Геніальний майстер Марко Мегединюк

У цьому році виповнюється 170-річчя з дня народження, 100-річчя від дня смерті майстра різьби, інкрустації та мосяжництва Марка Степановича Мегединюка та 45-річчя відкриття відділу художньої обробки металу в Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Цим датам автор присвячує свою статтю.

Гуцульський край славиться не тільки художніми виробами з вишивки, ткацтва, а й різьбою по дереву і мосяжництвом — технікою художньої обробки металу. Цей вид мистецтва відомий у нас ще з ХV століття, але найбільшого розвитку набув  у вісімнадцятому-дев’ятнадцятому. Історія мосяжництва Гуцульщини знає багато своїх митців. Але єдино відомий з давньої славної традиції народного мистецтва — перший мосяжник із села Брустурів Лукин Дубчак, творчість якого стала основою розвитку мосяжницького промислу.

Творче уміння він передавав молодим майстрам — синові Никорі Дутчаку та внуку Дмитру. Згодом у майстерні Дутчаків Никори та Дмитра навчалися мосяжництву Марко Мегединюк (1842-1912 рр.) з с. Річки та Василь Девдюк (1873-1951 рр.) із села Старого Косова.

Нелегкий був шлях у Марка Мегединюка до вершин майстерності. Народився Марко 1842 р. у селі Річці (помер 1912 р.). Щоб утримати убоге господарство, батько з сином ходили на заробітки. Дуже рано в хлопця проявився нахил до винахідництва. Уже восьмирічним хлопчиком він почав виготовляти сопілки, млинки, а потім плетені брошки, топірці.

Юнацькі роки Марка проходили у заробітчанстві і пошуках шматка хліба. Проте, весь вільний час юнак віддавав улюбленій справі — різьбярству і мосяжництву.

Опанувати навики різьбярства йому допоміг народний умілець Гуцульщини Василь Юрійович Шкрібляк з Яворова. Він передав йому свій величезний досвід художнього різьблення, точіння та інкрустації перламутром, рогом, кісткою, природними кольорами дерева, сукатими кольоровими металевими дротиками та пацьорками (маленькими намистинками, бісером). Все це відчутно позначилося на наступних етапах формування Марка Мегединюка як майстра народного мистецтва Гуцульщини.

Марко виготовляв різні речі домашнього вжитку, оздоблював різьбою. На замовлення односельчан виготовляв палиці, топірці, персні, скриньки, але той мізерний його заробіток не міг збільшити домашній прибуток. Він лишає оселю і йде на заробітки.

Побував у Перемишлі, Саноку, Сіготі, Унґварі, Одесі, Італії, Франції та інших містах і країнах Європи. Там оглядав багато виставок, що мали на нього великий вплив.

На замовлення австрійського цісаря Франца Йосифа (в рік його ювілею) Марко виготовляє сливового хреста, за що отримав 30 дукатів у золоті.

У 1887 році Марко бере участь у рільничо-промисловій виставці у Кракові. Там виставив цимбали, прикрашені пацьорками та мідним дротом. Був нагороджений бронзовою медаллю. Цимбали збереглися до наших днів і їх експонують у Львівському державному музеї етнографії та художнього промислу. Він, до речі, був добрим музикантом, грав на скрипці, цимбалах і дримбі.

Золоту медаль Марко отримав за участь у виставці в 1912 р. у Коломиї. Його робота — таріль, оздоблена кольоровими пацьорками, металом. У часописі «Нова хата» за 15 грудня 1935 р. у статті «Селянське виробництво на дереві» В. Січинський писав, що талановитим учнем і послідовником Марка Мегединюка був Іван Семенюк із Печеніжина.

На відміну від інших Марко Мегединюк щедро сіяв золоті зерна досвіду серед молоді. «Що не дамо людям, то погубимо. Аби нас чекала велика будучність, маємо все передати в руки молодечі… Слава Гуцулії має ся розвидніти так, що нею вся куля земська зачарується», — відзначав майстер.

Марко бере участь у Львівській виставці українських митців. Серед представлених виробів виділяється таріль і рама для дзеркала, де видно уміле поєднання веселкових барв.

Особливо до шедеврів мистецьких творів належать роботи, виконані у 1904 р. Це скринька і барильце, в яких прослідковуються найхарактерніші риси творчості геніального митця. Скринька має авторський підпис: «Марко Мегединюк з Річки. 1904 р.».

Відомо, що Марко Мегединюк виготовив декілька хрестів (із використанням бісеру і металу). Один із них зберігається у церкві Василя Великого в с. Річці. (Роботу ще не досліджено).

Надзвичайно цінним твором мистецтва Марка Мегединюка є барильце, яке виготовлене десь у 1904-1905 рр. У цій роботі він застосовує дротики із кольорових металів. Барильце виготовлене на токарному верстаті у формі бочечки із обручками. Закінчується ця робота металевими полосками-обручиками, прикрашеними гравіювальною оригінальною орнаментикою.

З іменем Марка Мегединюка пов’язане заснування у 1905 р. Вижницької школи різьбярства та металевої орнаментики (тепер Вижницького коледжу декоративного мистецтва ім. В. Шкрібляка), куди він був запрошений на посаду вчителя різьби та металевої орнаментики.

В цій короткій публікації охоплено не всі роботи Марка Мегединюка із створених ним шедеврів. До нас дійшли лише окремі його твори. Деякі з них представлені у Львівському музеї народознавства та фольклору ім. М.Т. Рильського АН України та приватних осіб. Науковець Олексій Соломченко в ряді своїх публікацій 1991-1997 рр. вміло розкриває життєвий і творчий шлях майстра М. Мегединюка, торкається невідомих сторінок його біографії, подає фахову характеристику його творів, які визначили цілий напрям, нову школу в історичному розвитку народного мистецтва Гуцульщини. Марко залишив по собі неповторні шедеври декоративно-ужиткового мистецтва не тільки на Гуцульщині, але й збагатив світову культуру класичними зразками українського образотворчого фольклору.

Після Першої світової війни різко зменшилось виробництво металевих предметів внаслідок нестачі кольорових металів. Якщо у 1920 році мосяжників ще налічувалося понад 50, то у 1950-х роках — трохи більше десяти. Згасання традицій мосяжництва позначилось на зниженні художньої виразності творів.

Творчість і велика різьбярсько-мосяжницька спадщина М. Мегединюка помітно позначилася на роботах річківських видатних різьбярів-мосяжників Михайла Миколайовича Медвідчука та Івана Юстимовича Тинкалюка (членів Спілки художників України), які влили яскравий струмінь у розвиток гуцульського мосяжництва. Цим самим внесли вагомий внесок у скарбницю українського мистецтва.

Перед Гуцульщиною назріло питання відродження та створення фахової школи мосяжництва.

У Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва було запрошено на викладацьку роботу і створення нового відділу вихованця М. Медвідчука та І. Тинкалюка із села Річки молодого майстра Михайла Юрійовича Прощука (автора цієї публікації).

Відділ художньої обробки металу почав функціонувати з 1967 р. Це дало поштовх для відродження та збагачення цього виду мистецтва. На новоствореному відділі почали працювати викладачами композиції Б. Радиш І. Андрійканич.

Першими здібними, обдарованими студентами на новоствореному відділі навчалися В. Білоголовко, С. Шинкарук, Л. Вакал, Панасюк, Дорошенко.

За 45-річний пройдений шлях є чим радуватися. Виросли нові кадри: вчителі шкіл, творчі художники, викладачі вищих навчальних закладів.

«Видно, що Косів має свою давню творчу школу, що митці дотримуються гуцульських фантазій, одночасно шукаючи щось нове, оригінальне», — висловлюються провідні художники, гості, оглядаючи роботи, виставлені у музеї.

Тепер на відділі успішно викладають І. Парипа, А. Григорук, М. Салига, О. Бієвський, Б. Мороз, Р. Герматюк, О. Гаркус. Завдяки їм відділ за останні роки підготував ряд талановитих випускників, дипломні роботи яких розроблено і виконано на класичних зразках гуцульського мосяжництва.

Нещодавно у виставковому залі Косівської Спілки художників України із величезним успіхом демонстрували виставку робіт студентів і викладачів відділу художньої обробки металу Косівського інституту.

А ось як прокоментували цю неординарну виставку фахівці.

Святослав Мартинюк — директор Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва:

— Відділ художньої обробки металу — один із найпотужніших у нашому закладі: має свою історію, основу, молодь хоче у ньому навчатися. Роботи, які тут представлено, це вже не ремесло, це — мистецтво, — сказав Святослав Леонтійович.

Олег Слободян, мистецтвознавець:

— Я вперше бачу таку багату виставку — цілеспрямовану і з високим професійним хистом. Відчувається школа. Не забуваймо, що Гуцульщина має прекрасне підґрунтя для художньої обробки металу.
Продовжувачами цих традицій є Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської Національної академії мистецтв України та його викладачі — майстри Косівщини, члени Спілки художників України та Національної Спілки майстрів народного мистецтва.

Михайло ПРОЩУК,
викладач вищої категорії КПІДМ ЛНАМ, член НСНМ України, пенсіонер

Share

Прокоментуй!

Випуск №6, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *