Дмитро Карп’як. Увіковічнені в піснях

Унікальний у музичному світі факт – матері й дочці Бурачинським з с. Шешорів Косівського району було присвячено свого часу пісні. І то високого мистецького рівня!

…Це вже після 1939-го Пістинь утратила статус містечка, а до 1939-го в Пістині засідав суд, стояв жандармський постерунок і навіть діяла ґуральня. Місцеві краєвиди вирізнялися такою красою, що коломийський видавець Яків Оренштайн переніс їх на добрих три тисячі поштових карток, які швидко розійшлися поміж люди.

Проте навряд чи тільки ці пістинські достойності приваблювали сюди, у передгір’я Карпат, бравих січових стрільців Андрія Баб’юка, Лева Лепкого, Романа Купчинського, Михайла Гайворонського… Була там достойність куди привабливіша для творчих молодих людей, ніж суд чи ґуральня, – юна донька пароха Августина Арсенича. Здається з появою у їхньому товаристві Ірки Арсенич найсильніше тьохкало серце саме в Андрія Баб’юка. Так сильно, що друзі скомпонували на честь Андрієвої нареченої прекрасну пісню – “Ірчик, Ірчик, личко біле, як папірчик”, яка поширилася згодом далеко за межі гуцульського селища. А сам Баб’юк став невдовзі Мирославом Ірчаном, тобто Ірчиним.

Правда, лише у художніх творах. Бо в реальному житті склалося не так, як розраховували молодята. Ірця вийшла заміж за інженера лісового господарства Бурачинського і перебралася в сусідні Шешори. Тут у подружжя народилася донечка, яку назвали Ксенею.

І на честь якої трохи пізніше, 1932 року, інший приїжджий гість написав пісню. Здогадуєтесь, що це за пісня? Та звичайно ж, добре знана всім “Гуцулка Ксеня”.

Про обставини написання “Гуцулки Ксені” є одна романтична версія. Буцімто бавилась якось шешорська юнь при ватрі в лісі, вибирала тодішнім звичаєм з-поміж найвродливіших дівчат королеву. Вибір припав на 17-літню Ксеню Бурачинську. А та, скориставшись своїм правом давати різноманітні розпорядження, грайливо блиснула оченятами у бік приїжджого гостя: “А чи не міг би панич скласти на мою честь пісню?” Знала ж, що гість кохається у музиці.

Ксені, як і її матері, також не судилося стати під вінець з тим, хто присвятив їй пісенний шедевр. Тобто, на думку одних дослідників, з Романом Савицьким. А на думку інших, – з Ярославом Барничем. Справа з авторством “Гуцулки Ксені” достатньо заплутана, дехто з тих, хто намагався розплутати її, навіть признається в Інтернеті, що це “справжній трилер”. Не будемо отож і ми ворожити на кавовій
гущі, доцільніше просто коротко висвітлити хід дотеперішніх “баталій” з цього приводу.

Почнемо з того, що перша платівка з “Гуцулкою Ксенею” з’явилася 1945 року в Чехословаччині з ініціативи ансамблю пісні і танцю Першого Українського фронту. На платівці зазначалося, що це народна пісня Закарпаття. Так само, народною, іменує її й платівка з 1955 року, на якій цю пісню виконує тріо бандуристок у складі Ніни Павленко, Валентини Третякової і Тамари Поліщук.

Однак приписували безіменному народові пісню лише до 1961 року. Уже 1961-го виходить друком у Держвидаві образотворчих мистецтв і музичної літератури збірник “Українські ліричні пісні”, який залишає народові лише слова “Гуцулки Ксені”, а творцем музики оголошує Романа Савицького. Останній значиться в названому збірнику й автором слів і музики пісні “Червоні маки”. Так учитель історії зі Стрийського району Львівської області Савицький став за радянських часів відомим піснярем.

Наприкінці 1980-х, коли оголошена Горбачовим перебудова закінчувалася розвалом Радянського Союзу, львівська газета “Ленінська молодь” дозволила собі висловити стосовно авторства “Гуцулки Ксені” цілком новаторський погляд – пісню написав професійний композитор, диригент і педагог Ярослав Барнич, який помер в еміграції 1967 року. А Савицький, так виходило, безсоромно її присвоїв. Ця версія на тлі тогочасних суспільно-політичних процесів видавалася доволі привабливою, багато хто негайно підтримав її.

Багато хто, та не всі. Характерною з цього приводу стала дискусія у газеті “Дзеркало тижня” Світлани Кабачинської, яка опублікувала 2000 року статтю під назвою “Кому належить “Гуцулка Ксеня”, із Володимиром Полонським і Леонідом Шеметою, які відповіли Кабачинській статтею “То хто ж автор “Гуцулки Ксені”. Полонський і Шемета не сприйняли слів Кабачинської про те, що “авторство пісні приписували Савицькому”. Чому тільки приписували? – обурюються обидва, минулий час тут явно недоречний. Проте, слід визнати, додати якісь нові факти на користь авторства
саме Савицького не спромоглися.

Суперечки на цю тему не стихають і досі. Дослідники висувають різні припущення, навіть такі неймовірні, начебто пісня з’явилася на світ завдяки якійсь дівчині з Небилова.

Все ж основна боротьба точиться між прихильниками і противниками одного з двох авторів. Кілька місяців тому, наприклад, цю тему знову порушив у коломийській пресі місцевий дослідник, безапеляційно віддавши перевагу Савицькому й розкритикувавши за начебто невиважений підхід до розкриття авторства Степана Пушика. Який, як відомо, твердо стоїть “за Барнича”.

Проте найбільшу поживу для роздумів навколо цього дражливого питання дають не стільки газетні статті, скільки коментарі на сайтах. Особливо коментарі людей, недалекі предки яких жили в ту епоху, були заанґажовані в музичний світ і встигли розповісти дещо внукам. Саме з коментарів, а не зі статей дослідників, можна довідатися, начебто Барнич, автор оперети “Гуцулка Ксеня”, датованої
1939 роком, використав мелодію однойменної пісні Савицького. Правда, Барнич вчинив поджентльменськи й попросив на це у Савицького дозволу. Той начебто не відмовив…

І вже зовсім вражає коментар якогось Nick-а від 27 лютого 2010 року під статтею десятирічної давності Полонського і Шемета в “Дзеркалі тижня”. Якщо вірити Nick-у, Ксенія Бурачинська й досі жива, проживає у США, в Чикаго. Мало того, автор хвалиться, що особисто знайомий із нею. Не зовсім зрозуміло лише, чому він остаточно не розставить усі крапки над “і”, маючи таку можливість.
…А пісня “Гуцулка Ксеня”, незважаючи на всі перипетії навколо неї, живе і звеселяє наші душі. Хоча звучати вона могла б і частіше, ніж це практикують радіо й телебачення.

Не кажу вже про геть забуту пісню “Ірчик”…

Дмитро КАРП'ЯК

Дмитро КАРП’ЯК,
член НСЖУ, м. Коломия
ІРЧИК

 

Стрілецька пісня

Мирославу Ірчанові

Слова: Роман Купчинський

Чи є в світі краща зірка, як кохана моя Ірка,
Чи є в світі де царівна, щоб була така чарівна.

Приспів:

Гей, гей, Ірчик, Ірчик, личко в тебе як папірчик.
Чи є в горах краща квітка, як Ірчанова сусідка?
Чи є в раю де дзвіночок, як сусідки голосочок?

Приспів:

Поцілує, як ангелик, затанцює, як метелик,
Приголубить, як голубка, але тільки свого любка.

Приспів:

В неї коси золотисті, як на сонці води чисті,
В неї устонька — коралі, і так далі, і так далі.

Приспів:

Share

Прокоментуй!

Випуск №1, 2010

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *