Чарівні мої Кобаки

З найвищого в селі пагорба, звідки в ясний ранок навіть Снятин видно, як на долоні моє мальовниче село Кобаки, яке красою своєю світ заворожує, де верба та калина, де сади цвітуть рясно, де ніколи не стихає пісня, де кожна стежина приводить до щастя, де навіть ніколи нікому не холодно. Адже нас зігріває любов до села. В нас наймелодійніші мелодії, в нас найкращі голоси. Саме в наших людей є талант до такого чарівного художнього слова. Адже Кобаки виростили кожного, хто живе в ньому. З малих літ воно тягнуло нас до пісні, леліяло, оберігало та дало світові неперевершених акторів, найвідоміших співаків, найвизначніших поетів та письменників. Цей список можна ще довго продовжувати. Погодьтеся, правда ж, куди б ми не їхали, в яку далечінь, все одно вони кличуть нас, манять до себе, манять так, що неможливо не повернутись до дому, не побачити рідну стежину, яка протоптана нами з малих літ, де ми знаємо кожну тваринку, рослинку, комашку, кожен камінчик, кожний горбок та долинку. Адже вона, як життя, поворотик – це зміна чогось, підвищення – злет, впадина – падіння. Коли люди повертаються з далеких доріг до дому, вони згадують село, стежину, рідну домівку та найкращу пісню, наймилозвучнішу кобацьку мелодію.

А яка краса взимку, коли прийде чарівниця-зима та все покриє білою пухкою ковдрою!

А весною, коли все зацвіте, коли вранці вибігаєш з рідної домівки та біжиш м’якою зеленою травою босоніж! О, такі відчуття ніякими словами не передати, хоч їх понад два міль йони. Ні одною мовою світу не передати вражень, почуттів та емоцій.

Влітку Кобаки квітнуть дітворою, гаряче та лагідне сонечко кожного приголубить.

Осінь прийде як дівчина в золотих шатах з палітрою та з пензлем у руках та розмалює всі листочки до одного. Та будь-якої пори року мої Кобаки найкращі. Крізь білу завісу милується пишними берегами село, ніби в долонях воно наших.

У зелені шати одягнуте, квітами заквітчане, кохане та ріднесеньке моє любиме село, піснею зачароване, роками не загублене, поетами та письменниками оспіване, співаками піднесене. Отаке моє село!

Катрусина перша вишивка

Катруся у своїх батьків сьома дитина. Така красива, білолиця, а волосся як золото переливається на сонці своїми кучериками. Батьки не натішаться, що Бог дав їм таку красуню.

Люди дивуються, що самі дівчатка в сім’ї народжені, а батько як голова сім’ї гордо говорить:

— Де сім, там буде щастя і доля всім.

Підростає маленька Катруся та все пильним оком спостерігає, як мама вправно вишиває, як легко лягають барвисті нитки на полотно.

Самій захотілось мамі допомогти складати нитки по кольорах. Випросила в матусі кусочок полотна і взялась із мамою до ручного вишивання. Так було цікаво, чи вийде той хрестик такий як у неї?

Це були незабутні дні. І голка не слухалась, все випадала з рук, і нитки путались, і хрестики спочатку не виходили. То шила Катруся, то розшивала. Але за третім разом сама не повірила, як вийшло все гарно. Хрестики сміялися до неї. Так навчилася Катруся вишивати, а згодом і узори виходили теж красиво.

— Мамочко! Я хочу вишити до свята Великодня гарний рушничок – сказала Катруся.

— Ти розумничка моя – відповіла мама.

— Я знаю, коли Бог побачить мій рушничок, Він дуже зрадіє — з веселою усмішкою виголосила дівчинка.

Мати дала Катрусі полотно, барвисті, як сонечко, нитки, ножиці, голку.

Донечка з радістю подякувала дорогій матусі. Помолилася Богу і взялася до важливої роботи – вишивання. Спочатку вишила хрест, ангеликів, гарні, прегарні писанки. Самій не вірилось, що так легко і швидко зацвітуть на рушничку чудові квіти з відтінком сонечка.

— Донечко люба! А чи знаєш ти, чого ти так швидко вишила рушничок і без помилок? — сказала мама. — Бо ти Бога просила, щоб Він тобі допоміг.

Картина довгоочікуваного Великодня була відтворена на рушнику. Він вийшов і справді красивий. Батьки щиро похвалили свою донечку.

Всі люди готувалися до свята. Прикрашали свої будинки, білили, підмальовували огорожі.

Настав час і кошики прикрашати різнокольоровими віночками, а в кошик в першу чергу потрібно гроші покласти, бо так вчив батько, щоб гроші в хаті велися. Так і зробила вся дружна сім’я — мама, тато і дві сестрички. Потім пасочка зайняла найпочесніше місце посередині кошика, ковбаса, сир, часник, сіль. Посередині гарна святкова свічка. От і все готово.

Катруся з великим задоволенням несла свій кошик, покритий вишитим рушничком, і собі міркувала про складне і дивовижне життя Ісуса Христа.

Аж ось і святкова церква чекала своїх прихожан. Срібними голосами заспівали церковні дзвони. А люди всі щасливі і усміхнені щиро віталися: «ХРИСТОС ВОСКРЕС». «ВОІСТИНУ ВОСКРЕС» — відповідала й собі Катруся.

У неї було легко на душі. Тільки серце щеміло від радості. Враз усі свічки загорілися, а яскравий промінчик сонця спустився на її плетений кошечок і лагідно позолотив вишиті пелюстки квітів.

— Я дуже щаслива — прошепотіла Катруся. Богові напевно сподобався мій рушничок. В цей час ще сильніше заграли церковні дзвони і заспівали Великодну пісню:

«ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!»

Оксана СТУСЯК,
учениця 7 класу Кобаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Share

Прокоментуй!

Випуск №8, 2013

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *