«Філософ з українською душею»

До 100-річчя від дня народження доктора філософських наук Володимира Олексюка

Володимир Ілліч Олексюк – один із багатьох українських діаспорних науковців, про якого майже не знають на Україні. Протягом усього свого життя він вірив у те, що день, коли його твори читатимуть на рідній українській землі, настане.

Народився Володимир Олексюк 25 січня 1913 року в селі Шешори Косівського повіту в родині Іллі та Параски (з дому Слижуків) Олексюків.

Родина Олексюків була шанованою у селі. Батько Ілля був солтисом, чудово грав на скрипці, керував церковним хором, який виконував складні духовні твори Бортнянського, Леонтовича. Його дружина Параска – була доброю господинею, всьому давала лад. Вони виховували п’ятеро дітей: Володимира, Марію, Анну, Миколу та Олександру. Батько все робив для того, щоб діти вчилися і отримали добру освіту.

Дочка Марія закінчила Коломийську гімназію, працювала вчителькою в селі Прокураві. В час національно-визвольної боротьби за незалежність Української держави, вона вела активну участь і була засуджена комуно-більшовицькою владою, реабілітована 1992 року (посмертно).

Дочка Олександра вчилася у Косівському училищі декоративно-прикладного мистецтва, працювала вчителькою Шешорської школи. Відома на Косівщині як поетеса і композитор (Олександра Василащук), автор книг: «Вічність над плесами», «Мелодія гір», «Шешори: на терезах часу», «На крутих стежках», «Пам’ять», «З молитвою до Бога».

Анна та Микола також отримали середню освіту і в повоєнний час працювали вчителями.

Володимир був найстаршим у сім’ї. Після навчання у школі опанував професію столяра, потім у Коломиї здобув фах учителя, а згодом у Львові, вивчав філософію у Львівському університеті. У червні 1941 року отримав диплом магістра філософії. У ніч, коли почалася війна, якраз був випускний вечір, а через кілька днів німці окупували Львів.

30 червня 1941 року Володимир разом із однодумцями брав участь у народних зборах на площі Ринок у Львові, на яких було урочисто проголошено Акт відновлення Української держави. Він з болем згадував про беззаконня, яке чинили більшовики перед Другою світовою війною у тюрмі на вул. Лонцького.

Під час війни Володимир Олексюк працював у Львові, вів підпільну роботу у справі розбудови Української держави. В 1944 році змушений був емігрувати на Захід, як і тисячі свідомих українців, щоб там, у діаспорі, вижити і прислужитися своєму народові.

Продовжував вивчати філософію в університетах Фрайбурга і Нью-Йорка. Докторську ступінь здобув у 1967 році в університеті Східної Флориди за дисертацію «Метафізична дійсність різниці між суттю та існуванням буття», займався науковою діяльністю. З 1970 року проживав у Чикаго.

Володимир Олексюк був діяльним у громадській праці, очолював Українське католицьке академічне об’єднання «Обнова», був дійсним членом Товариства католицьких філософів Америки (Вашингтон), Міжнародного Товариства філософів-метафізиків (Лондон), Товариства філософів ім. Жана Марітена (Рим).

Філософ з Косівщини є автором праць: «Томізм. Християнська філософія св. Томи з Аквіну», «До проблем доби обману мудрости», «Основи реалістичної (аристотелівсько-томістичної ) філософії, присвячена 1000-літтю Хрещення Руси-України». Володимир Олексюк опублікував більше 30 статей філософського змісту в різних періодичних виданнях.

Хоч основні наукові праці вченого присвячені дослідженню філософії томізму, проте сенс свого життя він вбачав у тому, щоб, поринувши думкою в глибини духовності свого народу і християнсько-божественну вічність, зрозуміти свою власну суть як українця, послужити для добра української нації.

«Українська тисячолітня християнська нація є однією з найбільш благородних, дуже щирою і добродушною на цій землі. Це означає, що тільки мудрий провід – як церкви, так і держави – може забезпечити правдиву свободу народові та його суспільну соціальну справедливість», – стверджував філософ.

Він дуже поважав Папу Римського Іоана Павла ІІ, активно з ним листувався.

Мудрість філософа дозволила йому передбачити крах соціалістичної системи ще в 1970 році: «Якщо мірилом всякого розвитку людського життя у світі є вільна думка, вільна ініціатива у сфері душевно-природно-фізичного, – писав він, – то обов’язково всякий тоталітарний режим, скоріше чи пізніше, приречений на самознищення. День такого самознищення жде Московську комуністичну імперію».

Науковець підтримував зв’язки з Україною через листування з сестрами. Тож не дивно, що КДБ переслідувало рідних ученого, особливо сестер Марію та Олександру.

У 1990 році, будучи вже хворим, він написав листа з проханням відвідати його в Америці, бо сам, за станом здоров’я, не може приїхати на рідну землю.

У квітні 1991 року я відвідала свого вуйка Володимира у Чикаго. Радість переповнювала його душу і серце! Ми говорили про все на світі, співали українських пісень, зробили запис-звернення до рідних і близьких в Україні. Він дуже просив перевезти в Україну його найцінніший скарб – філософські праці, щоб Батьківщина знала і не забувала свого сина.

Я привезла примірники трьох його наукових праць і передала їх у Національну наукову бібліотеку ім. Вернадського, бібліотеки Київського університету ім. Т.Шевченка, Львівського університету ім. І.Франка.

Науковою діяльністю Володимира Олексюка зацікавився доктор філософських наук, професор, завідувач відділу філософії релігії Інституту філософії АН України Анатолій Миколайович Колодний. І уже через рік у науково-теоретичному часописі «Філософська і соціологічна думка», №10,1992 р. була опублікована стаття А.М.Колодного «Філософ з українською душею» та уривок із праці «Метафізична дійсність різниці між суттю та існуванням буття». Цей часопис я переслала вуйкові Володимиру. Він був дуже радий, що його працями зацікавились і що став відомий в Україні.

В одному з листів писав: «Вітаю тебе, всіх рідних та всю Україну з нарешті незалежною Державою! Але все має свій кінець. Не знаю як довго доведеться ще жити на цьому світі, жаль тільки, що я не в силі відвідати усю родину у рідних Шешорах. А то, якби міг, то вже завтра був би в літаку до Києва, а звідти – до Шешор. Дай, Боже, щоб хоч Україна удержалась самостійною! Бог дасть, що Україна виграє!» (2.03.1993р).

30 вересня 1993 року Володимир Олексюк відійшов у вічність. Та його праці отримали нове життя. У 1996 році у видавництві «Соборна Україна» вийшла його книга «Християнська основа української філософії» (вибрані твори). Це перша книга з серії «Мислителі української діаспори». Упорядкування здійснили А.Колодний та Л.Филипович. Спонсорувала видання «Вибраних творів» дружина В. Олексюка пані Маргарет.

Хоча прах Володимира Олексюка покоїться у чужій американській землі, та душа його витає над рідним краєм. За його проханням, на пам’ятнику сестри Марії є і його фотографія та слова, які він заповів написати: «Він був той, що знаходився у вічній Правді Того, Хто Є».

Галина БРАТІВНИК,
племінниця В.Олексюка, с. Шешори.

Примітка:
Томізм (від лат. Thomas — Хома) — учення у схоластичній філософії і теології католицизму, засноване Томою Аквінським. Доктрина томізму виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи збагнути це вчення за допомогою розуму. Цим томізм відрізняється від августиніанства, що звертається до інтуїції. З цим пов’язана орієнтація томізму радше на вчення Аристотеля, ніж на Платона та неоплатоніків.

Сучасний томізм є теологічною інтерпретацією новітнього природознавства, спробами з’єднати учення Томи Аквінського з філософськими ідеями Іммануїла Канта, Ґеорґа Геґеля, Едмунда Гуссерля, Мартіна Гайдеґґера і ін.

Вікіпедія.

Share

Прокоментуй!

Випуск №8, 2013

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *