Косівська любов Івана Франка

У житті Івана Франка жінки зіграли трагічну роль. Вони кинули глибоку тінь на все його бурхливе життя. Кожну любов він переносив важко і драматично.

Його глибокі сердечні переживання ми знаходимо у відомій збірці “Зів’яле листя”, де сам поет признається “Тричі мені являється любов” – це перша кохана Ольга Рошкевич, друга “горда княгиня” Юзефа Дзвонковська, третя – Целіна Зигмунтовська… Попри це він мав хвилеві захоплення – це Климентина Попович, яка була дуже зовні схожа на його лолинське кохання. Історія зафіксувала глибокі душевні почуття до вчительки Юлії Шнайдер, згодом відомої поетеси Уляни Кравченко. Літературознавці і дослідники життя і творчості великого Каменяра чомусь забули про ще одне загублене кохання, задокументоване в багатьох листах до відомої діячки Анни Павлик, рідної сестри друга і соратника поета Михайла Павлика.

ХХХ П’ять літ кохання з Ольгою Рошкевич обірвалося раптово. Вона вийшла заміж за священика Володимира Озаркевича. Іванові Франкові було дуже важко і душевно, і фізично.

Єдиною втіхою і розрадою у цей трагічний період його життя стала молода діячка жіночого руху, малоосвічена гуцулка з Косова Анна Павлик. Вона оточила молодого поета теплом і увагою. Вдихнула віру, що кохання це не останнє, що було в Лолині. Гуцулки вміють кохати, і Іван Франко відчув це незабаром, хоч було це – як сон. Він і далі марив Ольгою, мріяв теплими вечорами на околицях бойківського села чарівними поглядами своєї першої нареченої, яка тепер перебувала в чужих обіймах. Вони з Ольгою Рошкевич ще листувалися.

Воно припинилося тільки після другого арешту поета. Михайло Павлик довідався про близькі стосунки Івана Франка з рідною сестрою, яку безумно любив як соратницю по боротьбі. Він переживав за її долю, бо добре знав свого друга, який і досі приїздив зі Львова на таємні зустрічі до Коломиї з заміжньою Ольгою РошкевичОзаркевич. Про ці побачення в місті над Прутом розказували різні плітки. Розповідали, що на одному балі Володимир Озаркевич з Ольгою були в одній кімнаті з І. Франком. Тому в одному з листів Михайло Павлик просив написати йому про стосунки І. Франка і першої його нареченої О. Рошкевич. Бо виходило, що поет упадає за двома.

У листі до М. Павлика від 18 жовтня 1879 року він пише: “Здається ми, що-м повинен Вам розповісти надокладь діло Ольги. Досі я не зробив того, бо завсігди, коли-м тільки згадував о тім у листі, в ваших листах я бачив короткі і не охотні слова, немов уся тота справа осточортіла Вам. Воно потрохи й справедливо, бо, як самі знаєте, справа йшла такими викрутасами та манівцями, що осточортіла б і не знати кому. Вона і тепер зовсім ще не прояснилася та не втихомирилася… Бувають такі хвилі, коли мені здається, що й давня любов щезла ми зовсім з гадки, – і воно би було для мене велика благодать. А часом те щось пече та коле, мов шаль: давніше – гостріше, тепер менше. Як сама Ольга – не знаю. Впрочім, може, Ви в жіночих ділах більш битий, та й краще розберете, де правда, – так ось я посилаю Вам її послідній лист… “Наприкінці цього листа Іван Франко пише: “Мені при всій симпатії до сеї людини (Ольги Рашкевич – прим. автора) здається, що її писання подекуди трохи фальшиві, а в прочім кажу Вам, не можу собі й досі пояснити, що з того буде і до чого вона прямує”. Листування між Іваном Франком і Михайлом Павликом цього періоду свідчить, що брат ревно виясняв дальші стосунки сестри з поетом, наполягав поєднати собі долі сімейними узами. І тільки другий арешт Анни Павлик у 1880 році за атеїстичну пропаганду вберіг поета від вінця. Однак Михайло Павлик як рідний брат не міг зупинитися на півдорозі. Він і далі просить І. Франка дати пояснення про дальшу долю Анни. Іван Франко зрозумів, що потрапив у халепу і йому буде важко викрутитися від своїх обіцянок.

Наприкінці жовтня поет пише М. Павлику: “Жити з Анною я рішився тоді, коли сидів і мав час думати і передумати своє положення. Правда, рішився не по любові, а за приязні. Головне за тим питання тутка таке: чи приязні вистачить для життя, приязнь, скріплена ще одним і, по-моєму, найсильнішим в’язлом – спільною роботою. Я думаю, що вистачить. А як ви гадаєте?.. З другого боку біда: з чого жити? У Ваших, знаю, грунту мало. Тре буде мені побалакати з своїми, то перейдем жити в Нагуєвичі…” У цьому листі Іван Франко обіцяв переговорити на цю тему з вітчимом у Різдвяні свята. Мабуть, така розмова і відбулася.

Вітчим мав 16 моргів поля на трьох хлопців і дівчину (котрій можна сплатити). Але, мабуть, розмова з вітчимом була не на його користь. Вітчим не збирався брати у прийми малозабезпечену гуцулку з Косова. Після Різдва, наприкінці січня 1881 року, Михайло отримує від нареченого своєї сестри лист такого змісту: “Я чую вагу всю нового становища, всю фальшивість мого положення супроти родин і своєї, і Вашої. Але і се байка. Візьмім, що я піду жити до Косова, чи думаєте, що тамтешній староста не буде й зі мною робити раз у раз те, що з нею? Чи навіть шлюб наш буде для нього чимось, що вплинуло б решпектувати на нас? Та й ще друге – як жити, з чого жити?.. Не думайте, що се я написав, щоб спекатися даного слова…” У цей час Анна Павлик відбула покарання і перебуває у Львові. Та молоді люди рідко зустрічаються. І хоч поет захоплено присвячує їй вірш “Анні П”, у якому високо оцінює революційний дух молодої гуцулки “я не боюся хмари, зливи!… Буду робити чесне діло” між ними пробігає чорна кішка. Вони не можуть між собою порозумітися. Горда дівчина не випрошує любов, не тягне поета під вінець. Іван Франко так повідомляє про свої стосунки з Анною Михайлу Павлику: “Щодо Анни. Вона потрохи й справедливо жалується, що мало виднюся з нею, правду кажучи, у мене раз у раз роботи і в неї, звісна річ, так само.

А друге й те, що якось ніколи не можем розговоритися як слід, а може й не маєм собі що сказати. О женитьбі я ані з нею не говорив, ані до вас не писав… Я старався пересилувати сам себе настільки, щоб женитьба наша була по можливості скріплена й любов’ю, але досі не встиг. Впрочім, і друга річ, матеріальні обставини, як вам звісно, такі, що натепер о такім ділі й думати не мож”. З листування відомо, що Михайло Павлик пропонує Іванові Франкові поселитися у Коломиї, купити хату і жити. Для цього він переїжджає з Анною до міста над Прутом і поселяється у ксьондза Решетиловича, щоб вибрати помешкання. Але все упирається у кошти. Іван Франко пропонує Дрогобич, де будівлі дешевші. Але у цей час Іван Франко знайомиться з родиною Дзвонковських з Івано-Франківська. У серпні з’являється друга справжня любов. Але Юзефа відмовляє стати дружиною, бо важко хвора на туберкульоз. Тоді Іван Франко робить останню спробу, щоб порятувати стосунки з Михайлом Павликом і його сестрою Анною і пропонує батькам Юзефи Дзвонковської утворити на базі їх маєтку під Станіславовом рільничу комуну. До неї мали увійти троє Дзвонковських – мати, дочка і син, а з другого боку – Іван Франко, Анна і Михайло Павлики.

Члени комуни планували закупити ще ділянку землі і обробляти спільними силами. Це була заповітна мрія Анни Павлик. Але їй не судилося здійснитись. Все вперлося в грошовий вираз. І польська родина не стала на хибний місток. Іван Франко написав Михайлу Павлику: “Проект мій у Дзвонковських розбився оконечно. 28.Х.1883р.” На цьому і закінчилась спроба з’єднати серця чарівної гуцулки і молодого талановитого поета з Нагуєвичів. На довгі чотири роки припинилося листування з Михайлом Павликом. Відома діячка Ганна Іванівна Павлик не припиняла політичної роботи. В 1892 році її втретє арештовують і вона відсидить шість тижнів суворого режиму. Вона переживе великого Каменяра на 12 років і помре у злиднях і нестатках. А в 1883 році, коли остаточно провалилася ідея з рільничою комуною, Іванові Франкові стелиться дорога до золотоверхого Києва. Там чекала його Ольга Хоружинська – його доля.

Богдан ТИМІНСЬКИЙ,

член НСЖУ, м.Коломия

Share

Прокоментуй!

Випуск №1, 2010

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *