Публікації випуску: №3, 2011

Дякую за довгоочікуваний розумний посібник

Подруга студентських літ подарувала мені книгу, яка тільки-но вийшла з друку і ще приємно пахла друкарською фарбою. Книга називається “Моя Гуцульщина. Уроки гуцульщинознавства в початковій школі”. Упорядник, автор вступної статті і літературний редактор — Аделя Григорук.

Це дуже гарний посібник для вчителів початкової ланки освіти і не тільки.

Перше враження від книги — вона зроблена з любов’ю. З любов’ю до рідного краю, до дітей, до колег по цеху, яким, власне, й адресоване це видання.

Книга “Моя Гуцульщина. Уроки гуцульщинознавства в початковій школі” – плід невсипущої праці науковців, вчителів-новаторів, які серце віддають дітям і мають у своєму творчому арсеналі величезне розмаїття форм і методів роботи з вивчення гуцульщинознавства.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Гуцулска убиря

Опинка май инакшя вид запаски, бо удолині має широку «пиенівку» на три пальці, може бути черлена або писана, а ззаду “чорногузка” на тридцікь сантиметрів. Уна може бути така завелика, ек змірєли чєлідину перед роботов, а запаска є уся у бартках писана, нимає здолини писнівки і ззаду нима “чорногузки”. Запаску унизу гаклювали або плели шнур і їго пришивали до запаски, і ззаду у неї нима “чорногузки”.

Джергу ткали з вовни, брали вовну білу, сиву, чорну або хто собі їкий колір любив, у то собі фарбував. Ткали килими на стіну. Шоби виткати килим, траба принести нитки, єкі сама собі прєла веретеном, траба, аби клубків було зо п’єть-шїскь кілограм, залежно, єкий за довгий буде килим. Ткаля сама собі фарбувала білі клубки, бо чорні ни давалися на фарбу. Для основи траба було шпульку дисетого номера зо тридцікь штук.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Співанки

І в гори, легіники,
І в гори, і в гори.
А там пидем розбивати
Жидівскі комори.

Комори розбивали,
Коники заржєли.
Віди, віди, моя мила,
Ручки мнє сковали.

А вішла моя мила,
Та й заговорила.
Ручки мнє си розковали,
Брама си втворила.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Сакральність скелі Писаний Камінь

Проблеми збереження та українознавчого дослідження культурної спадщини України є актуальними в сучасних умовах розбудови нашої держави. На гірській території Карпатського регіону України особливе місце займають дохристиянські скельні святилища, які заховали в собі багато таємниць духовної культури стародавнього населення Карпат і належать до малодосліджених об’єктів цього краю.

Кам’яні пам’ятки Українських Карпат досліджувало багато українських вчених, серед яких особливе місце займає відомий діяч “Руської трійці” Іван Вагилевич. Ще 170 років тому він виявив і зафіксував на карпатських скелях рунічні написи і солярні знаки. Відомий український історик Іван Крип’якевич також торкався проблеми загадкових скельних пам’яток.

Історію, етнологію, археологію Українських Карпат та зокрема карпатські скельні пам’ятки досліджують відомі сучасні українські науковці західного регіону України Володимир Грабовецький, Степан Пушик, Микола Кугутяк, Богдан Томенчук. Український письменник і науковець Степан Пушик протягом тривалого часу досліджує українську й слов’янську міфологію і результати своєї праці зібрав у “Бусовій книзі”. Професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Микола Кугутяк результати наукових досліджень карпатських скельних святилищ наводить у книгах “Кам’яні старожитності Космача” та “Терношорське скельне святилище в Карпатах”. Всі вони одержали цінні наукові результати стосовно дохристиянських скельних святилищ Українських Карпат, що розкривають давні таємниці історії і культури України.
Читати далі

1 коментар

Випуск №3, 2011

Визнана Майстриня

Параска Петрівна Борук народилася 8 травня 1934 року в селі Рожнові у багатодітній сім’ї. З 1967 по 1980 рік працювала майстром художнього ткацтва на Косівському художньо-виробничому комбінаті. З 1972 року бере участь у різних художніх виставках. У 2001 році їй присвоєно звання “Заслужений майстер народної творчості України”.

Ази ткацтва вона почала опановувати завдяки сусідці — зарічанці Ганні Петрівні Галичук. Саме ця жінка була її першою учителькою і наставницею, охоче ділилася набутим досвідом ткання із підопічною.

Наука легко давалася Парасці. Адже вона з материнським молоком увібрала в себе любов до навколишньої природи, до краси, яка була притаманна місцевій архітектурі, ноші, вишивці, говірці, пісні, колядці, що домінували в традиціях та обрядах. Саме на традиціях гуцульського ткацтва стрімко зростала творчість цієї майстрині.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011