Чукутиха – пісенна Берегиня Гуцульщини.

Видатна гуцульська співачка Марія Кречунєк (Чукутиха)

А я собі заспіваю, выт типер до рано,
Єк си будем розходити, шо би нам ни банно.
Гуцульська народна співанка.

Українознавчі наукові дослідження природи, історії та культури Гуцульщини опираються на літературні джерела, архівні документи та зібрані експедиційні матеріали, основу яких складають інтерв’ю досвідчених респондентів цього самобутнього краю. А при дослідженні нових невідомих тем доводиться покладатися тільки на народну пам’ять – усні спогади місцевих старожилів і довгожителів. На довгоживучість народної пам’яті гуцулів звернув увагу дослідників видатний польський письменник Станіслав Вінценз (1888-1971) у своїй епічній книзі про давню Гуцульщину «На високій полонині. Правда старовіку», яка була видана 1936 року в Польщі. Автор цієї книги особливо наголошує, що гуцульська народна пам’ять має феноменальну властивість довго жити: «Для давніх людей сто років було зовсім небагато, а двісті – також нічого особливого. І не тільки тому, що жили довго, а й тому, що довго жила пам’ять жива».

В історії культури і мистецтва Гуцульщини відомо цілий ряд видатних митців, світла пам’ять про яких і зараз зберігається в народі, про їх життя і творчу діяльність розказують цікаві оповіді, а про декого із них складають гарні легенди. До таких талановитих митців Верховинщини по праву належать: Петро Шекерик (Доників), Василь Якіб’юк, Онуфрій Манчук, Юрій Гулюк, Іван Курилюк (Гавиць), Василь Грималюк (Могур), Їлак Минайлюк (Шкапо), Андрій Семенюк (Юрчак), Ярослав Чуперчук, Василь Шинкарук, Петро Харінчук, Гафія Гараджук, Параска Плитка (Горицвіт) та багато інших. Про декого із них відомо дуже багато, а дехто і в наш час залишається невідомим для більшості верховинців.

Однією із таких,  несправедливо забутих, творчих особистостей нашого краю була талановита гуцульська співачка Марія Кречунєк, що в народі відома під місцевою  назвою – «Чукутиха», яка жила у Ясенові Горішньому ще в часи владарювання тут Австро-Угорщини і Польщі. Жива пам’ять про неї збереглася серед багатьох верховинців завдяки усним переказам місцевих старожилів, а також одній історичній фотографії, яку в народі називають «Чукутиха з люлькою». Сталося так, що саме за часів влади Польщі, у Жаб’ю жив і працював видатний український фотограф із Полтавщини – Микола Сеньковський. Він сфотографував цю красиву літню гуцулку в святковому вбранні із люлькою і назвав свою етнографічну фотороботу: «Стара гуцулка». Пізніше, 1931 року, ця художня фотографія експонувалася на Міжнародній європейській фотовиставці у столиці Франції Парижі й одержала найвищу нагороду – Гран-прі. Зараз нам відомо тільки три світлини гуцулки Чукутихи, котрі ввійшли до унікальної етнографічної збірки фотографій Миколи Сеньковського під загальною назвою «Гуцульські типи». Варто також додати, що Микола Сеньковський є автором унікальної документальної фотопанорами Чорногірського хребта, знятої із Костричі, триметрова копія якої експонується в Музеї-садибі Михайла Грушевського у Криворівні. Дружина цього талановитого фотохудожника – пані Євгенія Поліщук, працювала у той час вчителькою Жаб’євської школи. А їх син, вчений-геолог, член-кореспондент НАН України Юрій Сеньковський, зараз живе і працює у Львові.

У різних книгах, журналах і газетах та поштових листівках про Гуцульщину найчастіше ми зустрічаємо тільки одну фотографію «Чукутихи з люлькою», а рідше – «Чукутихи в перемітці» і «Чукутихи з палицею». У багатьох селах Верховинського району літню гуцулку Чукутиху пам’ятають як дуже вродливу і талановиту жінку, яка знала і файно співала дуже багато народних співанок на весіллях та храмах. Розповідають, що вона могла протягом трьохденного гуцульського весілля виконувати різні обрядові співанки і не повторюватися («одну й ту саму співанку не співала два рази»). Крім того Марію Кречунєк (Чукутиху) старожили нашого краю запам’ятали ще й тим, що вона вбиралася найкраще за всіх жінок у святкове гуцульське вбрання, любила крутити кучері та прикрашати свою голову гарними квітами. Ще й зараз серед верховинців побутує вислів: «А шо ти так си розспівала єк Чукутиха?», «А шо ти так  вивбираласи єк Чукутиха?» або «Так дуже  люб’їтси єк Чукут из Чукутихов».

Цілком зрозуміло, що багатьох дослідників Гуцульщини, та просто допитливих людей, цікавило і з якого роду ця талановита гуцулка. Але, на жаль, крім місцевої назви – «Чукутиха» у нас не було ніякої додаткової інформації про цю талановиту співачку. Протягом десяти років ми намагалися щось додатково довідатися про мистецький феномен цієї унікальної жінки. Спочатку ми опублікували дану фотографію у районній газеті «Верховинські вісті» під рубрикою «Світло і тіні незабутніх предків», де запрошували до спів­праці всіх небайдужих місцевих жителів. Під час численних українознавчих експедицій населеними пунктами Верховинщини ми також перевіряли всі відомі нам усні перекази, але пошуки слідів родини Чукутихи були марними. Хоча ми і знаходили сучасні сім’ї верховинців із місцевою назвою «Чукути» в Красноїллі і Головах, але ніхто із них не підтверджував належність цієї талановитої гуцулки до своєї родини. Протягом тривалого часу ми зустрічалися з багатьма старожилами Верховинщини, які особисто знали і бачили Чукутиху. Назвемо імена тільки найдосвідченіших наших респондентів: Антін Ясельський (Верховина), Олексій Венгрин (Синиці), Настуня Кошелюк (Верховина), Іван Рокіщук (Верхній Ясенів), Михайло Ничай (Верхній Ясенів), Олексій Данилюк (Черетів), Марія Зітинюк (Ільці), Василь Гуцинюк (Красноїлля), Іван Федінчук (Голови), Михайло Зузяк (Красник) та багато інших. Всі вони допомогли нам у пошуках достовірних даних про Чукутиху.

У роботах відомого дослідника Гуцульщини Михайла Ломацкого, який тривалий час працював вчителем у Головах, а потім жив в еміграції у Німеччині та написав десятки цінних етнографічних книг, ми знайшли записи гуцульських співанок, які співали на весіллю дві гуцулки: «Чукутиха из  Жєб’я та Пруниха из Оборотного».

На справжній слід родини Марії Кречунєк (Чукутихи) ми випадково натрапили весною 2012 року, коли проводили україно­знавчу експедицію «Гуцульська родина Фоки Шумеєвого», підготовленої на основі згаданої книги Станіслава Вінценза «На високій полонині. Правда старовіку». Спочатку ми довідались, що велика господарська садиба Фоки Шумеєвого знаходилась у селі Верхній Ясенів на присілках Печіще та Голиці. Для нашого дослідження життя і діяльності гуцульського народного мудреця Фоки Шумеєвого важливим є те, що на присілку Печіще й зараз проживає його спадкоємець, пан Микола Ватуйчак (1930 р.н.). Пан Микола відкрив для нас цілий пласт гірської господарської культури гуцулів на прикладі давнього маєтку Фоки Шумеєвого, про яке ми готуємо окрему статтю. А на наше традиційне запитання про Чукутиху Микола Ватуйчак порекомендував звернутися до старших за нього сусідів: Івана Максим’юка (1923 р. н.) і Дмитра Кумлика (1920 р. н.). Обидва старожили сказали, що вони дітьми багато разів бачили літню Чукутиху, яка жила в їхньому селі.

Для нас було важливо, що у їхніх спогадах далекого дитинства є один цікавий епізод: «Коли ми малими хлопцями просили Чукутиху: «Молодичко, ану заспівайте нам шош файне», то вона із радістю співала нам усєкі співанки, а коли ми спеціально казали: «Бабочко, ану заспівайте нам шош файне», то вона не хотіла нічого співати і сердилася на нас за таке звертання». Добре пам’ятає Чукутиху пан Дмитро Кумлик. Але найбільш детально про Марію Кречунєк  (Чукутиху) ми довідалися від пана Володимира Новаківського (1924 р. н.), який живе у селі Верхній Ясенів біля церкви. Саме він розповів нам, що Чукутиха дійсно жила в їхньому селі, у садибі Підгорєків (Паламаревих), а її нащадки зараз живуть у сусідніх селах Рівня і Устеріки. Таким чином, якщо уважно проаналізувати спогади старожилів Верховинщини, відомі фотографії Миколи Сеньковського і документальні записи у «Метрикальній книзі Ясенова Горішнього», то можна поступово реконструювати біографію Марії Кречунєк (Чукутихи).

Народилася Марія Кречунєк (Чукутиха) 26 квітня 1836 року на Жаб’євщині. Відомо, що її тато називався Василь Кречунєк, а мати – Євдоха Костюк. Пізніше Марія Кречунєк, 10 листопада 1867 року, вийшла заміж за Йосипа Полєка (1830-1917) у село Ясенів Горішній. Марія і Йосип прожили разом 50 років і були зразковим люблячим подружжям. В їхній сімї було 5 дітей: Юрій (1852 р. н.), Євдоха (1867 р. н.), Іван (1870 р. н.), Николай (1875-1910) і Єлена (1881-1923). У селі Ясенів Горішній, в будинку № 47, залишилась жити наймолодша дочка Єлена Полєк. Вона двічі виходила заміж.

Перший раз вона вийшла заміж 1906 року за Никифора Котюка-Курилюка (1883-1912) із села Устеріки. Із першим чоловіком у них було два сини: Василь Курилюк (1908-1957) і Юрій, що помер маленьким 1910 року. Коли перший чоловік Никифор Курилюк помер, то вдова Єлена, 1913 року, вдруге виходить заміж за Дмитра Підгорєка (1885-1945) із Ясенова Горішнього. Із другим чоловіком вони мали 3 дочки: Марію (1914-1928), Анну, що померла маленькою 1919 року і Василину (1923-2008). За наймолодшу дочку Василину потрібно додатково сказати, що вона народилась 11 жовтня 1923 року і через 11 днів залишилась сиротою, без матері. Сталося так, що її мати Єлена Підгорєк 22 жовтня 1923 року померла після важких пологів. Таким чином маленька Василина залишилась сиротою із татом Дмитром і своєю бабусею Марією Кречунєк (Чукутихою). Пізніше вдівець Дмитро Підгорєк вруге одружується – на вдові Насті Микитчук (1889 р. н.) із Красноїлля. Пані Настя стала не просто мачухою, а другою турботливою мамою для маленької Василини. З часом Василина Підгорєк виросла, вийшла заміж і також народила дітей. Один із її синів пан Микола Максимюк (1959 р. н.) зараз живе у сусідньому селі Рівня і є правнуком Чукутихи.

Відомо, що внук Марії Кречунєк (Чукутихи) – Василь Никифорович Курилюк (1908-1957) жив і помер в Устеріках на присілку Зелена Єма. А його син Василь Курилюк, 1936 р. н., зараз проживає у Високопольському районі Херсонської області і є ще одним правнуком Чукутихи. Саме від пана Василя Курилюка ми по телефону довідались про інших нащадків Чукутихи.

Прожила Марія Кречунєк (Чукутиха) майже 100 років і померла десь приблизно в 1931-1936 роках. Похована вона на старому кладовищі у Верхньому Ясенові. Її похорони добре пам’ятає місцевий старожил пан Дмитро Кумлик.

Завершальна наша пошукова експедиція була у сусіднє село Рівня, до садиби, у якій проживала внучка Чукутихи – Василина Максим’юк (Підгорєк) (1923-2008). На даний час у цьому селі проживає правнук Марії Чукутихи – Микола Максим’юк, 1959 р. н., із сім’єю. Пан Микола показав нам кольорову фотографію своєї мами – Василини Максим’юк. Перш за все нас вразила зовнішня подібність внучки Василини до своєї бабусі Марії. Дуже  приємно було бачити, що й пан Микола також подібний до своєї знаменитої прабабусі Марії, крім того, він має неабиякі мистецькі здібності. Зараз пан Микола Максим’юк є керівником відомого Народного ансамблю дримбарів «Струни Черемоша» у Верхньому Ясенові.

На завершення нашого дослідження співочого феномену Марії Кречунєк (Чукутихи) додамо, що особливий інтерес до її біографії зумовлений перш за все тим, що відомий львівський  вчений Юрій Сеньковський готує до видання «Фотоальбом Миколи Сеньковського», до якого увійдуть багато цінних етнографічних світлин із Гуцульщини і, зокрема, із села Жаб’є (сучасна Верховина) та інших сіл Верховинщини. Центральною фотороботою цієї книги буде історична світлина «Стара Гуцулка», котру багато дослідників називать пісенною «Берегинею Гуцульщини». Крім того Верховинська районна державна адміністрація та відділ культури на початку минулого року прийняли рішення про підготовку і проведення першого районного Фестивалю-конкурсу гуцульських співанок імені Марії Кречунєк (Чукутихи), який відбувся 27 листопада 2012 року. В зв’язку з тим, що Чукутиха тривалий час жила і похована в селі Верхній Ясенів, проведено даний захід у Будинку культури цього села і тим самим вшановано яскравий співочий талант цієї найвідомішої виконавиці автентичних гуцульських співанок на Верховинщині. У такий спосіб ми хочемо практично сприяти тому, щоб у кожному селі Верховинщини відшукати і вшанувати забуті імена найталановитіших гуцулок і гуцулів, які в минулому файно виконували автентичні гуцульські народні співанки.

Проведення першого районного пісенного фестивалю-конкурсу активно підтримано багатьма народними митцями Верховинщини, а також відомим гуцульським музикантом і співаком Романом Кумликом та львівським вченим Юрієм Сеньковським. Верховинська РДА, районна рада і відділ культури мають дуже цінний практичний досвід у проведенні етнографічних культурно-мистецьких заходів, які сприяють духовному відродженню Гуцульщини. На Верховинщині успішно проведені регіональні фестивалі-конкурси: Фестиваль-конкурс гуцульської музики імені Василя Грималюка (Могура) і Фестиваль-конкурс гуцульських танців імені Ярослава Чуперчука і Василя Шинкарука. Сподіваємось, що наступним кроком стане майбутній Фестиваль-конкурс гуцульських співанок імені Марії Кречунєк (Чукутихи). Його графічною емблемою може служити прекрасна художня робота відомого гуцульського митця Юрія Павловича «Щедрий спадок залишили наші славні предки», у центрі якої вирізьблено портрет Чукутихи.

Всім добре відомо, що тільки спільними зусиллями державних владних структур, органів місцевого самоврядування, наукових, освітніх і культурних установ та громадських організацій нашого самобутнього регіону можна продовжити поступове відродження і розвиток автентичної народної музичної, хореографічної і вокальної культури  Гуцульщини.

Іван ЗЕЛЕНЧУК,
Ярослав ЗЕЛЕНЧУК,
Відділення «Філія Гуцульщина» Національного НДІ українознавства та всесвітньої історії (смт. Верховина)

Світлини Оксани СУСЯК

Share

1 коментар

Випуск №7, 2013

Один коментар:

  1. Pingback: Фотолітописець Гуцульщини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *