Таємничі записи «Щоденника»

Минули чергові роковини з дня народження буковинської письменниці Ольги Кобилянської, чиє життя і творчість тісно пов’язані з нашим краєм. Майже шістдесят літ “Щоденник” авторки відомої повісті “Земля” зберігав таємницю її першого кохання. Ці записи вона вела з 20-річного віку протягом семи літ. Написаний він німецькою мовою дівочою рукою щиро і відверто.

Довгий час “Щоденник” письменниці перебував за кордоном, і тільки в 1974 році американець українського походження І. В. Панчук передав його в музей у Чернівцях. Сторінки рукопису майбутньої великої української письменниці просякнуті чарами кохання, трепетом першого кохання до Євгена Озаркевича, брата письменниці Наталії Кобринської. Записи в “Щоденнику” зроблені в Кімпелунзі, де жила Ольга з батьками до 1889 року. Тут до своїх родичів з Белелуї Снятинського району часто навідувався Євген Озаркевич, якого називали в своєму товаристві просто Геньом.

“…Він, як звичайно, подав мені руку, потримав мою на секунду довше й потиснув її, не сильно, але так, як ніколи досі. Тієї миті в голові у мене спалахнуло полум’я, блискавкою шугануло до обличчя, але я не глянула на Геня. “Добраніч!”, – тихо видушила я з себе, і ми розійшлися. Тому я й не спала цілу ніч… 18 серпня 1884 року. Кімпелунг”. “Увечері Юлько (рідний брат О.К. – прим. автора) із зловтішною міною розповів мені, що дорогою Геньо відкрив йому своє серце: він уже має дівчину в Росії, самостійну, бага ту, яка трохи знає медицину і розуміє його, і вони мають побратися… Як я могла бути такою засліпленою і уявляти собі, що він мене любить. Може бути все що завгодно, але взаємності в любові я ніколи не матиму. Післязавтра я їду в Димку. А коли повернуся, його вже не буде. Така вже моя доля. 24 серпня 1884 року. Кімпелунг”. “Уже два дні я вдома. Учора я бачилася з Геньом. Та я вже не сную ніяких ілюзій про Геня, як снувала раніше. Така моя доля. Мене не любитиме жоден чоловік, якого я шаную. 8 вересня 1884 року. Кімпелунг.” “Він (Геньо – прим. автора) всіляко заохочував мене писати. Я багато від нього навчилася, дуже багато… 18 вересня 1884 р.” “Це був останній вечір, коли ми разом ходили, останній.

Що ж він написав у альбомі? Розгорнула і прочитала: “Я зустрічав у житті мало людей, що твердо прагнули триматися понад звичайними радощами, тих, які тягнуться на широкій дорозі. Ті нечисленні люди завше були для мене розрадою і спонукою, коли лінощі й дурість отари доводили мене до розпуки. Ти належиш до тих нечисленних людей “шпільгакен” – “пліч-о-пліч”. Кімпелунг. 24 вересня 1884 р. Євген Озаркевич”. “Я стояла збоку й дивилася на нього. Все ж таки йому було сумно. Раз наші погляди зустрілися, і раптом я споважніла, ноги в мене затремтіли. Він відступив до мамці, попрощався, тоді підійшов до Генці (Євгенія – сестра О.К., по чоловікові Урицька – прим. автора) і нарешті до мене. “Прощавайте!, – пристишеним голосом мовив він і подав мені руку. Потім він попрощався з Юльком, і вони пішли. Юлько щось казав йому, але він обернувся обличчям до мене, його очі шукали тільки мене… Кімпелунг. 26 вересня 1884 року”.

“Учора Зося (Софія Окуневська) мене просила, щоби я до неї спати пішла. Вона каже: “Знаєш … я хотіла б тобі щось сказати. Я думаю, що Геньо одружиться з тобою”. Питаю: “Ти гадаєш, що я йому подобаюся?” – “О так, дуже! Він тебе так шанує…” Яка я того вечора щаслива була. Геньо, Геньо, таж я тобі справді не обоятна? 22 жовтня 1884 р. Кімпелунг.” “Ніколи я не здавалася такою гидкою, як тепер, у цій любові до нього. Я не хочу, все в мене кричить, все волає, не хочу, чого то тобі, кляте серце, треба когось любити, я не хочу! Хай бере собі свою росіянку або ту другу, з Відня… 3 жовтня 1884 р.” “Моя душа так тісно пов’язана з Геньом, що сама думка порвати з ним будь-які стосунки зломлює мій дух”. Того ж дня, вечером: “Отримала від Зосі листа. На Великдень вона їде в Болехів – до Озаркевичів. Геньо вже туди приїхав… 30 березня 1885 р.” “Я день і ніч думаю про Геня, любого, коханого Геня, а він не приїздить… Я холону, коли подумаю, що він може не приїхати, що ми вже розлучилися навіки. 19 липня 1885 р.” “Як повідомила Зося, він (Геньо) у Відні й повернеться додому аж першого жовтня 1886 року, а до того часу я, як Бог дасть таткові здоров’я, давно вже переїду в Димку. Зося сказала, що в нього (Геня) є дивна звичка не дотримувати свого слова і своїх обіцянок. 11.Х.1885 р.” “Я переглянула свій давніший “Щоденник”. Якою поважною я стала тепер, а якою дитиною наївною була тоді. Тепер я можу сказати, що нікого не любила, серце моє спить… А для Генця не хочу, щоб воно й билося…”.

У народі кажуть, що любов і шлюб не живуть під одним дахом. Перше кохання Ольги Кобилянської розвіялося, як ранній туман. Чи любили вони один одного? Євген Озаркевич закінчив медичний факультет Віденського університету. Працював лікарем. Був директором Народної лічниці у Львові, головою “Просвіти”, писав статті у “Діло”, “Свободу”. Переважно на медичні та культурні теми. Помер рано, у 1916 році. Ольга Кобилянська пережила його на 25 років. Але так і не була одружена. Царівна буковинських гір не могла забути своє перше кохання.

Богдан ТИМІНСЬКИЙ

Share

Прокоментуй!

Випуск №1, 2010

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *