Товариству «Гуцульщина» — 25

Аби жити нам файно

13 лютого 1990 року у Верховині на установчій конференції закладено основи новітньої національно-патріотичної організації із січовими традиціями — товариство «Гуцульщина», яке живе і діє протягом 25-ти років. Тут великою заслугою є діяльність Дмитра Михайловича Ватаманюка, який вже у вічному вирії. Він створив це товариство разом зі своїми однодумцями Дмитром Стефлюком та Петром Пониполяком та очолював його впродовж всього попереднього періоду. Нехай його безсмертна душа добре почувається в місцях Світла, Небесної Радості і Спокою, а пам’ять про доброго побратима збережеться у наших серцях. У ті вже далекі роки верховинців підтримали гуцули Косівщини, Буковини і Закарпаття, де почали зароджуватись регіональні осередки. А вихідці з Гуцульщини об’єдналися у громадські формування в містах Львові, Києві, Івано-Франківську, у Глибоцькому районі Чернівецької області, аби не втратити свою гуцульську самобутність.Учасники позачергового з’їзду гуцульських Товариств у Косові

Виступаючи виразником інтересів населення гуцульського краю в усіх сферах суспільного життя, збереження і примноження самобутньої духовної і матеріальної культури, наше товариство постійно координує свою діяльність із державними і регіонально-представницькими органами влади та громадсько-політичними організаціями. Це дозволило, ще на першому з’їзді 31 жовтня 1992 року, який об’єднав гуцулів усього нашого краю, прийняти резолюцію «Про комплексний розвиток регіону Гуцульщини». Започаткувати і добитися прийняття закону «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Створити Національні природні парки «Верховинський», «Вижницький», «Гуцульщина», «Черемоський». Присвоїти звання «Національний» Коломийському музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського. Відкрити державні краєзнавчі музеї-філіали у Верховині, Косові, Яремчі, Ясені, музеї першому президенту України М. Грушевському у Криворівні, легендарному народному герою Олексі Довбушу в Печеніжині, Космачі, літературно-мистецькі музеї Марійки Підгірянки у Білих Ославах, Параски Плитки-Горицвіт у Криворівні, Гната Хоткевича і його Гуцульського театру у Красноїлі. Біля півсотні створено громадських і приватних музеїв на теренах Гуцульщини, а Львівське товариство заснувало Гран-прі за кращий приватний гуцульський музей, що вручається в період проведення Міжнародних гуцульських Фестивалів.

На пропозицію ухвали з’їзду, відкрито в кожному адміністративному центрі Гуцульщини вищі типи середніх шкіл — гімназії і ліцеї, створено філіали Прикарпатського національного університету в Коломиї і Рахові, надано статус інституту прикладного мистецтва коледжу в Косові, ряд коледжів почали діяти в Надвірній, Коломиї, Вижниці, Верховині та ряд інших навчальних закладів Гуцульського краю. Маємо великі напрацювання на освітянській ниві, завдячуючи Гуцульській освітянській раді на чолі з головою Петром Лосюком з Яворова. За їх участю вдалося запровадити в школах в програми навчання, предмет «Гуцульщинознавство». Це наше велике надбання, якщо не втратимо молодь, прищепимо їм любов і гордість до свого краю, буде жити Гуцульщина, а її самобутня культура розвиватися.

При активній діяльності голови Гуцульської освітянської ради Петра Лосюка, проводяться щорічні зльоти творчої учнівської молоді, більшість із них провено на базі Вижницького району Чернівецької області за участю і підтримкою Вижницьких гуцулів на чолі з головою Василем Марчуком. Це надзвичайно важливі та корисні заходи, а проведено їх більше п’ятнадцяти. Найяскравішою формою гуцульського відродження і розвитку матеріальної і духовної культури стали Міжнародні гуцульські фестивалі, які з 1991 року щорічно відбуваються у гуцульських містечках, збираючи гуцулів України і діаспори.

За 25 років ми були свідками і учасниками двадцять двох Міжнародних гуцульських фестивалів, а за час своєї історії вони стали в Україні суспільно-культурним явищем загальнодержавного значення. Тому, нікому не дано право із чиновників обласних чи районних рівнів вирішувати їх долю, бути їм чи не бути, на жаль, в нашій історії це відбувалося, бо не завжди ми були принциповими в своїх рішеннях і діях.

За цей період проведено більше тридцяти науково-практичних конференцій, більшість із них мали Міждержавний статус, дев’ять з’їздів Всеукраїнського об’єднаного товариства «Гуцульщина». Їх рекомендації були спрямовані на розв’язання і реалізацію життєвих проблем гуцульського краю, відродження та розвиток матеріальної та духовної культури гуцулів.

Окремо хотів би зупинитись на ролі телебачення, преси, інших засобів масової інформації, які мають найбільш сильний вплив на суспільство. На основі отриманої інформації формується громадська думка про діяльність органів державної влади, політичних партій та їх лідерів, а також об’єднань громадян, до яких належить і наше Всеукраїнське об’єднане товариство «Гуцульщина».

Потужним творчим пошуком позначені журнали «Гуцульщина», «Гражда», «Гуцули і Гуцульщина» та «Німчич», щорічний «Гуцульський Калєндар», який відзначив свій двадцятий випуск, бібліотечки шкільної методичної літератури. Вони завоювали велику популярність серед широкого загалу і в першу чергу серед жителів гуцульських регіонів. Читають їх і далеко за межами рідної Гуцульщини, а це надає можливість більш повно використовувати наявний науковий потенціал наших вчених гуцулів, вихідців цього чарівного карпатського краю, привернути увагу багатьох істориків, письменників та етнографів. Справжніми бестселерами стали видані з ініціативи покійного Дмитра Михайловича Ватаманюка роман «Дідо Иванчик», вибрані твори «Рік у віруваннях гуцулів» Петра Шекерика Доникового, п’ятитомна монографія, більш як сторічної давності, «Гуцульщина» — Володимира Шухевича, «Гуцульська спадщина» Івана Сеньківа.

Нашим Львівським гуцульським активістом Олександром Масляником перевидано книгу з двох частин «Заворожений світ» Михайла Ломацького, видано книги «Гуцульщина у Львові», «Художники Закарпатської Гуцульщини». Відбулися їх презентації у більшості районних центрів Гуцульщини, у м. Львові, Тернополі, а також за кордоном — в Польщі, Словенії і Румунії. У 2014 році відбувся прорив на 21-му форумі книговидавців, що проходив у Львові.

На стендах урізних місцях палацу Мистецтв та його території були виставлені книги, авторами яких є вихідці та представники рідної Гуцульщини. Мені хочеться сьогодні згадати «Живу ватру» нашого Львівського молодого гуцула Остапа Костюка, це мистецький документальний фільм про життя вівчарів українських Карпат та долю традиційного гуцульського ремесла на фоні сучасних змін. У переповненому залі кінотеатру ім. О. Довженка м. Львова, а також в Америці за участю української діаспори відбувся його показ.

Гордістю гуцульського краю є родина Боберських з Микуличина, яка все своє життя присвятила рідній Гуцульщині. Представте як треба любити Гуцульщину, щоб продати власну земельну ділянку і за виручені кошти побувати музей історії і побуту Гуцульщини.

Слова щирої подяки заслуговують Регіональне об’єднання дослідників Гуцульщини на чолі з доктором технічних наук, професором Львівського Національного лісотехнічного університету Н.І. Библюком, видавництво «Писаний Камінь» у Косові, за любов до свого рідного краю, за бережливе ставлення до літературної спадщини Гуцульщини, до її історії, до всього що прославляє нас, гуцулів, нашу Славну Україну. Тут працюють справжні патріоти нашої держави, майстри своєї справи, просто добрі і порядні українці Михайло Павлюк та Петро Гавука.
Наша подяка великому колективу журналістів районних газет Гуцульщини, працівникам і журналістам Верховинської радіомовної станції, яких люблять, читають і слухають, а їх матеріали є цікавими для жителів нашого рідного Карпатського краю.

Завдання Всеукраїнського об’єднаного товариства «Гуцульщина» зберегти те, що вже зроблено, але нам необхідно через депутатський корпус, що представляє наш регіон, добитися ще й створення при обласних телерадіокомпаніях гуцульського каналу. Якщо ми з вами не будемо дбати про засоби масової інформації, підтримувати друковані гуцульські видання, розповсюджувати газети, журнали, книги, то гуцульська видавнича справа буде загублена і повірте — до цього не дуже далеко.

3 травня Україна відзначала 100 років битви на горі Маківка, що у Сколівському районі на Львівщині, туди приїхало біля 20-ти тисяч українців, щоб поклонитися праху загиблих героїв, серед яких найбільше гуцулів. І, на жаль, тільки дві делегації з Верховини і Львова від нашого Всеукраїнського Об’єднаного товариства взяли участь у цьому багатотисячному дійстві . Гуцульщина з майже півмільйонним населенням займає в основному вісім найбільш віддалених гірських районів Західної України – Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, та 25-ти населених пунктів Румунії, де проживає 70 тисяч гуцулів. Нам, гуцулам, удалося зберегти багату самобутню матеріальну і духовну культуру, маємо свій побут, звичаї, говірку, які виразно відрізняють нас від сусідів. Високогір’я спричинило до вироблення специфічного господарського укладу (гірської агротехніки, лісівництва, полонинського тваринництва), розвитку різних видів ремесел, особливого типу архітектури в забудові населених пунктів та їх розташування у складних рельєфних умовах. Населені пункти мають розкиданий характер, люди живуть високо у горах, на великих відстанях до сільських центрів, без відповідних шляхів сполучення. Це створило ряд проблем у забезпеченні людей освітою, охороною здоров’я та необхідними для життя товарами. В результаті цього дуже велике безробіття, тваринницька продукція, яка виробляється в екологічно чистих умовах ,не має належного збуту, належної оплати через низькі ціни, тяжку працю гуцулів.

Керівники нашої держави у Києві не можуть усвідомити що складні природно-кліматичні і рельєфні умови поставили нас, гуцулів, у значно гірші умови, ніж решту населення України. Це потребує комплексного скоординованого вирішення на Гуцульщині питання економіки, природоохорони, рекреації і туризму та соціально-культурних проблем.

Усвідомлюючи складність і невідкладність усіх цих проблем, ми не можемо чекати що їх хтось вирішить за нас. Наші товариства і створені заради відродження і збереження Гуцульщини, захисту законних інтересів людей, що її населяють. Це зобов’язує нас міняти свої підходи і методи в роботі, шукати і приймати нові рішення у розв’язанні проблем нашого Гуцульського краю.

Василь КОРЖУК,
м. Львів

Share

Прокоментуй!

Випуск №12, 2016

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *