добре простежується на тарелях «Буковинська квітка», «Симфонія».

За два десятиліття незалежності України Ярослав Пасічанський встиг відзвітуватися на двох персональних виставках — 1994 і 2004 років. Свій 60-тирічний ювілей він зустрів в ореолі звання заслуженого художника України.

Share

Прокоментуй!

Випуск №6, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *