Різдво. Володимир Шухевич

Йик сонейко зачинат змагати си в силу, а Божа днинка зачинат рости — тоді настає у Гуцулів новий рік. Сесю пору обходять Гуцули велично не тілько дома, але і в церкві, яка як раз тоді обходить Різдво Христове. Леґіні, що роблять у бутинах, тай ті, що царами порозходили ся за зарібками, сходять ся до дому, аби спожити посполу тайну вечеру у Свьит вечір у своїй хаті, куда по віруваню Гуцулів приходять у ту пору на тайну вечеру і душі померших.

Кілька днів перед Різдвом починають ґаздині порати ся у хатї: порядкують, перуть, миють, білять, варять, убирають хату по сьвяточному; ґазди знов заходять ся коло обійстя, чешуть, змивають маржину, чистять з-під неї, вивозять гній на поле, рубають дрова; а знов причта церковна порядкує у церкві: укриває престоли чистими скатерками, тиче нові сьвічки у поставники, чистить кадильницу, хрести, стирає порохи з образів і т. д. — словом по всіх усюдах вештають ся люде, ладять ся до великого сьвята, приспособивши постом, пилипівкою, і свою душу до звитаня єго.

Днем перед святим вечером лагодять ґаздині усе, що треба до тайної вечері: миють біб, фасолю, сушениці, сливи, пшеницю, барабулі, причиняють хліб, мочать сушену рибу, готовять студенець з риби, роблять голубці, росівницю, борщ, б’ють олій, словом, приладжують «усьикого хліба, шо Бог уродив», вигадуючи так, аби з него було 12 страв, бо тілько їх треба до тайної вечері.

З усего того «хлїба» бере ґаздиня по ложці, аби спечи з сего книшик, а відтак, засушивши єго, переховати до Юрія.

Рано в день св. вечера робить ґазда живу ватру; з неї розкладає він вогонь у печи і на припічку, а ґаздиня заходить ся, аби усе прилажене спекти, зварити та зготовити горівку з медом, калиною, гвоздиками, цинамоном і перцем.

Того дня ніхто у хаті не п’є, не їсть нічого й не курить аж до вечері; не мож того дня з ніким сварити ся ані бити ся, бо се день згоди, любови, а хто того дня посварить ся, той через цілий рік буде заводити сварку, битку; не вільно того дня рубати дров, «бо інакше буде птаха рубати кукурудзу».

Упоравши ся з приладженєм до вечері, глядить ґаздиня, аби понадвірю і у хаті не стояло нічого на клинках та не висіло на грядках, по колах, «бо від того сідала би птаха літом на городовину!»

«В вечеріх» застелюють стіл отавою, поверх неї накидають усякого насіня і прикривають скатеркою; на конах стола кладуть під скатерть по зубцеви чеснику. І під стіл накидає ґазда отави, причім «риче як корова, бліє як вівцьи, рзе як кінь», а се на те, аби худоба єї не врік!»

Упоравши ся з тим, перев’язує ґазда ножиці волічкою на те, аби «завйизало сі усе лихо, яке є в господарстві», причім говорить: «Не ножиці вйижу, а вилиці медведям та вовкам, аби не мали моци мою маржинку ушкодити!» Перев’язані ножиці кладе під скатерть на стіл, у якого перев’язує перехрестє волічкою, «аби не розверло ся через рік» (аби не хибло на столі страви); потім виносить із хати йигли, «аби чоловіка не кололо через цей рік, бо уся колотьба походить з йигли; колотьба щезає, не находить нікого у хаті, йик сі йиглу на свйит вечір спрьиче з хати!» Діри у лавицях затикають отавою або клочєм, причім промовляють: «Не дьирки затикаю, але рти моїм ворогам, аби їх напасти не ловили сі мене через цілий цей рік!»

Той, що має які справи в суді, бере мотуз і в’яже на нім ґузи, промовляючи: «Не ґуз завйизую, але рти моїм ворогам та панам, аби мене не побивали; не ґуз вйижу, а рот війтови, аби мене не кривдив; не ґуз вйижу, а рти гавкунам та пльоткарам!» Сідаючи до вечері, присідає той мотуз з ґузами і промовляє: «Аби усі рти так мовчьили, йик ті ґузи під моєв ср…в, йик она мовчит!»

На укритий стіл укладає ґаздиня хліб у 2 ряди, а поверх них колачі і 2 топки соли.

Як уже добре смеркло ся, виходить ґазда з хати, стріляє з пістоляти на знак, що час на тайну вечеру. На тот знак, або почувши єго від сусіди, перебирають ся усі у чисте лудинє, почім бере ґазда каганець з ладаном, обходить і обкурює 3 рази хату довкруги, «аби фискавка не близила сі д’хаті і ласиця, аби не пхала сі, ади, д’маржині», а ґаздиня переціджує насамперед біб, солить єго і кладе у мисці на стіл; се є «перша вечера»; за бобом кладе рибу, варені пироги, голубці, сливи, дзьобавку — пшеницю з медом, барабулі рьижені олієм і чесником товченим, вар — сушениці виварені, горох рьижений олієм і чесником, логазу — ячмінь піханий варений з олієм або медом, сливки з фасулею, пироги з маком, росівницю — капустяний росів з крупами, кашу — просо піхане, варене, рьижене олієм, кокоші — варена лущена кукурудза.

З кождої тої страви набирає ґазда по трохи у корито, солить, мішає з ґрисом і несе худобі, яку усю зігнав поперед в одну загороду, де дає кождій покушати тайної вечері. У кого є пасіка, той іде і до бжіл, дає їм води та меду. Опісля бере ґазда малий хлібець — кокуцик та маку на кружочок, а в черепок або яку иньшу посудку накладе грани та ладану, обходить з тим ціле обійстє по усіх кутах, іде у комори, на під, словом усюди, «куди ходьи люде», а розсіваючи самосійний мак (дикий) каже: «Йик тот мак не годна відьма візбирати, так аби не годна пошкодити моїй маржинці».

За тот час мусить бути у хаті тихо, усі сидять супокійно, лише і ґаздиня порає ся по хаті, сьвітить сьвічки, лагодить по трохи усякої вечері, але лише з 9 страв, у нову миску, «за яку не мож у місті торгувати ся», на верх кладе колач, а в середину один пугарчик з медом, другий з водою, а на колач накладе горіхів волоских та яблок; як худоба спожила вечеру, входить ґазда у хату, бере в одну руку приладжену жінкою миску, а в другу сокиру і виходить вдруге на двір, затворивши за собою двері. На дворі запрошує він до себе на тайну вечеру ось як: «На свйит вечьир родив’єм си, на свйит вечьир хрестив’єм си, Пречиста Діва на золотім крижмі мньи держьила, у змиєвім озері мньи купала!

Градівники, чорнокнижники, мольфарі, планетники, лісні вовки, медведі, лиси — прошу вас на вечеру!» Так кличе три рази, а потім кінчить: «Йик ви не йивили си на су тайну вечеру, йик не маєте моци йивити си на Різдво і на Великдень, так абисте не мали моци ані волі тої минї шо злого зробити в хіторі моїм! Як вас тепер не видко, не чути, так аби вас не було чути та не було видко через цілий рік!» Опісля запрошує бурю на тайну вечеру, кличучи: «Будь ласкава і виходь до нас на сьвйиту вечеру!» Так кличе три рази, почім кінчить: «Коли ти тепер не ласкава прийти на свйиту вечеру, на дарі Божі, на ситі страви, на палені горівки, на велике добро, йик ми тебе просимо, то не приходь до нас літі, йик ми тебе не трібуємо!» По тих словах вертає ґазда у хату, замикає двері на засувку, бере черепок з гранею і ладаном, обводить димом З рази за сонцем (робить округи), почім підкурює усіх присутних і усі кути, а в кінци кладе черепок на камінь під стіл; се робить він на те, бо «пек му! щез би, міг-би бути у хаті, а ладаном він викурює ся, та не має моци; як курить ся, то буде чисто у хаті!» вела ся; поверх отави кладе ґазда ярем і цілий ряд з коня, се на те, «аби маржину не напало нічо у дорозі, аби ніхто Декуда ведуть у хату маржину, «аби вона так не переводила сі, йик ці свйита не переводьи сї!»

Так ворожать по усій Гуцульщині, тільки у Космачи троха інакше, а то:

Як тільки покажуть ся зьвізди на небі, позганяє ґазда худобу до одної кошари; ґаздиня засьвітить у хаті, почім виймає ґазда столове вікно, бере під плече перший хлібець, який ґаздиня упекла, веретено у ліву, а сокиру у праву руку, обходить з тим три рази обійстє, причім за кождим разом стає перед «вібраним» вікном і каже: «Добрий вечір!» — на що відповідають хатіні: «Дай Боже здоровйи!» — Потім промовляє ґазда: «Йик не вижу тепер тучі, бурі, грому на моїм обійстю, так абих єї через цілий рік не видів! Йик не вижу тайної вечері, так абих не видів через цілий рік зьвірів межи маржиною! Затикаю ирти, пащеки зелізними обручами, зелізними ключами, аби зьвір не їв моєї худоби!» Опісля замикає усі ворота, двері і входить у хату. Від тої хвилі не сьміє ніхто з хати виходити. «Хто так зробит, тому безпешно ані зьвір не пожре, ані гадюка не укусит худоби, ані фуґа не зіб’єт дробйита. Й христьинина град не вбйи». Хліб, що держав ґазда підчас того ворожіня під пахою, засушують і дають худобі з вуглем із живої ватри і з сировицею.

Аби відвертати бурю, роблять у Космачи ось що: Як готовить ся вечеря, треба в девятьох горшках варити девять страв: борщ, фасолі, рибу, сливки, голубці, пироги пшеничні, вужені пструги, сушеницю і пшеницю. З кождої страви беруть по ложці, замісять усе разом і, додавши трохи муки, зроблять колач і спечуть. Вечером перед вечерою беруть шутку, яка від Великодня стояла за образами, сьвічку, яка була приліплена до паски, а до того у мисчину з усеї страви, яка варила ся на сьвят вечер і колач, та з тим виходять на двір, де вже маржина в одній кошарі зігнана. На дворі треба викрутити ся в той бік, як іде сонце, опісля так промовити: «По перший раз прошу тучу, бурю, чорнокнижників, що град товчут, дуже прошу на тайну вечеру!» — Так 3 рази. Вертаючи з хати, треба викрутити ся знов за сонцем, опісля увійти у хату і, не оглядаючи ся, замкнути єї.

За тот час, як ґазда був на дворі, накладає ґаздиня у другу миску усякої вечері (страви), а на верх кладе «перший хліб» — той, що насамперед виняла з печі, а як тільки ґазда поверне у хату, зажегає ґаздиня сьвічку, приліплює єї до миски, кладе тоту миску на полотно і подає ґазді; сей обходить три рази за сонцем довкруги хати, потім кладе миску на стіл і уклякає, а за ним усі хатіні, почім б’ють поклони та «Просьи щіре Бога, аби єго ухвалити, упросити, аби і тих душ до вечері припустив, що ми їх не знаємо, а їх дожидаємо, шо за ні ніхто не знає, шо они припадками пропадают, шо они бутинами побиті, дорогами покалічені, пострачувані, водами потоплені; за котрих ніхто не знає лягаючи і встаючи, ніхто не згадає дорогов ідучи, а они, бідні душі, гірко в пеклі прибувают і цего свйитого вечера чекают, шо нас у цес вечьир молитви великі идут, і по такі душі сі найдут, шо тоті душі споминут. Щіре Бога просимо, поклони б’ємо і споминаємо усі душі і тоти, шо їх не знаємо! Господи, заборони хрестьинску худібку і мою від звіри і від поганої віри на росах, на водах, на кождих переходах! Дьикувати Богу свйитому, шо поміг дочекати у мирности, в радости і веселости сих божих свйиток, та поможи Боже, їх у радости відправити і від сих за рік других діждати!»

По тих молитвах устають усі, ґазда бере зі стола приладжену миску з усякою стравою, а звертаючи ся до кого будь з хатіних, промовляє: «Ми усі з усего щірого серця і з Божої волі кличемо і Божі і грішні душі на вечерю і даємо єї, аби вони на тім сьвіті так вечеряли, йик ми тут; я даю за тоті померші душі, шо на сьвіті погибли, поратунку не мают; най Бог прийме перед їх душі! Я їх кілько запрошаю і закликаю на цу Божу тайну вечеру, кілько у цім полотні є дьирочок, по кілько, аби їх було на одній дьирочці!» По тих словах подає миску тому, до кого промовляє, а тот кладе єї на стіл.

Тепер засідають усі за стіл: на чільнім місци ґазда, поруч него ґаздиня, а далі діти, слуги і близша родина, як вона не далеко живе, а прийшла, тай бідні сусіди, що самі не мають за що урядити у своїй хаті тайну вечеру.

Як тільки засядуть усі, набирає ґазда пшениці у ложку і мече єї три рази до стелини; при першім разі кличе три рази прра! потім промовляє: «Аби так йигньита у хаті штрикали та блеїли, йик скачет пшениця з землі до стелини!» Кидаючи другий раз, кличе ґазда: шкне! і промовляє! «Аби тельита так рикали та підштрику вали, як підштрикує д’горі ца пшениця, тай аби так футко росли, йик футко йде пшениця до стелини!» — а при третім разі промовляє: «Йик ца пшениця летит д’горі і там держит сі купи, так аби бжоли тримали сі купи, тай так аби вертали до пасіки, йик сі віройи і аби сідали на землю, йик пшениця падет до землі!»

По тих примівках кладе ґаздиня по пів ложки пшениці та усіх страв у кутики обох вікон, тай по горшьити сити, почім бере бобу у руки і мече єго по усіх чотирох кутах хати, се «усе ангелам та помершим душам, шо в сю ніч приходять поживитися!»

Позасідавши, кушають найперше пшениці, причім вінчують собі посполу «щьистьим, здоровєм, аби Біг поміг другого сьйитого вечера діждати!» і зачинають вечеряти з усіх страв, попиваючи горівкою з медом, пивом, ситою розпущеною у теплій воді або гербатою. На послідку їдять бурьишку, рьижену з олієм.

При першім напитку, горівці з медом, звертає ся ґазда до ґаздині, кажучи: «Здорова була, жінко! Дай, Божічку, аби-сми діждали до нарік такого самого вечіра!» На се відповідає жінка: «Пий здоров! Дай, Божічку, здоровйи нам тай усім иршєним!» Відтак перебирає жінка чарку від чоловіка, п’є до найстаршої дитини і так іде чарка по старшині; коли є слуги у хаті, перепиває ґазда і до них ось як: «Дай, Господіку, аби ти нарік дочекав сідати до вечері з жінков своєв (чоловіком) та з своїми дітьми!» З’ївши одну страву, кладуть одну миску верх другої. Під час вечері панує у хаті спокій, говорять хіба тогди, як треба ще кому подати, бо не вільно нікому «з місця кивати ся, аж з’їдьи усу вечеру».

По вечері встають усі враз, перехрестять ся і молять ся; у кого є пасіка, там виходять усі на серед хати і сідають на землю. Посидять так мовчки «маленько», а коли хотять вставати, кажуть: «Аби так тихонько у нашій пасіці, йик було у нас тихонько дома, аби так бжоли зтихонька сідали, як ми тут!» Як є тільні корови, то ґаздиня лягає на землю, «аби корови лежучи сі вположили!» Вставши, уклякають і молять ся, дякуючи Богу, що допоміг дочекати сьвят.

Як є у хаті дівка у бовтицях (на відданю), то бере хлібець, що єго крадькома спекла, під праве плече, виходить по вечері на двір «слухати»; як учує трембіту, то ворожить собі з того, що віддасть ся у тім році, а коли учує пса, що гавкає, то лишить ся рік дівкою; відки чує голос чоловіка, з того боку прийдуть старости.

І ґаздиня виходить на двір, аби з того, чи на дворі ясно чи ні, ворожити, чи і як будуть нести ся кури.

Як на вечері були чужі люде або бідні, набирає ґаздиня у миску усеї «вечері» та дає їм «за померші душі». Коли-ж не було бідного на вечері, тоді пересилає ґаздиня до єго хати миску повну страв.

Мисок ані ложок не мож по вечері прятати, ані мити, они лишають ся так через цілу ніч, при запаленій сьвічці, «хто би їх зібрав із стола та помив, мав би гріх неспасенний, бо душі сьвяті не можут прийти та їсти так, як ми, они жиют парою, лижут миски, тому треба миски немиті лишити до другого дня».

По вечері не можна де-небудь сісти, треба уперед продути місце, де сідає ся, аби не привалити душу яку, яких тогди богато у хату сходить ся. Вони дуже люблять, як по вечері грає скрипка, вони танцюють за нею.

У кого є близькі сусіди та знакомі, то наберуть з мисок, що стояли на столі, пшенички, рибки та ще дечого, ідуть з тим до кумів, сусідів. Увійшовши у хату, кажуть: «Добрий вечір, як вам сі сьвйиткує?» «Добре, як вам?» Опісля вінчують собі посполу ось як: «На многі літа з свйитим вечером, аби дочекали посполу і нарік такого вечера», а передаючи принесену миску страв, кажуть: «Просимо, кумко, на вечеру; хоть не велика, то приймайте за велику». А кума відповідає: «Велика! Велика! Аби-сте такі великі у Бога були, йик цес дар Божий великий!» По тих повитанях засідають за стіл, їдять, п’ють, колядують, а як є у хаті скрипка, танцують, веселять ся, набувають ся, бо «се днина весела для усього диханя!» Коли-ж нема скрипки, то побудуть трохи, а відтак усі разом ідуть до других кумів, несучи з собою миски із стравою; так ходять одні до других, аж натрафлять на хату, у якій грає скрипка, та там балюють уже до білого дня.

Йдучи з вечерею до сусідів та кумів, можна стрітити «Юду, бо він чьитує того вечора на пйиного і може єго водити цілу ніч!» Аби єго від себе відвернути, треба на дорозі закликати: «Микито, ану суди, най тьи виджу! Шос буду говорити!» Як ся щось привиджує, шумить, летить, то той, що несе вечеру і кликав Юду, має казати: «Я не йду сам, а йду з гузицев!», се на те, аби Юда не бачив вечері, «та не водив чоловіка цілу ніч у безвісти, бо Юди ходять тої ночи по сьвіті, аби перевідати, чи люде ходят один до других з вечерею», бо доти буде сьвіт стояти, доти буде найстарший Юда прикований ланцами до скали, доки люде не перестануть сьвяткувати, доки будуть одні до других з вечерею ходити. Тому то він висилає молодших Юдів, аби перешкоджали всім. А якби припадком на кого найшов Юда та показав ся, треба до него на відлів говорити: «Не добрий вечер», «не йду з вечерев» і т. д. Він дасть ся обманити, бо «йиму, щезби, ніколи (не має часу)!» — він того дня має увесь сьвіт обігнати.

У кого є пасіка, той не виходить того вечера з хати; надто він мусів старатись, аби усе позичене було дома, усі ворота та фіртки були позамикані, бо рої поутікали би.
Річ ясна, що по так переведеній ночи у саме Різдво мало хто приходить до церкви на утреню, а ще менче на вечірню.

На Різдво рано по молитвах забирають усе зі стола, лишають лише 2 хліби, колач, гуску соли і чеснок, що усе укладають на кінци стола (коло постелі) і те стоїть на столі до Йордану; усі кришки прячуть зі стола та дають їх враз з позісталою пісною стравою безрогим і маржині; самі-ж їдять уже скоромно, з солониною або маслом.

Другого дня сьвят сходять ся численно до церкви «на Збори»; того дня розпочинають братя церковні колядувати по селу. Охочих до того досить, кождий хотів би перед вести, бути вибі-рцею (вибраним), бо се велика честь. Коли не прийде до порозуміня межи братьми церковними, рішає остаточно Сьвященик, прочитавши по проповіди в церкві вибірців і в котрий бік вони мають іти з колядою. В деяких селах, на пр. в Космачи закуповують братя церковні усю «коляду», платять з гори умовлену квоту до скарбони церковної і, дібравши собі людий, ідуть на свою руку з колядою. В других селах ділять ся братя церковні на табори, яких скількість залежить від величини парафії, (у Жабю-Ильці напр. ідуть у 5 таборах, в Ясенові у 2 табори, в Яворові ділять ся на 8 пайок і т. д.); в кождім таборі є один церковний брат — вибірця, який добирає собі березу (переша), такого, що уміє всякі коляди і в них перед веде, а той добирає собі 6-10 «кольидників», між ними одного трембітанника, одного скрипичника і одного «коня» (на коня беруть якого «уферму, аби з него було сьміху богато»); окрім тих добирають собі «пльисанників», з яких кождий мусить мати топорець. (У Космачи нема «пльисанників»).

Колядники беруть із церкви для вибірця скарбону і хрест, для берези більший дзвінок, а для себе менчі; дзвінки присилюють собі до правої руки; кінь іде без дзвінка.

Вибори, поділ на табори та вихід колядників стягає до церкви велике число цікавих людий, які зразу товаришать колядникам, що збившись у «табори» розходять ся кождий у свій кут села.

Розтаборившись, починають братя церковні, а за ними колядники при супроводі скрипки початок до коляд, при чім, як і при усіх колядах, поодинокі стрічки коляд присьпівує сам береза, а колядники сьпівають лише за кождою стрічкою, пересьпіваною березою, припів: «Гой (Гей, Ой) дай Боже!»

1. Гой війшло брацтво рано з церковці! Гой дай Боже!
Тай стали собі у три рьидочки! Гой дай Боже! Тай загадали три загадочки! Гой дай Боже!
Ой браті, браті, ми порадьмо си; Ой порадьмо си тай не зрадьмо си, Та не купуймо на дівки срібло, На дівки срібло, на жінки злото, Купім ми собі золоті човни, Золоті човни, срібні веселця, Тай пустім ми сі края Дуная! Краєм Дунаєм на сине море, А синим морем в золоті брами, Кольидувати, мир звеселяти, Мир звеселяти тай вінчувати: Из сими свйитки аж до Васильи, Пишнії ґазди тай їх ґаздині Из чельидочков, из діточками, Шьистьим, здоровйим, свйитим Рождеством. Свйитим Рождеством, Ісусом Хрестом! Гой дай Боже! (Жабє.)

2. Гой війшло брацтво рано з церковці, Гой дай Боже!
Тай стало собі у три рьидочки,
Гой дай Боже!
Підемо, браті, кольидувати,
Підемо, браті, Христу сьпівати!
Закольидуєм миску золота,
Миску золота, а другу срібла.
Підемо собі до золотаря,
Зробимо собі золоті човни,
Золоті човни, срібні веселці,
Тай пустимо сі на бистру воду,
Тов бистров водов на тихий Дунай,
Тай поїдемо краєм Дунаєм,
Краєм Дунаєм на сине море,
Там зустрінемо доброго пана,
Шо кольидничкам вірно заплатить.
Подай му, Боже, шістьи, здоровйи
На родиночку, на худобочку!
Гой дай Боже!

По підсьпіваню початку простують усі табори насамперед до сьвященика; «пльисанники» ідуть поза колядниками «пльисучи дрібно і викручуючи топірцями по плечу», під вікнами сьвященика починає ся колядованє звичайно колядою церковною.

Я зібрав коляди з усіх сел галицької Гуцульщини; з винятком кількох повторяють ся вони з менчими або більшими вариянтами по усіх селах; тому подаю тут тільки найповніші, а для порівнаня додаю декілька вариянтів, пропускаючи з зібраних рівнозвучні тай ті, в яких бракують цілі звороти, стрічки або котрі безладно з собою по дві або і три пов’язані. Під тими, що я новішими часами чи то сам зібрав, чи то, що мені надіслано, подаю хто і де їх сьпівав, а під колядами зібраними мною давнійше не подаю їх жерела з причин поданих в передмові. — Церковних коляд, хоч деякі з них не цілком згідні з церковним текстом, не подаю.

Колядувати зачинає береза за супроводом скрипки; за кождою ним пересьпіваною звороткою присьпівують колядники звичайно припів — рефрен: «Ой (гой, гей) дай Боже!», а по деяких селах присьпівують иньші припіви, як: «Свйитий вечер!», «Господи Боже!», «Радуй си!», «Ой свйите Різдво!», «В неділю!», «На Різдво рано!», або повторяють зворотки, пересьпівані березою, або на ноту тої зворотки присьпівують «Славен єс, Боже, по всему сьвіту, славен єси!», «Повівай, повівай, вітре йа все з тихенька!», «Ой гордий, пане, пане (імя)!» і т. и.; ті припіви се не складова частина певної коляди, а залежать виключно від колядників, через що в однім селі присьпівують до коляди приспів один, а в другім до тої самої коляди иньший.

Ті припіви подані при колядах лише за першою і послідною звороткою, вони висунені трохи на право, для означеня, що повторяють ся за кождою звороткою, пересьпіваною березою.

Майже усюда і то кожду зворотку зачинає береза протяглим звуком: «Йа» або «Ой (гой)», а в Космачи таким «жее!», воно є тільки підхопленєм кінця припіву «Ой дай Боже!», тому звучить в сьпіві кожда зворотка ось як;

Йа, Ци дома, дома…
Йа, Ой сидит собі, книжку читає…
або Ой, Ци дома, дома…
Ой, Ой сидит собі…
а в Космачи: Жее, Ци дома, дома…
Жее, Ой сидит собі…
Окрім того колядники втручають всюди Й, де тільки дасть ся, на прим.:
Виросла й сосна й золота й рясна й’…
Ци дома й дома й наш пан…
Ой ми й знаємо й, шо й ґазда й дома й…
В текстах коляд тут поданих я се поминаю. Кожда коляда кінчить ся «вінчованєм відповідним до особи котрій колядовано. Ось кілька таких «вінчовань».
А за цим словом бувай нам здоров!
Бувай нам здоров, ґосподаречку!
Не сам собою, а з ґаздинькою,
Йа з ґаздинькою та з родиною!
Дай же ти, Боже, йа в дім здоровя,
Йа в дім здоровя на чельидочку,
На чельидочку, на домовую
Тай на худібку на роговую.
Ой дай Боже!
Дай же ти, Боже, йа в хаті ситно.
У хаті ситно, на двір прибитно.
Дай же ти, Боже, на хаті зіля, На хаті зіля, в хаті весіля!
В пасіці бжоли из роєчками, Из роєчками, пароєчками! Ой дай Боже!
Бувай же здоров, господаречку, Бувай же здоров з господинечков!
Дай же ти, Боже, дома здоровйи,
Дома здоровйи й на чельидочку, На чельидочку на домовую
Тай на худібку на роговую! Ой дай Боже!
Вінчуємо ти шьистєм, здоровєм, Свйитим Рождеством,
Ісусом Хрестом Ceci свйитонька свйаткуй же здоров,
А другі свйитка дочекай здоров!
Поможи, Боже, свйита кінчати, В шьистю здоровю других діждати! Ой дай Боже!
Вінчуємо ти шьистєм-здоровйим,
Шьистєм-здоровйим, Різдвом Христовим!
Дай же ти, Боже, в городі зело,
В городі зело, в хаті весело!
Подай же, Боже, всім здоровйичко,
На худобочку, на двір шьистьичко,
На худобочку, на роговую,
На чельидочку, на домовую!
Ой дай Боже!

Бувай же здоров, гордий паничу, Гордий паничу, чом (імя) Не сам собою, з дьидем, ненькою, З дьидем, ненькою, з всев чельидкою! Ой дай Боже!

Бувай же, здоров, пишний паничу,
Пишний паничу, чом (імя)
Рости великий, Богу на славу,
Богу на славу, на превелику!
Дьидеви й ненці на утіхочку,
А добрим людям на порадочку!
Ой дай Боже!..

Ріжнородність арій коляд, сьпіваних по Гуцульщині, невелика; я слухав більш 200 колядників з ріжних сел, але не довелось мені почути иньших арій, як сі, що понизше подаю; поминаючи малі ріжниці, яких годі подавати вже тому, що вони зміняють ся не тільки в устах другого колядника, але й у того самого зараз при відсьпіваню другої зворотки, або таки при повтореню тої самої. Тут не йде про те, на яку ноту сьпівають ся коляди, а тільки про самі ариї. Окрім того подано мені деякі тексти коляд без арій. Ті самі коляди сьпівають ся у одних селах на одну, у других на другу, але все-ж на одну з понизше поданих арій.

Володимир Шухевич
Гуцульщина. Львів, 1904, ч. 4.

Share

Прокоментуй!

Випуск №9, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *