Дмитро СТЕФЛЮК: Реалії та перспективи діяльності Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»

У травні минулого року, ювілейного для Всеукраїнського об’єднаного товариства «Гуцульщина», передчасно пішов з життя його засновник і багаторічний очільник Дмитро Ватаманюк. Непоправна втрата вразила усіх гуцулів своєю несподіванкою.

На ІХ-му позачерговому з’їзді Всеукраїнського об’єднаного товариства «Гуцульщина», що відбувся 21 червня в конференц-залі Національного природного парку «Гуцульщина» у Косові, представники десяти осередків Прикарпаття, Буковини, Закарпаття, Львівщини обрали новим головою Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» знаного гуцула з Верховинщини Дмитра Стефлюка.

З досьє: Родина Стефлюків походить з Верхнього Ясенова Верховинського району й сягає прадавніх гуцульських коренів. Пращури Юрій Стефлюк та Марія Никорович були засновниками великої родини, яку в народі величали Попадюковими. Це через те, що Марія походила з попівського роду. Батько був простим сільським господарем, старший з поміж чотирьох синів з багатодітної родини, яка проживала на присілку Шкірівський грунь села Голів. Дмитро Стефлюк народився 22 червня 1951 року. У лютому 1990 року на установчій конференції у Верховині він брав участь у закладенні основ новітньої національно-патріотичної організації із січовими традиціями товариства «Гуцульщина». У 1998-2011 роках — голова і заступник голови Верховинської районної ради, 2000-2011 — голова Асоціації органів місцевого самоврядування Гуцульського регіону. У 2005-2006 роках брав активну участь у заходах щодо збереження цілісності гірських районів Гуцульщини під час спроби проведення урядом України адміністративно-територіальної реформи. У 2009 році очолювана ним Асоціація у складній боротьбі з органами тогочасної центральної Української влади відстояла збереження Закону України «Про статус гірських населених пунктів України». З 2011 року — заступник з наукових питань директора НПП «Верховинський».

— Дмитре Петровичу, вітаємо з великою довірою від поважного зібрання гуцулів, представників майже півмільйонної громади з різних куточків України, котрі одноголосно обрали вас головою Всеукраїнського товариства «Гуцульщина». Які плани та завдання ставите перед собою, на чому акцентуватимете свою роботу як очільник товариства, адже його розвиток та діяльність фактично знаєте зсередини, будучи біля витоків створення організації 25 років тому, спільно із світлої пам’яті Дмитром Ватаманюком, який був беззмінним головою усі ці роки?

— Щодо мого обрання, то я щиро і глибоко вдячний усім, хто мені довірив цю місію. Адже усвідомлюю, яка на мене лягає велика відповідальність перед гуцулами, перед Гуцульським краєм. Хоча це і громадська діяльність, але вона є непростою, адже вимагає всестороннього охоплення, культурологічного та мистецького поступу, звісно, з врахуванням соціального та економічного розвитку. Тож чітко розумію, яка непроста робота забезпечити виконання та реалізацію тих намірів та завдань, які обговорювалися на позачерговому з’їзді. Головне — не втратити надбання, котрі зроблені за 25 років. Зберегти і примножити новими добрими справами здобутки мого доброго друга, відданого справі та багаторічного керманича товариства — Дмитра Михайловича Ватаманюка, котрий ще так багато планував зробити для розвитку Гуцульщини.

Сьогоднішній час вимагає нових кроків і підходів. Головним завданням є більш чітко організувати структурнурозбудову нашого товариства. Будемо працювати над тим, щоб наше товариство одержало статус Міжнародного. Для цього необхідно збільшити кількість його філій та представництв в різних регіонах України та за кордоном. При цьомучасто виникає питання: хто може бути членом товариства? На мою думку, це люди, які визнають себе гуцулами, свято бережуть наші традиції, побут і культуру, примножують творчі та мистецькі надбання, працюють на благо соціально-економічного розвитку Гуцульщини не тільки в Україні, а й за її межами. Співпрацювати з товариством можуть підприємства, установи та інші суб’єкти, які підтримують наш Статут.

На даний час на базі раніше діючого товариства створено Івано-Франківське відділення, головою якого обрано Мирославу Корнелюк — заступника начальника обласного управління культури. Також появились ініціативні групи по своренню таких відділень у Дрогобичі, Тернополі, Одесі, Харькові, Празі (Чехія) та Бая-Маре (Румунія). Наступне завдання — це забезпечити поступ культурологічної діяльності. Не бути осторонь тих справ, які відбуваються в державі. За нами стоїть велика сила субетнічної групи населення України — гуцулів. Від початків виступаючи виразником інтересів населення гуцульського краю в усіх сферах суспільного життя, збереження і примноження самобутньої духовної і матеріальної культури, товариство постійно координує свою діяльність з державними і регіонально-представницькими органами влади та громадсько-політичними організаціями.

Протягом вересня-грудня 2015 рокуя спільно з головами Коломийського, Косівського, Надвірнянського, Верховинського районних товариств — Вікторією Плахтою, Юрієм Стефураком, Романом Гурмаком та Михайлом Нечаєм провів зустрічі з головами районних рад та райдержадміністрацій відповідних районів, на яких обговорені проблеми збереження культури і побуту Гуцулів, розвитку туристичної інфраструктури, проведення децентралізаціївлади та адміністративно-територіальної реформи у високогірному регіоні. Такі зустрічі відбудуться в усіх районах та містах Гуцульщини з керівниками місцевого самоврядування та виконавчої влади. Ми готові до того, що досягнемо нових успіхів у меті, що передбачена нашою Статутною діяльністю. У нас є досвід. Завдяки плідній праці товариства нам вдавалося впливати на окремі питання, котрі стосувалися життєдіяльностінаселених пунктів Гуцульщини. Наприклад, брали активну участь у підготовці до впровадження адміністративнотериторіальної реформи 2005 року, коли багато питань не узгоджували з людьми.

Немало зусиль витратили на збереження статусу гірських населених пунктів, у відповідний Закон чиновники хотіли внести суттєві зміни без попереднього обговорення з представниками органів місцевого самоврядування гірських міст і сіл, і це, власне, обурило людей. Першою проти таких змін виступила Асоціація органів місцевого самоврядування Гуцульщини, котру я мав за честь очолювати. Підключили до цього широкугромадськість. Тоді запропонованізміни, по суті, були спрямовані на те, щоб знищити все те, що є в Законі «Про статус гірських населених пунктів в Україні», що стосується, в першу чергу, соціального захисту людей. Ми не проти реформ, але вони мають відбуватись в інтересах людей, а не тільки держави і чиновників. Прийнято закон, за котрим громади мають визначати свою долю. Він не повністю досконалий і не всі ним задоволені. Нині прагнуть зменшити кількість громад шляхом їхнього об’єднання. На мою думку —    це неправильний підхід. Потрібно спочатку створити центри, де надаватимуть населенню адміністративніпослуги, а навколо нихістворяться громади. Нам кажуть: «Знаєте, там буде пожежна частина, там надаватимуться медичні послуги, —    але це колись буде. — Головне — об’єднайтеся і ліквідуйте три посади в селі: голови, секретаря, бухгалтера». Абсурдним виглядає те, що об’єднаним громадам обіцяють значну фінансову підтримку, а непослушних мають намір залишити без такої підтримки. Це наводить на думку, що нас хочуть поділити на своїх і чужих, чи то бідних і заможних. Товариство докладатиме всіх  зусиль, щоби зберегти гірські райони, а на державному рівні більш повно виконувався закон про гірський статус.

Також не повинні залишатися поза увагою товариства й економічні проблеми. Вважаю, що йдучи у європейському напрямку, живемо в новихумовах, маємо досягти значних здобутків. Там дуже з цим рахуються. Не ставимо питання, що ми — окремий народ чи етнос. Ми — група людей, яка проживає в Україні, працює на державу, але хоче бути почутою, щоби на наші проблеми законодавча та виконавча влади звертали більше уваги.

Так, у нас добре навчилися ділити бюджет на кількість осіб, але там, угорі, забувають, що, маючи великі території, гірські райони не мають великої чисельності населення та ріллі. Тож ми були завжди обділені у фінансуванні та у спроможності займатися масштабним сільським господарством. Ми не можемо мати села із кількістю населення п’ять тисяч осіб чи у школі три сотні учнів. Гірські райони специфічні,тут особливі умови розташування населених пунктів на віддалених присілках, то потрібно враховувати ці проблеми під час територіально-адміністративних реформ.

— Видавнича справа — одна з ключових програмних засад діяльності товариства. За попередні роки здобули широку популярність журнали «Гуцульщина», «Ґражда», «Гуцули і Гуцульщина», «Німчич», щорічний альманах «Гуцульський калєндар», бібліотечки шкільної та методичної літератури, видання та перевидання різного роду монографій, романів, збірок. Як збираєтеся цей напрямок розвивати?

— Безперечно, для того, щоби мати успіх, потрібно мати добре розвинуту та побудовану інформаційну базу, в тому числі і видавничу, тому мусимо звертати цій справі належну увагу. Очевидно, у цій царині в нас можуть появитися проблеми, оскільки попередній голова Дмитро Ватаманюк завдяки своїй професійній діяльностібув пов’язаний з видавничою справою і зумів великий пласт цієїроботи провадити особисто. Пропонуємо редакцію журналу «Гуцульщина» назвати іменем Дмитра Ватаманюка, якщо нас підтримають її засновники. Щоби мати свій голос у сучасному інформаційному просторі, маємо скоординувати свої зусилля для того, щоби друкувати об’єднане видання. Якого воно буде характеру — вирішуватимемо спільно на засіданні Управи товариства. У той же час важливо не втратити тих надбань, які є у товариства. Втішає те, що унас є багато видавців-гуцулів,які безпосередньо зв’язані із цією справою, котрі популяризують гуцулів та Гуцульщину. Тому має бути ще один крок, щоби збагатити видання про Гуцульщину. Окрім цього, зважаючи на вимоги часу, розмірковую над тим, щоб створити відповідну сторінку в інтернеті. На жаль, товариство «Гуцульщина» такого інформаційного представництва не має. Саме тут можна висвітлювати усі матеріали з’їздів, конференцій, більше говорити про товариство та почути критику в свій бік. Бо це теж важливо для того, щоби виправляти помилки та окреслювати наступні завдання. Нам необхідно також створити кінофільм про діяльність товариства «Гуцульщина». Щодо інших інформаційних джерел, то необхідно плідно працювати із районними та обласними газетами і радіо.

— Яка доля Міжнародних гуцульських фестивалів, котрі інколи переносились, а також були спроби їх взагалі не проводити через складне економічне та соціально-політичне становище в Україні?

— Щодо фестивальних рухів, то на з’їзді вирішили, що їх потрібно проводити, незважаючи на події та складну ситуацію в державі. Бо фестиваль проводиться не для голів осередків товариства «Гуцульщина», а для людей. Адже люди повинні десь демонструвати свої досягнення, ділитися своїми здобутками в галузі культури, традицій, мистецтва, обрядів при будь-якому розкладі.

XXII Міжнародний гуцульський фестиваль відбувся у Надвірнянському районі 12-13 вересня.Такої події надвірнянці очікували п’ятнадцять років. Цей фестиваль був специфічним, спрямованим на популяризацію та інформування про участь гуцулів уподіях Майданута увійні на сході України, спрямованим на патріотичне виховання молоді, ідеї захисту України від агресора. Можливо, тут було менше розважальних заходів, натомість більше патріотичних. На цьому фестивалі показано волелюбність, працьовитість та мудрість гуцулів, яків силу історичних обставин жили в складних умовах, зазнали гніту від поневолювачів і при цьому зберегли свою автентичність і у цей складний для України період своєю практичною діяльністю забезпечують підтримку в боротьбі за Україну. У програмних вистпах фестивалю взяли участь 1200 аматорів сцени з різних регіонів Гуцульщини, на яких були присутні більше десяти тисяч гостей. Делегації зі США, Польщі, Чехії, Румунії, Латвії, Канади, Японії та Молдови. А також делегаціїнаших побратимів — бойків, лемків, покутян та опілян. Належну допомогу в проведенні цього фестивалю надали голова Івано-Франківської обласної адміністрації, голова оргкомітету Олег Гончарук, голови Надвірнянських районноїради та райдержадміністрації Василь Попович та Олександр Кеніз, голова Надвірнянської міської ради Зіновій Андріюк, голова Асоціаціїорганів місцевого самоврядування регіону «Гуцульщина» Ярослав Кікінчук, голова Надвірнянського товариства «Гуцульщина» Роман Гурмак, завідувач відділення філія «Гуцульщина» МОН України Петро Шкрібляк, начальники відділів культури та освіти Надвірнянської райдержадміністрації Олександр Зварчук та Степан Северилов, керівник підприємства «Надвірнанафтогаз» Василь Чуприна, директор природного заповідника «Горгани» Василь Масляк.

Наступний ХХІІІ Міжнародний Гуцульський фестиваль відбудеться у 2016 році, його естафету урочисто прийняли Михайло Фірка, тодішній голова Рахівської районної ради, та Іван Беркела, голова Рахівського Товариства Гуцульщина.

Слід підкреслити, що згідно з ухвалою дев’ятого позачергового з’їзду Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» задля подальшого збереження регіональноїсамобутності краю рекомендовано якнайповніше використовувати Міжнародні гуцульські фестиваліі не допускати їх зриву або переносу. Прийнято також рішення про необхідність протягом 2016 року провести звітно-виборні конференціїрегіональних районних і міських суспільно-культурних товариств «Гуцульщина», в їх роботі мають взяти участь делегати від кожного населеного пункту, а до складу новостворених рад товариств мають ввійти їх представники. На виконання рішень ІХ з’їду утворено Управу Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» ускладі голів районних та міських товариств.

Важливу роль в роботі товариства «Гуцульщина» відіграють його активісти, які своєю працею сприяють збереженню історичної спадщини та розвитку культури і побуту гуцулів. Зокрема: члени Асоціації органів місцевого самоврядування Гуцульщини Василь Скідан, Андрій Дутчак з Путили, Юрій Никифоряк, Олександр Гриндей з Вижниці, Володимир Марчук, Іван Грималюк, Михайло Шатрук з Косова, Богдан Болюк, Дмитро Неміш з Коломиї, Василь Хабайлюк, Володимир Іванчук, Василь Попович з Надвірної, Іван Сурмачевський, Микола Беркела, Михайло Фірка з Рахова, Ярослав Кікінчук, Іван Маківничук з Верховини, Микола Палійчук, Василь Онутчак з Яремчі; Петро Лосюк — відомій освітянин-науковець, Юрій Стефурак — науковець, громадський діяч, Василь Шкурган — письменник, Ганна Богдан та Катерина Сусак —    громадськідіячки, Любомир Держипільський —    науковець-краєзнавець з Косова, Петро Пониполяк — громадський діяч, Іван Зеленчук, Ярослав Зеленчук — науковці та Дмитро Кіращук — журналіст, Михайло Нечай — директор НПП «Верховинський» з Верховини, Марія Яків’юк — держслужбовець та Іван Терен, краєзнавець, Тарас Ковальчук працівник культури — з Путили, Олександр Іонець — з Глибокої, Микола Беркела та Федір Гамор — науковець, Едуард Зелінський — громадський діяч з Рахівщини, Ігор Андруняк — громадський діяч, Любов Орел — працівник культури, Іван Онуфрак — працівник культури, Марія Гураш — держслужбовець з Надвірної, Дмитро Чорний — громадський діяч, Микола Савчук — письменник, Микола Васильчик — науковець, Ніна Гуменюк — з Коломиї, Василь Марчук — громадський діяч, Іван Дранчук — громадський діяч та Михайло Ковалюк — Заслужений працівник культури з Вижниці, Ігор Яківчук — громадський діяч-природоохоронець, Олександр Киселюк — науковець, Любов Косило — краєзнавець з Яремчі, Василь Коржук — громадський діяч, Олександр Масляник — головний редактор журналу «Гражда» та Петро Сіреджук — науковець зі Львова, Дмитро Небесійчук — правозахисник та Марія Влад — письменниця з Києва, Петро Арсенич —    краєзнавець, Василь Корпанюк — науковецьмитець та Галина Петросеняк — письменниця перекладач з Івано-Франківська, художник Микола Рибенчук, письменник-кіносценарист Василь Портяк, кінорежисер Любомир Левицький та багато інших небайдужих до розвитку Гуцульщини людей.

Петро ГАВУКА,
член Національної спілки журналістів України

Share

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *